5.2. Планування продуктивності праці на підприємстві

Усю сукупність факторів, що впливають на рівень продуктивності праці, поділяють на дві великі групи:

1. зовнішні – такі, що об'єктивно перебувають за межами впливу підприємства (наприклад, вимоги чинного законодавства в галузі праці, ринкова інфраструктура, макроструктурні зрушення в економіці країни, забезпеченість країни природними ресурсами тощо);

2. внутрішні – ті, на які підприємство може безпосередньо впливати (наприклад, характер продукції, технологія виробництва, сучасність обладнання, рівень кваліфікації персоналу, забезпеченість та безперебійність постачання всіх видів ресурсів тощо).

Під час планування продуктивності праці велике значення має врахування факторів її зростання, що класифікуються таким чином:

• фактори, зумовлені структурними зрушеннями у виробництві: зміна частки куплених виробів і напівфабрикатів, відносне скорочення чисельності працюючих у зв'язку зі зростанням обсягів виробництва, зростання чисельності працюючих тощо;

• фактори, пов'язані з підвищенням технічного рівня виробництва: механізація та автоматизація виробничих процесів, впровадження передової технології; модернізація обладнання; зміна конструкцій і технічних характеристик виробів, підвищення якості продукції; покращення використання матеріалів, палива, енергії; застосування нових видів сировинних ресурсів тощо;

• фактори, зумовлені вдосконаленням управління й організації виробництва і праці: вдосконалення управління виробництвом; збільшення норм та зон обслуговування; скорочення втрат робочого часу (зменшення невиходів на роботу, скорочення простоїв); скорочення втрат від браку; зменшення кількості робітників, що не виконують норми виробітку; зміни робочого періоду в сезонних галузях тощо;

• зміна обсягів виробництва та частки окремих видів продукції: зниження частки продукції, конкурентноздатність якої падає і підвищення частки високорентабельної продукції;

• галузеві фактори: зміна гірничо-геологічних умов, вмісту корисних копалин у руді; зміна способів видобутку корисних копалин тощо;

• введення в дію й освоєння нових підприємств (об’єктів).

Існують два шляхи визначення зростання продуктивності праці (q): прямий і непрямий.

,

(5.5)

Продуктивність праці може бути підвищена або за рахунок росту обсягу виробництва, або за рахунок скорочення чисельності ПВП. Метод непрямого рахунка враховує це скорочення чисельності ПВП.

За непрямим методом ріст продуктивності праці визначається шляхом урахування впливу техніко-економічних факторів. Вони поділяються на

1) підвищення технічного рівня виробництва (за рахунок механізації або використання нових технологій).

,

(5.6)

де, ∆Ч – скорочення чисельності персоналу за рахунок підвищення технічного рівня.

t_шкбі –це норма часу виготовлення і-го виду продукту у базовому періоді.

t_шкпі –це норма часу виготовлення і-го продукту у плановому періоді.

F_д – дійсний фонд часу одного робітника.

2) фактор вдосконалення управління і організації виробництва та скорочення витрат робочого часу.

,

(5.7)

де ∆Ч – скорочення чисельності персоналу за рахунок вдосконалення управління.

Fдп і Fдв – відповідно дійсний фонд часу у плановому та базовому періоді.

3) фактор – зміна обсягу виробництва – виникає у зв'язку з тим, що чисельність допоміжного персоналу, ІТР і службовців збільшується в меншому ступені, чим обсяг виробництва:

,

(5.8)

де І_тп – індекс росту товарної продукції.

І_ч – індекс росту чисельності персоналу.

Такий фактор як галузевий, діє в умовах перерозподілу праці в галузі. За неможливості зробити розрахунки за конкретними формулами (особливо це стосується виявлення впливу економічних і соціальних факторів), економія чисельності та відповідне зростання продуктивності праці визначаються на підставі експертних оцінок, ситуаційного аналізу, зіставлення з аналогами тощо.

Далі необхідно підсумовувати всі Ч, тобто вивільнення чисельності працюючих під впливом усіх перерахованих факторів:

(5.9)