- •Передмова
- •І. Зміст навчальної дисципліни за темами Змістовий модуль 1. Сутність, учасники та інструменти фондового ринку
- •Тема 1. Сутність, функції та роль фондового ринку в економіці.
- •Тема 2. Цінні папери та похідні інструменти фондового ринку.
- •Тема 3. Основи методики визначення курсової вартості та управління портфелем цінних паперів.
- •Тема 4. Суб’єкти фондового ринку та його інфраструктура.
- •Змістовий модуль 2. Організація діяльності з обігу цінних паперів на фондовому ринку
- •Тема 5. Організаційно оформлені фондові ринки та позабіржовий обіг цінних паперів.
- •Тема 6. Професійна діяльність на фондовому ринку.
- •Тема 7. Державне регулювання фондового ринку в Україні.
- •Тема 8. Сучасний стан, проблеми та стратегічні перспективи розвитку фондового ринку України.
- •Іі. Навчально-методичне забезпечення дисципліни
- •Тема 1. Сутність, функції та роль фондового ринку в економіці
- •1. Предмет, мета, завдання дисципліни, її місце в системі економічних знань.
- •2. Поняття фондового ринку (ринку цінних паперів), його завдання, функції
- •Функції фондового ринку
- •3. Первинний і вторинний ринки цінних паперів. Біржовий, позабіржовий ринки.
- •4. Інфраструктура, суб’єкти фондового ринку.
- •Тема 2. Цінні папери та похідні інструменти фондового ринку
- •1. Сутність цінних паперів, їх види та форми випуску.
- •Основні властивості цінних паперів
- •За суб’єктами (за особами, які мають право їх випускати):
- •Залежно від переходу прав власності на цінні папери в процесі обігу:
- •Залежно від обігу на ринку:
- •Залежно від рівня ризику:
- •За економічною суттю:
- •За формою вкладання інвестицій:
- •2. Основні характеристики, види, причини, умови випуску та особливості обігу: акцій, облігацій, векселів, інвестиційних та ощадних сертифікатів.
- •3. Основні характеристики, види, причини, умови випуску та особливості обігу похідних цінних паперів.
- •4. Рішення про випуск цінних паперів, інформація про емісію, особливості реєстрації цінних паперів.
- •Тема 3. Основи методики визначення курсової вартості та управління портфелем цінних паперів
- •1. Майбутня вартість цінних паперів, грошей, простий, складний відсоток, дисконтована вартість, ануїтет
- •2. Формування, основи методики визначення курсової вартості, доходів цінних паперів, основні показники, що характеризують якість цінних паперів.
- •3. Методика, моделі та індекси оцінки інвестицій: модель Гордона, Модільяні та Міллера, індекс Шарпа та Трейнора.
- •4. Дивідендна політика та її зв’язок з курсовою вартістю акцій.
- •5. Стратегія в управлінні портфелем, пасивна та активна стратегії, оцінка ефективності управління портфелем
- •Тема 4. Суб’єкти фондового ринку та його інфраструктура
- •1. Категорії учасників фондового ринку.
- •2. Емітенти цінних паперів. Інвестори, інвестиції та інвестиційна діяльність
- •3. Посередники на фондовому ринку.
- •4. Інфраструктура фондового ринку
- •Тема 5. Організаційно-оформлені ринки та позабіржовий обіг цінних паперів
- •1. Види організаційно-оформлених ринків.
- •2. Фондова біржа: функції, організаційно-правова форма та структура.
- •3. Види біржового посередництва. Брокери. Спеціалісти. Біржові маклери. Біржові доручення (накази).
- •4. Котирування, котирувальна комісія. Лістинг та його доцільність. Учасники торгів на фондовій біржі.
- •5. Брокерські місця на фондовій біржі. Члени фондової біржі та вимоги до них.
- •6. Методи визначення біржових цін.
- •7. Види біржових угод. Касові угоди. Термінові угоди. Тверді угоди. Ф’ючерсні угоди. Опціонні контракти.
- •Тема 6. Професійна діяльність на фондовому ринку
- •1. Законодавча база функціонування і регулювання професійної діяльності на фондовому ринку.
