- •В.М.Лачинов а.О.Поляков
- •Інформодинаміка
- •Шлях до Світу відкритих систем
- •Анотація
- •Авторська передмова до другого видання. Від «не термодинамічної» кібернетики до інформодинаміки
- •Vivorum censura difficilis Судження про живих утруднене (лат.)
- •Інтелектуальність складних систем
- •Розділ 1. Інтелектуальні системи і управління
- •1.1. Інтелектуальні системи і інтелектуальне управління
- •1.2. Від строгості математичної символіки до свободи семантики
- •Розділ 2. Основна термінологія
- •2.1. Інженерне поняття інтелекту
- •2.2. Системи і управління
- •2.3. Подання знань і робота з ним
- •2.4. Інформаційна база
- •Розділ 3. Мови і мовні моделі для управління
- •3.1. Мови природні і штучні
- •3.2. Мови управління
- •3.3. Мови контекстно – залежного управління
- •3.4. Формальна система і теорія, що формалізується
- •3.5. Моделювання і реалізація мовних об’єктів
- •3.6. Числення предикатів
- •3.7. Подання проблемної галузі на основі мови предикатів
- •За фон Берталанфі розділ 4. Складність відкритих систем
- •4.1. Необхідність загальної теорії
- •4.2. Дві загальні теорії систем
- •4.3. Ієрархія систем
- •4.4. Нова парадигма управління
- •4.5. Гомеокінетичне плато інтелектуальної системи
- •4.6. Узагальнена функціональна структура ісу
- •4.7. Мови систем і мови управління
- •4.8. Тріаграма систем
- •Інженерія інтелектуальних систем
- •Розділ 5. Реалізація контекстно-залежного управління
- •5.1. Неформальні вимоги
- •5.2. Інженерні проблеми проектування складних систем
- •5.3. Комп’ютер фон Нойманівської архітектури в системах високих рівнів складності
- •5.4. Частотна оцінка
- •5.5. Інформаційна стійкість
- •Розділ 6. Нова архітектура машин
- •6.1. Машини баз знань
- •6.2. Паралельні обчислення з управлінням від потоку даних
- •Розділ 7. Про технологію управління
- •7.1. Врахування динаміки інформаційних потоків
- •7.2. Вбудовування системи автоматизації в структуру об’єкта
- •7.3. Об’єкт в інформаційному середовищі
- •7.4. Проблема декомпозиції об’єкта як складної системи
- •Розділ 8. Інженерія систем “інтелектуальної спрямованості”
- •8.1. Три основні підходи
- •8.2. Перший підхід. Ідеологія операційної системи
- •8.3. Другий підхід. Ідеологія інструментальної системи
- •8.3.2. Ієрархії і процеси.
- •8.3.3. Концепція відкритої субд.
- •8.3.4. Реалізація розкриваності.
- •8.3.5. Уніфіковане подання об’єкта.
- •8.3.6. Інструментальна концепція – технологія qWord
- •8.3.7. Куди поділася семантика?
- •8.3.8. Проблеми баз, що саморозвиваються.
- •8.3.9. Чому “в Cache’-технології”?
- •8.4. Третій підхід. Спеціалізована виробнича операційна система
- •8.5. Самовдосконалення ісу
- •Розділ 9. Проміжні підсумки
- •9.1. Інформація і інформатика. Шлях до феноменології і інформодинаміки
- •9.2. Про реалізованість інформаційної машини відкритого Світу
- •Частина третя узгоджений світ інформодинаміки
- •Розділ 10. Аксіоми відкритого світу
- •10.1. Феномен інформації як предмет науки про відкриті системи
- •10.2. Аксіоми умовчання
- •10.3. Співвідношення невизначеності - 2
- •10.4. Гармонійні шкали
- •10.5. Обговорення гармонійних побудов
- •10.6. Самоорганізація і структурний резонанс
- •10.7. До організації експериментів із виявлення структурного резонансу
- •10.8. Про механізм структурної взаємодії
- •10.9. Від структурної взаємодії до структурного поля
- •10.10. Про аксіоми або ефективні способи обдурити самого себе
- •10.11. Ще раз про аксіоми умовчання
- •10.12. Деякі висновки
- •Розділ 11. Власна структура інформації
- •11.1. Проблеми розробки інструментарію
- •11.2. Топологія вкладених багатовимірних конусів
- •11.3. Закон рекурсії структур, метаструктур і процесів
- •11.4. До питання про елементарну комірку
- •11.5. Деякі кількісні оцінки елементної бази
- •Розділ 12. Теорія структурної узгодженості
- •12.1. Структурна взаємодія і узагальнений принцип комплементарності
- •12.2. Про правила самоорганізації відкритих систем
- •12.3. Деякі наслідки і перспективи
- •12.4. Про деструкцію систем
- •12.5. Правила тсу – похідні
- •12.6. Попереднє обговорення результатів
- •12.7. Про методологію пізнання з позицій тсу
- •12.8. Обговорення тсу
- •Розділ 13. Інформодинаміка
- •13.1. Дещо про аналогії
- •13.2. Від абстрактної машини до самоорганізації потоків
- •13.3. Деякі властивості інформаційної машини
- •13.4. Умови узгодження потоків. Резонатор динамічного структурного поля
- •13.5. Вільне інформаційне поле. Гіпотеза про дві половини Всесвіту
- •13.6. Інформодинаміка – поки без формалізму
- •13.7. Тсу як інструментарій інформодинаміки
- •13.8. Ще раз про аксіоматику
- •Частина четверта
- •Архітектура
- •Відкритих
- •Попередження: обережно, відкриті системи
- •Розділ 14. Вертикальна машина
- •14.1. Концепція вертикальної машини
- •14.2. Структура команд
- •14.3. Програмування і запуск
- •14.4. “Перед прочитанням знищити…”
- •14.5. Що з нею робити?
