1. Причини та передумови виникнення валеології. Валеологія як наука і як навчальний предмет.

Бути здоровим і менше хворіти - це прагнення кожної людини. Аналіз еколого – демографічної ситуації примушує кожного небайдужого громадянина замислитися про долю своїх нащадків, майбутнє людства. Все це порушує питання про необхідність зміни наших уявлень, вимог щодо здоров'я людини, нації стратегія виживання, на основі формування в кожної людини оздоровчої свідомості ставить перед собою науковий і просвітницький напрям - валеологія („valeo" - бути здоровим). Основоположником цієї науки вважається Брахман (1987р). Валеологія як наука складається з теоретичних і практичних аспектів. Останні включають в собі і збереження, і зміцнення здоров'я.

ентомофілії — вироблення нектару, запах, колір і розмір квіток, пилок липкий, з виростами. Більшість квіток двостатеві, але дости­гання пилку і маточок відбувається неодночасно або висота приймо-ок більша чи менша від висоти пиляків (плодові, маки, ромашки, калина, шавлія, молочаї, гречка тощо).

Орнітофілія - запилення птахами (колібрі). Характерне для деяких тропічних рослин з яскраво забарвленими квітками.

Гідрофілія - запилення за допомогою води. Спостерігається у водних рослин (гусимець, морська трава тощо). Пилок і приймочка цих рослин мають найчастіше ниткоподібну форму.

Зрідка пилок може переноситися слимаками.

Штучне запилення-це штучне перенесення пилку з тичинок на приймочку маточки. Застосовується в плодовому, декоративному са­дівництві, овочівництві, лісовому господарстві.

Штучне запилення пилком іншого виду або сорту рослини на­зивається схрещуванням. Завдяки схрещуванню виведено ба­гато нових гібридних сортів яблунь, груш, персиків, малини та інших цінних культур.

Клейстогамія- самозапилення і самозапліднення рослин в не розкритих (клейстогамних) квітках. Може бути постійною ( фіалка), в цьому випадку з нею зв'язана редукція оцвітини і зменшення розмірів квіток. Особлива форма постійної клейстогамії – розвиток і запилення квіток в грунті ( арахіс). Непостійна клейстогаміїобумовлена посухую, високою або низькою температурою навколишнього середовища і не супроводжується редукцією оцвітини (овес, пшениці). Клейстогамія – кпайння ступінь спеціалізації самозапилення і одночасового пристосування, яке забеспечує розвиток насіння в не сприятлевих умовах.

15. Подвійне запліднення та його еволюційне значення.

Утворення плоду і насіння. Формування зародку і ендосперму. Пересперм.

Запліднення - процес злиття жіночої та чоловічої статевих клітин. Під час запилення пилок потрапляє на приймочку маточки і проростає. Утворюється - пилкова трубка, яка веде до зав'язі, через мікропіле в сім'язачаток та доходе до зародкового мішка. Досягнувши яйцеклітини, пилкова трубка розривається, і з неї виходить два спермія, а вегетативні клітина пилкової трубки руйнується. Один з сперміїв зливається з яйцеклітиною, утворюючи диплоїдну зиготу, з якої розвивається зародок нового рослинною організму. Інший спермій зливається з вторинним (диплоїдним) ядром або з одним із центральних ядер, в результаті чого утворюється триплоїдна клітина, яка дає початок ендосперму (поживна тканина насіння). Ендосперм покритонасінних триплоїдний на відміну від голонасінних виникає тільки після запліднення. У цьому і є одне із відмінностей між голонасінними та покритонасінними. Подвійне запліднення було відкрите С.Г. Навашиним у 1888 р. На двох рослинах родини лілійних. В результаті подвійного запліднення із сім'язачатка формується насінина. Вона складається з зародка та запасних поживних речовин, вирита насіннєвою шкіркою. Зародок розвивається з заплідненої яйцеклітини. Із вторинного ядра зародкового мішка формується ендосперм. Інтегументи перетворюються в насінневу шкірку, а нуцелюс у більшості випадків використовується як поживна речовина при формуванні зародка насінини, інколи перетворюється в поживну тканину – перисперм. Після запліднення розростається також і зав'язь. Її стінки видозмінюються і утворюють оплодень, що оточує насіння. Зав’язь перетворюється в плід. У багатьох рослин в утворенні плода беруть участь інші частини квітки: квітоношка, основи пиляків, пелюстки, чашолистики.