- •2. Сутність професійної діяльності на фондовому ринку.
- •3. Суб’єкти професійної діяльності на фондовому ринку (професійні учасники), їх функції.
- •4. Загальна характеристика окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку.
- •5. Сучасні тенденції, особливості, проблеми професійної діяльності на фондовому ринку України.
- •Тема 7. Державне регулювання фондового ринку в україні
- •1. Сутність державного регулювання фондового ринку.
- •2. Роль, функції та методи здійснення державного регулювання фондового ринку.
- •Загальний аспект – державою встановлюються правила та стандарти, обов’язкові для всіх учасників ринку й зокрема для державних органів.
- •Конкретний аспект – установлюються правила, обов’язкові для певних учасників ринку, наприклад, для фондових бірж або для торговців.
- •3. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку: склад, функції, завдання на фондовому ринку.
- •4. Саморегулювання, саморегулівні організації, їх роль у регулюванні фондового ринку.
- •Тема 8. Сучасний стан, проблеми та стратегічні перспективи розвитку фондового ринку україни
- •1. Результати виконання стратегій, концепцій функціонування та розвитку фондового ринку України за 1995-2010 роки.
- •2. Перспективи удосконалення ринкової інфраструктури фондового ринку та забезпечення її надійного і ефективного функціонування.
- •3. Консолідація інформаційної та технологічної біржової системи, модернізація депозитарної системи України, підвищення вимог до учасників ринку.
- •4. Ключові напрями удосконалення механізмів державного регулювання, нагляду на фондовому ринку та захисту прав інвесторів, саморегулювання, популяризація фондового ринку.
- •5. Податкове та валютне стимулювання подальшого розвитку фондового ринку України.
- •6. Інтеграція національного фондового ринку у світовий фінансовий ринок.
- •V. Перелік питань для підсумкового контролю навчальної дисципліни “Фондовий ринок”
- •Термінологічний словник
- •VII. Список рекомендованої літератури Основна
- •Додаткова
- •Ресурси
3. Методика, моделі та індекси оцінки інвестицій: модель Гордона, Модільяні та Міллера, індекс Шарпа та Трейнора.
Лауреатами Нобелівської премії з економіки, американськими економістами Ф. Модільяні та М. Міллером в 1958 р. було обґрунтовано теорему, яка характеризує причинно-наслідкові зв’язки між ринковою вартістю підприємства (його корпоративними правами), структурою та вартістю капіталу. В основу теореми Міллера та Модільяні покладено три тези:
1. Ринкова вартість підприємства за заданого рівня ризику не залежить від структури його капіталу (джерел фінансування), а визначається лише капіталізованою вартістю його потенційних (очікуваних) доходів. З цього випливає, що за інших рівних умов середньозважена вартість капіталу підприємства також не залежить від структури капіталу, тобто від рівня заборгованості. Оптимальної ж структури капіталу не існує взагалі.
2. Вартість залучення власного капіталу є лінійно-зростаючою функцією до рівня заборгованості підприємства. Звідси рентабельність власного капіталу, якої вимагатимуть інвестори, буде дорівнювати ринковій ставці дохідності за корпоративними правами підприємств, які повністю фінансуються за рахунок власного капіталу та належать до аналогічного класу операційного ризику і премії за ризик структури капіталу (фінансовий ризик). Ця премія визначається рівнем заборгованості та різницею між рентабельністю активів і процентною ставкою за позичками.
3. Рішення щодо фінансування (джерел покриття потреби в капіталі) та інвестицій на підприємстві можуть прийматися автономно (бути сепаратними). Це зумовлено тим, що ринкова процентна ставка, яка порівнюється з прибутковістю вкладень у дане підприємство і є критерієм прийняття рішень щодо його фінансування, залежить виключно від комерційного ризику (ризику операційної діяльності) і відповідає нормі прибутковості за вкладами з класом ризику, до якого належить підприємство. На основі тези про сепаратність прийняття рішень в умовах невизначеності Ф. Модільяні та М. Міллер висунули тезу щодо «іррелевантності дивідендної політики».
