2. Гімнастичний рух в скандинавських країнах. Шведська система фізичного виховання

Ідея попередників французької буржуазної революції надихнули датчанина Франца Нахтегаля (1777-1847 роки) на активну діяльність в галузі фізичного виховання. В 1799 році він створив в Данії « Товариство прихильників фізичного виховання», а у 1800 році – школу гімнастики. Загроза вторгнення Наполеона змусила датський уряд посилити військову підготовку – у 1807 році вони відкрили нові військово-навчальні заклади та ввели гімнастику в навчальні плани кадетських корпусів. Випускники школи вчителів гімнастики викладали в армії та самодіяльних гімнастичних гуртках. Популярність школи росла і згодом вона була перейменована в інститут гімнастики.

Велика кількість підготовлених вчителів гімнастики дозволила включити фізичне виховання як обов’язків предмет в усіх навчальних закладах Данії. За чверть століття Нахтагаль і його послідовники уточнили і вдосконалили керівництво по гімнастиці Густ-Мутса. В 1831 році Нахтагаль написав спеціальний підручник для сільських і міських шкіл. Крім цього, ним видана книга з основ індивідуальної гімнастики. Однак у цих книгах він не виклав своєї теорії та методики викладання гімнастики, а популяризував і пристосував для датських умов вже відомі методики.

Паралельно проходив розвиток гімнастичного руху у Швеції. Різниця була лише в тому, що шведи опиралися на гімнастику створену співвітчизником П’єром Лінгом (1776-1839).

За дорученням свого уряду Лінг знайомився з методикою викладання фізичного виховання в Німеччині, Данії, Франції, Англії, вивчив анатомію, праці Песталоцці і на цій основі створив свою гімнастику. Анатомам того часу організм людини представлявся сумую різних органів, чимось схожим до машини, яка складалася із окремих частин. У зв’язку з цим Лінг був переконаний у можливості вдосконалення організму засобом фізичних вправ.

У 1813 році Лінг відкрив у Стокгольмі інститут Гімнастики,який існує і сьогодні, де став викладати і свою гімнастику. Лінг розділяв чотири види гімнастики: військову, педагогічну, медичну і естетичну.

Метою педагогічної гімнастики був гармонійний розвиток дітей починаючи зі шкільного віку. Засобом військової гімнастики вдосконалювали фізичну підготовку шведського війська. Лікувальна гімнастика застосовувалася з метою профілактики захворювань. Естетична гімнастика була засобом розвитку красивих форм тіла і формування почуття прекрасного.

Після смерті П’ра Лінга шведську гімнастику (а саме педагогічну) вдосконалював його син Ялмар Лінг. До 40-х років ним було описано техніку і методику виконання гімнастичних вправ, структуру уроку. Я. Лінг ввів нові гімнастичні прилади (стінку, лаву, колоду тощо). Ця гімнастика розраховувалася на дітей і дорослих, була покликана розвивати силу і спритність, зміцнювала здоров’я, давала загальний фізичний розвиток, виховувала мужність та хоробрість.

Виходячи з уявлення про людину як просту суму органів, автор шведської гімнастики вважав за необхідне розвивати «окремі частини тіла». Всі вправи він розділив на групи в залежності від їх впливу на ту чи іншу частину тіла, чи групи м’язів.

Таким чином, шведська гімнастика «поповнилась» вправами для м’язів рук, ніг, спини, м'язів черевного пресу, вправами, пов’язаними з переміщенням тіла: ходьбою, бігом, стрибками, вправами на рівновагу. При цьому, вправи з бігу і стрибків призначалися для впливу на серцево-судинну систему та дихальну систему, а вправи на рівновагу – для розвитку координації та відпочинку після великих навантажень.

Великого значення автори шведської гімнастики надавали вихідним положенням. Таких положень було розроблено досить багато. Більша частина їх збереглася до наших днів, наприклад «вихідне положення – руки на пояс», «руки до плечей», «руки в сторони», «ноги на ширину плечей». Автори шведської гімнастики вважали, що правильне виконання вправи залежить від вибору вихідного положення.

У шведській гімнастиці більшість вправ була статичного характеру (не враховуючи ігор). Після виконання вправ робилась велика пауза, через яку шведську гімнастику іноді називали гімнастикою поз. Обов’язковою умовою було дотримання симетричності рухів.

Дуже складна була структура уроку. Вона складалася з великої кількості частин – від 12 до 16. В кожній частині зберігалась дія на ті чи інші групи м’язів. Пізніше навантаження на уроці почали дозувати у вигляді ламаної лінії – «кривої», яка мала тенденцію до збільшення в 10-11 частині уроку, а потім різко знижувалася до вихідної точки. Так складна структура уроку нічим не була виправдана, однак її «науковий» вигляд довго служив їй рекламою.

Урок шведської гімнастики складався з:

1. Стройових вправ, що застосовувались на початку занять;

2. Вправ для ніг (виконуваних на місці і в русі);

3. Пружинистих вигинів або вправ на осанку;

4. Підтягувань (на приладах);

5. Вправ на рівновагу (на приладах);

6. Підтягувань (проведених на місці і в русі);

7. Вправ для черевного преса;

8. Вправ для шиї, спини та потилиці;

9. Поперемінно-сторонніх вправ;

10. Вправ для ніг (різні види ходи);

11. Повторних підтягувань;

12. Відволікаючих вправ;

13. Стрибків;

14. Повторних відволікаючих вправ;

15. Дихальних вправ;

16. Стройових вправ, що завершують урок.

Тривалість уроку шведської гімнастики була різною. Вона могла змінюватися в залежності від завдань уроку. Стандартна схема уроку шведської гімнастики обмежувала самодіяльну, творчу діяльність вчителя, залишаючи його без ініціативи і винахідливості. Уроки були досить одноманітними, мало емоційними.

Ще за життя П. Лінга шведська система гімнастики була впроваджена в шведські школи і армію. Він часто відвідував школи і літні військові табори та спостерігав як вчителі гімнастики проводять урок та заняття для солдат.

Шведську систему гімнастики почали використовувати в інших країнах. В 1832 році його кращі учні запровадили шведську гімнастику в Росії. Вони викладали її в кадетських корпусах Петербурга, Москви та інших містах.

Якщо П. Лінг не зміг побудувати свою систему гімнастики на основі наукового аналізу функціонування організму, то це зробили його учні і послідовники, що черпали свої знання з різноманітних наукових джерел. Вони не тільки вдосконалили зміст шведської гімнастики, але й доповнили її новими засобами – іграми і спортом.

В кожний урок вводилися ігри і елементи спорту, які відповідали загальним вимогам шведської гімнастики – підтримувати і зміцнювати здоров’я здорових людей і відновлювати у хворих.

Майор Бланк один із співробітників Шведського гімнастичного інституту, ліквідував і інші недоліки шведської гімнастики. Він доповнив її такими гімнастичними приладами як: паралельні бруси, металеві палиці, булави та гирі. Він активно запроваджував дитячі ігри на повітрі, був організатором спорту серед молоді, головою багатьох шведських спортивних клубів.

У шведській спортивній системі гімнастики є і недоліки:

1. Стандартність уроку, що обмежує активну, творчу діяльність викладача;

2. Стандартність у дозуванні фізіологічного навантаження уроку;

3. Надмірне захоплення обов’язками вихідними положеннями під час виконання вправ;

4. Відсутність індивідуального підходу.

Серед позитивних сторін слід виділити те, що вперше почав закладатися науковий фундамент фізичного виховання, вправи були доступні та безпечні. Шведська гімнастика широко поширювалася в країнах Європи та Америки.