«Лорд Кат»

Він сидів на біля вікна і дивився вдаль коли до палати зайшов слуга та сказав:

- До вас прийшли?

- Хто? Сказав Лорд Кат.

- Сер він ім’я не назвав лише сказав такі слова «хай живе наш король».

- Запроси його та скажи варті щоб нікого не впускали без дозволу а якщо він буде виходити то нехай перевірять ще я живий. Зрозуміли.

- Так.

І слуга вийшов і Лорд Кат взяв ніж з стола та сховав його в рукаві та встав та підійшов до стіни де висіла зброя та взяв меч. Заду відкрилися двері і голос сказав:

- Вам це не пригодиться. Якщо би я хотіла вбити тебе то цей меч би нічого не змінив.

Він обернувся та побачив перед собою знатну леді яка дивилася на нього та крутила в руці письмо. Його лице поболіло і він видавив з себе такі слова:

- Я не чекав вас тут побачити?

- Хе… Кого ви чекали. Сказала жінка.

- Ласкаво вас прошу за стіл.

- Бачите я не кусаюся.

- А чого вам кусатися якщо ви прийшли по ділах а не вбивати мене.

- Давайте лишимо ці люб’язності ваші жінці. Я тут по справах.

- Яких?

- Ви знаєте чого король ваш послав людей в гори «Драконів»?

- Так можна сказати слухи ходять.

- Які?

- Наче наш король хоче вкласти угоду з Вовками.

- Чого ви нас не попередили?

- Я думав що ви знаєте. Хіба не ваша рук напад на короля?

- Ні.

- А хто?

- А хіба вашого короля мало ворогів?

- Ні. Та це не проблема бо кажуть що деякі лорди не хочуть мира а хочуть війни з Вовками.

- І що вони прийняли?

- Один з них був п’яний в борделі та розказав що вони не доїдять до місця призначення що вже все готове їх в «лісі смерті» чекає западня а то що вони везуть буде їхня нагорода вбивцям.

- Про що він мав на увазі про нагороду?

- Я не знаю бо він вирубався спати не доказавши. Це все що вас хвилювало?

- Ні.

- А що ще?

- В загоні ї хлопець який вбив наших п’ятьох.

- П’ятьох.

- Не треба говорити в голос?

- І що ви хочете від мене?

- Я знаю що ви знаєте всіх в цьому місті то не буде проблема його знайти. І це останнє що ми стребуємо від вас і ви вільні.

- Добре і наколи треба його знайти.

- До вечора.

- Ви що знущаєтеся.

- Ні.

- Я не зможу його швидко знайти.

- Я для цього приїхала по могти вам.

- Якщо я не зможу знайти його що зі мною буде?

- Ви відповідь знаєте.

І він положив меч на стіл і сказав:

- Ви звідси живі не вийдете?

- Ви теж? Сказала жінка.

І він відчув що щось гостре дотулилося з під стола до його живота.

- Ти маєш виконати і ти вільний? Сказала жінка.

- Ти брешеш я це вже проходив коли нас було тридцять лицарів які захотіли вбити розбійників і наткнулися на ваш загін розвідки їх було десять і ми програли. Лише вижив я з всіх ф став вашим слугою а цей хлопець сам вбив ваших п’ятьох а ми лиши одного. І як це йому вдалося.

- Не знаю. Але це були найліпші з найліпших і там був мій брат та чоловік.

- Це зрозуміло чого ви так хочете взнати хто він?

- Та вбити його родину так як він вбив всіх моїх рідних.

- Це неможливо?

- Чого?

- Я зрозумів що ви боїтеся його і я вам не стану помагати.

- Ви знаєте що з вами буде.

- Не за то мене кличуть Кат. Що я стану боятися якоїсь жінки.

- Ну тоді прощавай і вмирайте.

І вона гострим списом який стирчав з під стола вліз в його тіло і він зойкнув але наніс відповідний вдар її в груди і вона впустила спис та встала з рота кров пішла в неї та в нього він всміхнувся та впав головою на стіл.

«Ала»

Вона сиділа в саду коли вчула шаги по заду вона вихватила ніж з рукава і сказала:

- Хто там?

- Я ваш покірний слуга. Сказав Орел.

- Орел.

- Та.

- Що тобі треба?

- Ви проси взнати хто це був і я знаю хто він.

- І хто?

- Дайте в два рази більше і ви будете знати його ім’я та всі про його родину та де він зараз є.

- Ти впевнений?

- Та.

- Куди спішити?

- Його шукають ще інші?

- За що.

- Не знаю але це більш грізні люди.

- А що королівська особа не грізна.

- Точно не ви.

- Давай вило жуй все що знаєш про нього.

- Не тут давайте вечерком в підвалі вашого дому і зустрінемося.

- Добре.

І вона обернулася взяти свій малюнок. І обернулася але орла вже не було.

«Аліна»

Вона сиділа в палаті і кругом стояли радники які показували на карті де знаходяться ворожі війська. Вони самі між собою сперечалися і вона сиділа та дивилася на них і тоді встала та сказала:

- Хватить вам сваритися? Говоріть всі по черзі.

- Сьогодні загинули двісті лицарів їх повів відомий та храбрий. Сказав Перший радник.

- А в чому проблема?

- Вони загинули задурно.

- Ні. Вони відали життя за королеву і ви теж видасте за мене життя якщо це потребується. Зрозуміло.

Тишина покрила залу і тоді перший радник сказав:

- Та ваше величество.

- А до що наступних вилазок ми не будемо більше ризикувати. Сказала Аліна.

- Добре.

- Ми будемо потужно відбиватися і по нашим відомих обрахунках вони втратили біля п’яти тисяч і багато ранених. І до того мого дяді загинули два сини і він буде кілька днів їх ховати.

- Та. Але він має старшого.

- Я вам хіба не казала що він не буде воювати в нього зараз занятий нападами чорних солдатів з чорного королівства.

- Та. А інші лорди?

- Вони поки зберуть армію я вб’ю дядю.

- Так.

- Скільки в нас солдатів та їди та зброї?

- По моїх обрахунках на місяць їжі а солдатів загинуло дві тисячі разом з лицарями і число протягом цих днів буде рости. Бо розвідка доповідає що ворог має вже кілька веж і скоро начне наступ.

- Добре. Накажіть в кріплять стіни та збудуйте потужні бере кади між будинками що ворог не міг наступати.

- Добре.

- Всі ви вільні.

- Добре.

І всі пішли з кімнати геть вона лишилася сама.