Першу тезу автори обґрунтовують тим, що інвестори можуть оптимізувати свої доходи і ризики шляхом диверсифікації вкладень у корпоративні права та боргові цінні папери одного й того ж об’єкта інвестування. За їх твердженням, оптимізація портфеля цінних паперів інвесторів має такі самі наслідки, як і оптимізація структури капіталу підприємства, що здійснюється його фінансовим менеджментом. Тому інвестори будуть іррелевантні до структури капіталу підприємства при прийнятті рішень щодо його фінансування. Показник структури враховуватиметься лише при визначенні типу цінних паперів, в які будуть вкладатися кошти, – корпоративні права чи боргові.
Обґрунтовуючи другу і третю тези, Міллер та Модільяні виходять з припущення, що рівень заборгованості не впливає на вартість залучення позичкового капіталу, тобто за будь-якого коефіцієнта заборгованості ставка процента за кредитом буде незмінною. Однак на практиці досконалого ринку не існує. Визначальними для кредиторів є не стільки прогнозні показники прибутковості підприємства, скільки потенційна платоспроможність, яка значною мірою залежить від показників структури капіталу. Критики теореми іррелевантності вважають, що у разі перевищення заборгованістю підприємства певного критичного значення вартість позичкового капіталу, який залучається даним підприємством, зростає набагато швидше, ніж вартість власного капіталу, тобто існує непропорційна залежність між структурою капіталу та його вартістю (а не лінійна, як випливає зі згаданої теореми). Отже, середньозважена вартість капіталу залежить від структури капіталу.
У 60-і роки для оцінки відносних результатів інвестиційних менеджерів застосовували ряд однофакторних моделей. Ці моделі не давали ніякої інформації щодо того, яким чином і з якої причини інвестиційному менеджеру вдалося перевершити еталон чи не досягти його. Найбільш розповсюдженими були три показники, або індекси: індекс Трейнора, індекс Шарпа. Всі вони грунтується на припущенні, що між дохідністю портфеля й зведеним ринковим індексом існує лінійна залежність.
У ранніх дослідженнях ефективності діяльності інвестиційних менеджерів ці індекси використовувалися для оцінки результатів діяльності взаємних фондів. Однак у наші дні при оцінці роботи менеджерів ці індекси знаходять дуже обмежене застосування, оскільки значний розвиток одержали моделі факторного аналізу.
Індекс Трейнора (Treynor Index) являє собою розмір отриманої надлишкової дохідності з розрахунку на одиницю ризику. Надлишкова дохідність при цьому визначається як різниця між дохідністю портфеля і безризиковою ставкою дохідності за розглянутий період оцінки. Величиною ризику в індексі Трейнора є відносний систематичний ризик, що зумовлений «бетою» портфеля, оцінка якого може бути отримана на основі характеристичної лінії портфеля. Перевага цього індексу полягає в тому, що для добре диверсифікованого портфеля несистематичний ризик близький нулю. Індекс Трейнора має такий вигляд:
ТР = (E(Rp) – RF)/ β
де E(Rp) – очікувана дохідність портфеля;
RF – безризикова ставка;
β – «бета» портфеля.
Індекс Шарпа (Sharpe Index) так само, як і індекс Трейнора, ґрунтується на співвідношенні дохідність/ризик. У чисельнику цього індексу знаходяться ті ж показники, що і в індексі Трейнора, але, як величина ризику, використовується стандартне відхилення портфеля. Таким чином, індекс Шарпа представлений відношенням:
RVARp = (arp - arf)/sp, де
RVARp - індекс Шарпа
arp - середня дохідність фонду за даний період часу
arf - середня дохідність безризикового активу
sp - стандартне відхилення (ризик портфелю фонду).
Отже, індекс Шарпа являє собою відношення надлишкової дохідності до загальної мінливості портфеля.
Індекси Шарпа і Трейнора дозволяють визначити приблизно однакові рейтинги, якщо оцінювані портфелі добре диверсифіковані. В іншому випадку оцінки за цими індексами дадуть результати, що будуть істотно відрізнятись один від одного.