5.3. Короткі відомості про лакофарбові матеріали
Фарбування автомобілів здійснюється з метою захисту
деталей від корозії і інших дій навколишнього середовища, а
також для придання красивого зовнішнього вигляду.
Автомобілі працюють в різних кліматичних умовах, тому
до лакофарбових матеріалів, пред'являються особливо високі
вимоги. Вони повинні мати добру адгезію (зчеплюваність) з
поверхнею деталей, високу механічну міцність і швидку
летючість розчинників (тобто швидко висихати).
Лакофарбові матеріали складаються з плівкоутворюючих
речовин, пігментів, розчинників, разбавлювачів, сикативів.
178
Розділ 5. Обкатка, випробування і фарбування
Основа лаків і фарб – плівкоутворюючі речовини, які
утворюють при висиханні лакофарбове покриття (плівку). Як
для плівкоутворюючих використовують: рослинні масла, при-
родні і штучні смоли, бітуми, ефіри і т.п.
Лаки – це розчини плівкоутворюючих речовин в летючих
органічних розчинниках. Масляні лаки одержують шляхом
розчинення
синтетичних
(гліфталевих,
перхлорвінілових,
епоксидних або натуральних) смол в оліфі з додаванням роз-
чинників. Ефірноцелюлозні лаки готують розчиненням нітро-
клійковини в суміші органічних розчинників – ацетону, етилаце-
тону, бензолу, толуолу і ін. Для підвищення еластичності і
стійкості до складу лаків вводять пластифікатори – ефіри фос-
форної кислоти, касторове масло і ін. Спиртові лаки одержують
розчиненням смол в спирті (сирці).
Пігменти (фарбники) додають необхідний колір і покра-
щують адгезійні властивості лаків і фарб. Як пігменти викори-
стовують цинкові білила, охру, сурик, ультрамарин, сажу і ін.
Розчинники і розбавлювачі використовують для додання
матеріалу
необхідної
консистенції,
поліпшення
адгезії
і
швидкого висихання. Разбавлювачі застосовуються, як правило,
багатокомпонентні, що складаються з різних органічних
розчинників - уайт-спірита, ксилолу, ацетону, ефірів і ін.
Сикативи (марганцеві, свинцеві або кобальтові солі)
прискорюють висихання фарби.
В ремонтному виробництві застосовують масляні і емалеві
фарби. Масляні фарби – це суспензії пігментів в оліфі; емалеві
фарби – в лаках (вони мають більш високу міцність і швидше
висихають).
5.4. Технологічні методи нанесення лакофарбових покриттів
Вручну фарбують обмежені ділянки, важкодоступні по-
верхні, наносять написи, знаки і т.д.
Фарбування зануренням полягає в зануренні виробу у
ванну з фарбою. Недолік методу: велика витрата лакофарбового
179
О.Й. Мажейка
матеріалу, невисока якість покриття і його зчепленість (можливе
спучування).
Повітряне розпилення фарби виконують за допомогою
пульверизаторів і в спеціальних камерах з фарборозпилювачами
КР, 0-45 і ін.
Безповітряне розпилення – перспективний метод нанесен-
ня лакофарбових покриттів, характеризується високою продук-
тивністю і економічністю (втрати на туманоутворення змен-
шуються на 30...40 % в порівнянні з повітряними методами),
скороченням витрати розчинників, оскільки можна застосо-
вувати фарби великої в'язкості.
При безповітряному розпиленні лакофарбовий матеріал,
нагрітий до 70... 100 °С, під тиском 4...6 МПа подають до сопла,
що надає йому швидкість, яка перевищує критичну при даній
в'язкості. Це досягається шляхом перетворення потенційної
енергії фарби, що знаходиться під тиском, в кінетичну при
виході її в атмосферу. В результаті перепаду тиску від 4...6 МПа
до атмосферного (0,1 МПа) швидколетюча частина розчинника,
що входить в лакофарбовий матеріал, миттєво випаровується.
Це супроводиться величезним збільшенням об'єму (в 1500...2000
раз) і викликає дроблення (розпиленість) фарби. Зниження
в'язкості і поверхневого натяжіння фарби при її нагріванні теж
сприяє поліпшенню розпиленості.
Факел фарби при розпиленні дуже чітко окреслений і
практично не утворює барвистого туману, оскільки захищений
оболонкою пари розчинника. Покриття виходять високої якості,
не мають пор, відрізняються доброю адгезією і рівним, гладким
шаром. Установка для безповітряного розпилення лакофарбово-
го матеріалу приведена на рис. 5.1.
180
Розділ 5. Обкатка, випробування і фарбування
Рис. 5.1. Установка для безповітряного розпилення лакофарбових
матеріалів:
1 – ємність для лакофарбового матеріалу; 2 – насос; 3 – манометр; 4 – нагрівач;
5 – розпилювач; 6 – регулювальний клапан; 7 – випускний клапан
Прогресивний метод нанесення покриття в електричному
полі засновано на використанні електрофорезу - перенесення
заряджених частинок в електричному полі.
В камері фарбування встановлюються електродні сітки, до
яких від випрямляча підводиться негативний потенціал високої
напруги (120...130 кВт). Позитивна клема джерела і виріб, що
рухається на конвеєрі заземлені. Внаслідок цього між катод-
ними сітками виникає сильне електричне поле, яке іонізує
повітря. Позитивні іони прямують до сітки, а негативні,
захоплюючи частинки фарби, що подається від форсунки
(розпилювача), осідають рівним шаром на поверхні деталі
(виробу). Оскільки поверхня сітки в декілька тисяч раз менша
поверхні фарбованого виробу, то створюється нерівномірне по
полярному потенціалу поле, внаслідок чого фарба фіксується і
розпиляється на виріб, а на сітку практично не потрапляє.
Недолік методу: самоекранування складних профільних
поверхонь, внаслідок чого, фарбувати в електричному полі
внутрішні і складні по конфігурації поверхні, неможливо.
181
О.Й. Мажейка