- •14.6. Імітація вертикальної машини в адресному середовищі
- •Розділ 15. Про фізику відкритого світу
- •15.1. Без “Великого вибуху”
- •15.2. Доповнюваність моделей. Дві половини цілого
- •15.3. Світ як єдина система
- •15.4. Модифікація перетворення Лоренца
- •15.5. Випадок “малих” об’єктів
- •15.6. Структурно-узгоджена космологія
- •15.7. Узгодження структур об’єкта і теорії
- •15.8. Замітки про реалії нової фізики
- •Експерименти в галузі інформодинаміки
- •Можливий варіант генератора поздовжніх електромагнітних хвиль
- •Реконструкція принципу дії нігнітрона
- •Проблема seti
- •Розділ 16. Відповідальність створюючого
- •16.1. Короткий самовчитель не створення тоталітарного суспільства
- •16.2. Неминучість краху і свобода повтору
- •16.3. Роль Віри
- •16.4. Ментагенез
- •16.5. Відповідальність людини
- •Додаток 1 Короткий огляд способів самодеструкції програмних систем або Загальна Демонологія
- •Додаток 2 Про “інфонауки”
- •Про Ейнштейна, релятивізм і інформацію
- •Додаток 3 Повернення до лекції XVII
- •Література
14.5. Що з нею робити?
А поки що подумаємо, як раціонально скористатися відомостями про облаштування “інтелектуальної машини”. Починати треба з поставленого питання. Копія, замінник людини – “ні для чого”, не будемо це обговорювати, залишимо для любителів подібних суперечок і дозвільної цікавості. Все інше природно класифікується в чотири основні групи, що мають деякі загальні риси і перспективи при використовуванні для вирішення їх задач вертикальної машини.
Розпізнавачі для радарів, сонарів тощо, сюди ж відносяться аналізатори мови, словники-перекладачі, системи “технічного зору”, тобто все, що має справу з образами апріорі заданого конкретного типу і фізичної природи і перетворенням “образ-образ”, але не зі складнішими ланцюжками і побудовою логічних висновків і рішень. Той факт, що для цих систем використовуються моделі на базі формально-логічних висновків, вказує тільки на те, що для таких відображень існують ці формально-логічні моделі, але і тільки. Більше це нічого не означає, не означає і того, що процес відображення має природу формально-логічного висновку.
Цей процес відображення - не теорія, а технологія.
Системи для моделювання математичних і логічних об’єктів, тобто обчислень.
Інформаційні системи, сховища даних, інформації і знання.
Системи інтелектуального управління для об’єктів, де складність взаємозв’язаних об’єктів і процесів і (або) їх швидкість дуже великі, щоб людина могла з цим справитися за своїми фізіологічними обмеженнями.
Для систем типу 1 просто само собою напрошується копіювання структур відповідних спеціалізованих відділів мозку, наприклад, для “перекладача з голосу” – мовного центру. Тим паче, що вже зараз дешевше і простіше зробити “в кристалі” десяток гігабайт, ніж пристроювати кабельні з’єднання і механічні дисководи. До того ж технологія чіпів дуже добре справляється з виготовленням структур “однорідних по шару, але різнорідних по шарах”.
Але копіювання зовсім не обов’язково буквальне, вигідніше і простіше погоджувати “теоретичну структуру” з можливостями технології. Тим паче, що такий “кишеньковий перекладач” за визначенням система обмежена, для загальнопобутового або навпаки, професійного сленгу, так би мовити “гібрид Бедекера і тамагочі”.
Для літературної мови, де контекст включає жанр, особу автора, культуру й історичний час “механічні перекладачі” просто ні для чого не потрібні, оскільки чи не є головна мета і задоволення від такого читання – занурення в мову і в цей самий контекст?