Розрізняють основні групи плодів:

Іншими словами, екологічна ніша - це притаманне кожному виду місце в біогеоценозі, результатом його взаємодії з абіотичними та біотичними факторами довкілля. Отже, в біогеоценозі існує стільки екологічних ніш, скільки і видів. Чим ближчі екологічні ніші популяцій певних видів в одному біоценозі тим гостріша між ними конкуренція. Наслідком такої конкуренції є або витіснення одного виду іншим або з гостроти розходженням вимог обох видів щодо характеру їжі, просторового розміщення, часу розмноження (наприклад, ярусність у рослинному угрупуванні саме у цієї причини).Гаузе. Правило конкурентного виключення: два види не вживаються в одній екологічні ніші вихід із конкуренції досягається завдяки розмежуванню вимог до середовища, змінні способу життя. Так, копитні в африканських саванах по-різному використовують пасовищний корм: зебри обривають верхівки трав,антилопи гну живляться тим, що залишають їм зебри, виибираючи при цьому певні види рослин, газелі вищипують самі низькі трави, а антилопи такі задовольняються сухими стеблами.У наших зимових лісах птахи також уникають конкуренції. Великі синиці шукають корм на деревах, в кущах, на пеньках, на снігу; синиці - гаїчки переважно на крупних гілках; довгострокові синиці - на кінцях гілок, дрібні корольки - на верхніх частинах крон хвойних.

39. Трофічні зв'язки в екосистемах. Поняття про ланцюги живлення та екологічні піраміди.

Живі організми - перетворювані енергії. Щоразу, коли проходить це перетворення енергії, частина її губиться у вигляді тепла. Передача енергії в екосистемах від одного організму до іншого здійснюється за допомогою харчових (трофічних) зв'язків. Енергія може передаватися не більше, ніж через 4-6 ланок ряду, який складається з організмів, що послідовно поїдають один одного. Такі ряди, у яких можна просліджувати шляхом початкові дози енергії, називаються ланцюгами живлення. Ряди, у яких здійснюється перехід енергії з одного рівня на інший називають ланцюгами живлення, а ланки в ньому трофічними рівнями.

Виділяють такі типи ланцюгів живлення:

1) ланцюги видання - починаються із зелених рослин (продуцентів) і йдуть послідовно через ланки рослиноїдних тварин (консументи І порядку), хижаків (консументи II порядку) і завершаються редуцентами. На кожному рівні втрачається 10% енергії. Пшениця (зерно)  миша полівка  сокіл  лисиця  мікроорганізми.

2) Ланцюги розкладання починаються з мертвої органічної речовини (решток організмів або продуктів їхньої життєдіяльності) і продовжуються безпосередньо редуцентами.

Дощовий черв’як  синиця  шуліка  куниця  мікроорганізми.

Підтримка життєдіяльності і кругообіг речовин в екосистемі можливі лише завдяки постійному притоку енергії. Все життя на Землі існує за рахунок енергії сонячного випромінювання, що перетворюється фотосинтезуючими

організмами в хімічні зв'язки органічних сполук. Гетеротрофи отримують енергію з їжею. Всі живі організми є об'єктами живлення інших, тобто зв'язані між собою енергетичними відносинами. Графічні (харчові зв'язки в угрупуваннях - це механізм передачі енергії від одного організму до іншого. Енергія, що акумулюється живими організмами, може передаватися не більше ніж через 4 – 6 ланок ряду послідовно розміщених організмів, що харчуються один одним. Ряди, у яких можна простежити шляхи витрати початкової дози енергії, називаються ланцюгами живлення. Ланцюга живлення поділяють на ланцюги видання (пасовищні) та ланцюга розкладання (детритні). Усі типи ланцюгів живлення завжди існують в екосистемі таким чином, що член одного ланцюга може одночасно бути членом іншого. Поєднання ланцюгів живлення утворюють трофічну сітку.