Конфліктогенний потеціал Афганістану. Причини розгортання антитерористичної операції в Афганістані в 2001 році.

1990 рік – незалежність Афганістану. 1992 – 1994 рр. – відбувається процес формавання територіально політичних одиниць:

• Центральний уряд в Кабулі

• Північна група в Мазарі – Шарифі

• Північно – Східна група

1996 року – рух Талібан встановлює контроль над Кабулом. Рух талібан виник в Пакистані на початку 90 рр. Основні представники – пуштуни. Уряд талібан визнали Пакистан, СА, ОАЕ. Уряд талібан підтримував торгівлю зброєю та наркотиками. 1998 рік – під час роботи асамблеї ООН, формат «6+2» Узбекистан, Таджикистан, Китай, РФ, США, Іран, Пакистан. Шлося про доцільність переговорів між представниками конфліктних сторін, створення коаліційного уряду, в якому ибули представлені всі політичні сили країни. Через події 11.09.01 р. – влада США звинуватила Афганістан, що на території держави знаходяться бази Алькаїди. З 1996 столиця і велика частина території Афганістану контролювалася рухом Талібан. Вже тоді розшукуваний владою США терорист номер один Усама бін Ладен отримав притулок в Афганістані. Таліби відмовлялися видавати бін Ладена і після вибухів в американських посольствах у Кенії і Танзанії в 1998 році. Після терактів 11 вересня 2001 року президент США Джордж Буш висунув талібам ультиматум: у найкоротші терміни видати американському правосуддю бін Ладена, а також все керівництво аль-Каїди. 21 вересня таліби відповіли відмовою, заявивши, що американці не надали достатньо вагомих доказів причетності цієї організації до атак у Нью-Йорку і Вашингтоні. Цікаво, що до цих пір (2010 рік) 92% опитаних афганців ніколи не чули про узгоджені множинних атаках, скоєних на території Сполучених Штатах 11 вересня 2001 р. Опитування також показало, що четверо з десяти афганців вважають, що США присутні на їхній землі в метою «знищити іслам чи окупувати Афганістан».22 вересня два єдиних держави, які визнавали режим Талібан (ОАЕ і Саудівська Аравія, 3-ю країною визнала Емірат Афганістан був Пакистан), розірвали з Афганістаном дипломатичні відносини. З самого Афганістану в Іран і Пакистан хлинув величезний потік біженців.

Загострення іракського питання на початку XXI століття. Врегулювання іракської кризи в форматі РБ ООН. Наслідки війни у Іраку у 2003 р. Терористичний акт 11 вересня 2001 р. у Нью-Йорку і Вашингтоні (захоплені терористами-смертниками пасажирські літаки врізалися у хмарочоси Світового торгівельного центру і будинок Пентагону) спонукав світову громадськість до об`єднання у боротьбі з тероризмом. Була створена широка антитерористична коаліція держав на чолі з США, яка розгорнула широкомасштабну боротьбу з мережею терористичних організацій. Ця боротьба ведеться в економічній сфері (ліквідація джерел, каналів фінансування терористичних структур); воєнній (здійснення антитерористичних операцій по знищенню виявлених баз терористів); політичній та ін. Важливим на шляху боротьби з тероризмом є ліквідації регіонів міжнародної нестабільності, повалення в деяких країнах тих режимів, які сприяють діяльності терористів, врегулювання конфліктів у гарячих точках. Крім боротьби безпосередньо з терористами США розгорнули боротьбу проти режимів звинувачених у підтримці тероризму. 30 січня 2002 р. президент США Дж. Буш-молодший заявив про існування «Вісі зла» КНДР-Іран-Ірак. Тобто режими названих держав, що мають зброю масового знищення, становлять загрозу світу. Восени 2002 р. загострилося становище навколо Іраку. США і Великобританія стверджували, що Ірак всупереч резолюції ООН 1991 р. так і не роззброївся (загалом до 2003 р. було прийнято 12 резолюцій): у нього є хімічна, бактеріологічна зброя та її носії. Також Саддаму Хусейну закидалися зв`язки з міжнародними терористичними організаціями, злочини проти власного народу. Для перевірки підозри ООН приймає відповідну резолюцію і до Іраку було споряджено спеціальну комісію організації, яка, пропрацювавши три місяці, так і не знайшла зброї масового знищення. Тим часом США і Великобританія стягують у регіон свої війська і створюють антиіракську коаліцію. Всі спроби США і Великобританії провести через ООН резолюцію, яка б дала їм можливість розпочати війну проти багдадського режиму, для його роззброєнні і повалення. Проте їх прагнення так і не було підтримано світовою громадськістю. Проти позиції США виступили Франція, Німеччина, Китай, Росія та ціла низка інших провідних держав. Франція та Росію пригрозили накласти вето. Зрозумівши, що легітимності своїх дій не домогтися, США і Великобританія вирішили діяти самочинно, зламавши всю систему міжнародних відносин, що склалася після завершення «холодної війни», проігнорувавши всі міжнародні організації і суспільну думку. 18 березня 2003 р. Дж. Буш-молодший висунув ультиматум Саддаму Хусейну, щоб той полишив владу і залишив країну. 20 березня війська США та Великобританії розгорнули бойові дії (командуючий генерал Томмі Френкс). Після 21 дня війни американські війська встановили контроль над Багдадом, а англійці – над Басрою. Хусейн втратив контроль над країною і зник. 14 квітня 2003 р. будь-який організований опір було придушено. На початку травня було оголошено про завершення бойових дій. Проте війна не скінчилася, у країні розгорнулась партизанська війна проти американських військ. Немає такого дня, щоб не приходило повідомлення про втрати серед американських військових. Повалення режиму Хусейну поставило на порядок денний питання про повоєнний Ірак і всього регіону Близького Сходу. Після серії переговорів США і Великобританії довелось пом`якшити свою позицію. ООН, ЄС теж приймуть участь у відбудові і формуванні влади у повоєнному Іраку. Загостренням становища навколо Іраку вирішила скористатися КНДР, яка заявила про свій вихід з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і відновила роботи з будівництва ядерного реактору. Також було проведено серію випробувальних пусків балістичних ракет і зроблено заяву про наявність ядерної зброї. США попервах прореагувавши на це досить м`яко, по завершенню війни в Іраку, розпочали пошук виходу з загрозливої ситуації і в цьому регіоні. Проте реальних здобутків так і не має. Не зважаючи на заяви офіційного Вашингтона, ситуація в Іраку та взагалі в регіоні не стала кращою, а рівень безпеки значно погіршився. Після трьох років війни, яка офіційно була давно проголошена закінченою, бойові дії та терористичні акти продовжуються фактично щоденно, а опитування громадської думки показують зниження рівня підтримки, в першу чергу, в країнах, які входять до коаліційних військ. Невизначеними залишаються й перспективи стабілізації ситуації в країні та виведення коаліційних військ. Без цих перспектив неможливо говорити й про конкретні плани відбудови країни.