Гігантські системи для спілкування з “мертвими” або інопланетними цивілізаціями швидше за все так і залишаться на сторінках фантастики не стільки тому, що їх не можна зробити у принципі, скільки тому, що це будуть системи створення “фантастичних ляп”, такий прояв у цих випадках “природи цивілізації” - безперервний зсув контекстів.
Отже ще раз, все що робиться, є питанням технології конструювання, все інше просто “не потрібне”.
Що стосується систем типу 2, то тут все залежить від перспектив і напрямів розвитку науки. “Колумбійський суперпроцесор” куди більше придатний для математичного моделювання, ніж інформаційна машина універсального типу, оскільки його топологія, топологія даних і потоків, моделюючих структур скопійовані з топології “декартового ящика”, в якому і перебувають модельовані математичні сутності.
Коли-небудь фундаментальна наука і математика зокрема, знайдуть інші структури і форми, але до цього поки що навіть фантасти не дійшли. Знову, що є (що буде), то технологія, інше –марне.
Системи 3 визначаться трохи нижче “самі собою” у міру викладу матеріалу.
Про системи типу 4 все, що можна сказати загального вже сказано в розділі про Текрам. Інтелектуальними такі системи бути не можуть за визначенням, оскільки вони – розподілені в просторі, в мережі. Правда проблеми, пов’язані з їх об’єднанням, є видимими на рівні ментагенезу (див. р. 16), але “глибина прогнозування” тут поки що дуже велика. Поки що можна спробувати позначити загальну концепцію систем такого роду в одному визначенні. Це концепція “вільно плаваючих у мережі віртуальних машин”, але при цьому “свобода плавання” істотно обмежена функціональною прив’язкою до об’єктів обслуговування і умов балансу потоків обміну.
Це визначення страждає всіма ущербностями як, втім, і всі “строгі визначення” систем подібного класу складності. Опубліковані матеріали щодо іншої системи аналогічного класу (Cache’-технологія) практично нічого до сказаного в конструктивному значенні не додають {246. Секрети реалізації не рекламуються і це правильно. Круг фундаментальних принципів украй обмежений, а вживання їх складне і многотрудне, так що якщо що й варто охороняти, це те “як зроблено”, технологію, а не принципи.
Втім, якщо хто скаже, що секрету немає, це, мовляв, інженерна реалізація інтуїтивної ідеї, згодимося. Але тільки в тому, що технологію можна “робити по науці”, а можна і “просто вгадати”. Честь і слава інженерному пошуку, коли він успішний.}.
Але в будь-якій такій системі, будь то додаток, розроблений в Cache’ чи генерація Текрам для конкретного підприємства, завжди є центр, сукупність апаратури і відповідна віртуальна машина (ця віртуальна машина може бути “меншою” чи “більшою” – це істотно – “фізичного центру”), яка є сховищем “головного знання” і арбітром “головних рішень”.
Тобто за даним вище визначенням це система типу . Нею ми окремо і займемося, оскільки виходить, що це якраз той тип системи, яким варто займатися.
Але перше ніж приступати до реалізації і навіть обговорення таких проектів необхідно зафіксувати наступну ситуацію. Закон самодеструкції систем, що самоорганізовуються, і закон інформаційної ентропії існують у Природі і ми не маємо права про це забувати, “виносити за дужки” цей факт. В прикладному аспекті це означає наступне.
1. Створюючи системи, здатні до реального самонавчання, самоструктурування і розвитку і технологію експлуатації таких систем (справедливіше навіть говорити про “технологію співіснування” з такими системами), ми повинні врахувати як один із головних чинників те, що будь-яка скінчена негентропійна система смертна, має обмежений час існування.
Тому вибудувавши технологію необхідно забезпечити спадкоємність “власного досвіду системи”, адже сама постановка питання якраз з того і починається, що система самостійно робить у процесі свого життя щось нетривіальне і значуще.
2. Закон інформаційної ентропії говорить нам, що існує множина ненульової міри ситуацій, коли інформаційні структури системи можуть одномоментно самозруйнуватися від апріорі непередбачуваної дії, тобто система просто “збожеволіє”. Природно поставити питання – хто контролюватиме такі ситуації і нестиме відповідальність?
Можна, звичайно, сподіватися на можливість створення і надійність деякого блоку, що реалізовує “закони робототехніки”, тільки одна справа фантастичні романи, і зовсім інше – реальне життя. У будь-якому випадку ми очевидно і напряму стикаємося з проблемами що не тільки виходять за рамки нашого дослідження, а навряд чи й не за межі раціонального.
Враховуючи сказане, ми тут не обговорюватимемо подібні аспекти, а нижче обговоримо тільки вельми вузький клас систем “актуальніших” у даний час, тих, які до деякої міри можуть мати “здатність до самонавчання”, але одночасне програмовані і діагностовані (спостережувані) як традиційні комп’ютерні системи.