3. Становлення та розвиток французької системи фізичного виховання

Після поразки Наполеона Франція повинна була виплатити велику контрибуцію і утримувати 150-ти тисячну армію окупантів. Фізичне виховання було викреслене з планів навчальних закладів. Однак країна швидко оволоділа всіма ключовими позиціями в економіці та налагодила свій державний апарат. Після виводу окупаційних військ (1818рік), французьке командування прийняло ряд кроків щодо зміцнення військових сил, в тому числі введення гімнастики в армію.

Прагнення переможеної Франції повернути собі минулу славу, а армію зробити знову сильною та боєздатною було однією з причин створення національної гімнастичної системи фізичного виховання.

Творцем такої системи став Ф. Аморос (1770-1847), колишній полковник іспанської армії.

В 1818 році Аморос відкрив Нормальну гімнастично-громадську школу і був призначений інспектором фізичної підготовки усіх військово-навчальних закладів Франції. Він був не лише організатором, але й створив власну систему прикладної гімнастики.

Книга Амороса «Керівництво по фізичному, гімнастичному, моральному вихованню» (1830рік) була відзначена преміями і рекомендувалась для бібліотек усіх шкіл Франції. Аморос вивчав педагогічні теорії Локка, Руссо, Пестолоцці, військово-педагогічну практику Суворова і гімнастику Гутс-Мутса, але не копіював їх, а частково використовував у своїй системі виховання, яку сучасники називають естетично-прикладною гімнастикою.

Аморос вважав необхідністю в людині спроможність діяти, думати і відчувати. «Кожен вчитель фізичного виховання, - говорив він, - повинен розвивати в своїх учнях фізичні та моральні якості…». Гімнастику він вважав наукою пізнання наших рухів, почуттів, нашого розуму. Аморос вважав, що гімнастика повинна робити чоловіка «більш сміливим, розумнішим, гнучкішим, рухливішим». Вона повинна зміцнювати здоров'я, сприяти подовженню життя, збільшенню сили і багатства людей та суспільства, вона повинна привчати долати труднощі. З цього випливає, що естетично-прикладна гімнастика Амороса мала оздоровчі, виховні та освітні завдання.

Елементарні фізичні вправи, за Аморосом, «мають в гімнастиці роль аналогічну до вивчення літер…». Вона повинна закласти основу розвитку всіх здібностей людини.

Аморос приділяв велике значення розвитку грудної клітки. «Важливим, - говорив він, - є не той, хто має великі м’язи, і не той, хто розвив легені, а той, хто розвинув здібності рівномірно, вміло, довготривало і глибоко дихати…».

Від кожного вчителя фізичного виховання Аморос вимагає знань з анатомії, фізіології, педагогіки, психології, співу і уміння користуватися гімнастичними приладами. Він запропонував педагогам вивчити індивідуальні особливості учнів та завести спеціальний фізіологічний листок кожного учня. Усю гімнастику Аморос поділяв на громадську, військову, лікувальну та специфічну. Методика цих гімнастик невідома.

У зміст системи гімнастики Аморос включив 15 основних вправ, з яких 13 – військово-прикладних. До них відноситься: біг різними способами, стрибки, рівноваги, перестрибування через паркан з розбігу, лазіння по драбині, лазіння по канату, боротьба, перенесення вантажів, метання, плавання, фехтування, стрільба, верхова їзда. Крім військово-прикладних вправ були включені танці і елементарні вправи, що супроводжувалися музикою, піснями. Для вдосконалення військово-прикладних навиків Амофос застосував прилади, які були копією перешкод, що застосувалися в армії того часу. Це були шести, канати (вертикаль, горизонтальні і похилі), загорожі, стіни і інші військово-польові перешкоди. Від учнів Аморос вимагав, щоб вони усвідомлювали цінність вправ, щоб вони знали будову свого тіла, методи його удосконалення. На заняттях він допускав елементи самоуправління і самодіяльності.

Аморос передбачав проведення педагогічного і лікарського контролю серед учнів. Рекомендував картки обліку фізичного розвитку, куди б заносились результати, показані на практичних заняттях.

Введення Аморосом колективного співу забезпечувало єдиний ритм виконання вправ, а зміст пісень пробуджував дії до подвигів.

Естетично-виховна гімнастика є серйозною спробою створення прогресивної системи фізичного виховання. В 1820 році Аморосу було дозволено створити державну гімнастичну школу з підготовки офіцерів-педагогів гімнастики. Пізніше, на власні кошти Амофос відкриває у Парижі гімнастичний зал для військових і цивільних.

У наступні роки фізичне виховання в Франції стало розвиватися у двох напрямках: суспільне та урядове.

По лінії суспільства її продовжив Іпполіт Тріа (1813-1871), який створив у Парижі новий навчальний гімнастичний заклад (1842 рік). Тріа розробив проект «Храму відродження людства» (1847 рік). Згідно цього проекту на острові Більянкур зроблено своєрідний фізкультурний комплекс, відкритий для всіх парижан. Центром його повинна була стати Нормальна школа гімнастики, вихованці якої проводили заняття з парижанами. При Храмі працював постійний гімнастичний семінар для педагогів. Однак, не дивлячись на всі переваги комплексу, керівництво визнало проект Тріа шкідливим для країни. Тоді Тріа та його учні стали відкривати у Парижі та інших містах Франції гімнастичні школи.

Тріа та його послідовники не розробили нічого нового, а використали те, що було створено Амофосом. В 1865 році вони організували «Товариство друзів гімнастики», куди ввійшли колишні вихованці Амороса. У1850 році гімнастика була включена до програми усіх шкіл в якості факультативної дисципліни, а з 1851 року стала обов’язковим предметом. У 1869 році її включили в навчальні плани всіх шкіл. Однак ця гімнастика не мала нічого спільного з естетично-прикладною гімнастикою Амороса. Офіційна шкільна гімнастика того часу зводилася до стройових вправ і вправ з ігровими гвинтівками.

Одночасно з цим посилювалася фізична підготовка військових. В 1852 році була організована Жуанвільська військова гімнастична школа з підготовки інструкторів гімнастики. Керівництво цієї школи біло доручено учням і послідовникам Амороса.

Спорт та ігри у Франції у перший період нової історії не обмежувалися гімнастикою Амороса. У дворянських гуртках великою популярністю користувалося фехтування на шпагах та рапірах. Для вдосконалення цього виду спорту готували вчителів фехтування. У 60-ті роки у Франції почав поширюватися велосипедний спорт, стали популярними гольф та крикет.