4.Топінамбур (земляна груша)

Народногосподарське значення. Земляна груша вирощується як технічна культура. З її бульб одержують спирт, вино, пиво, кормові дріжджі. Відома вона і як продовольча культура. Зелену масу можна згодовувати тваринам у свіжому вигляді. Але найбільшого застосування вона набула при силосуванні. Велику роль в годуванні худоби відіграють бульби топінамбуру. В них міститься до 25 – 30 % сухих речовин.

Ботанічна характеристика. Земляна груша – багаторічна рослина родини Айстрових (Asteraceae), рід Helianthus L. В складі роду Helianthus більше 100 видів. Вид Helianthus tuberosus L (земляна груша) – має промислове значення.

Топінамбур має прямостоячі, галузисті, гарно облистовані, зелені чи світло-фіолетові стебла висотою до 2 – 4 м. Кущистість – від 1 до 5 стебел на одну рослину. Листки яйцевидні, видовжено-яйцевидні і широко яйцевидні, загострені, великі, по краях зазублені. У фазі сходів вони мають вигляд розетки. Суцвіття-корзинка, діаметром 1,3 – 5см. Суцвіття розміщенні на верхівках основних і бокових пагонів. Запилення квітів перехресне з допомогою вітру та комах. Плід – сім’янка. Маса 1000 штук 7 – 9 г. Коренева система – мичкувата, гарно розгалужена. Глибина проникнення коренів до 2 м. Вони складають 4,6 – 8 % загальної маси рослини.

Бульби грушовидні, продовгувасто – овальні чи веретено – подібні, з гладкою чи ребристою поверхнею. Забарвлення - від білого до червоно – фіолетового. Вічка випуклі. На одній рослині може бути до 20 – 30 бульб. Маса однієї бульби від 10 до 100 г і більше. Зимують вони в ґрунті. Щорічно в кінці вегетації всі надземні органи відмирають. Весною клубні проростають і утворюють кущ. Бульбоутворення починається в червні – серпні. Сорти земляної груші по співвідношенні в урожаї зеленої маси і бульб ділять на три групи:

1. Силосного напрямку2. Бульбові сорти 3. Бульбосилосного і силосного-бульбового напрямку.

В залежності від строків вегетаційного періоду сорти відносять до ранньо-, середньо-,і пізньостиглих. Відомі такі сорти земляної груші: Знахідка, Скороспілка, Біла врожайна, Вадим, Київська біла.

.Біологічні особливості. Земляна груша характеризується стійкістю як до високих, так і до низьких температур. Надземні органи витримують короткочасне зниження температури до –8 º С, бульби до –12 º С на повітрі і до –35 º С під снігом у ґрунті. Топінамбур не дуже вибагливий до світла, але при великому загущенні зеленої маси і особливо бульб знижується. Це рослина короткого дня. Серед бульбоплодів земляна груша відрізняється високою посухостійкістю. Найбільш витривалі рослини до недостачі вологи у ґрунті у фазі сходів і початку утворення столонів. Земляна груша може рости на всіх типах ґрунтів, за виключенням солонців, солончаків і заболочених ґрунтів. Найкращими для неї є суглинкові і супіщані ґрунти з глибоким орним горизонтом.

Агротехніка вирощування. Найкращими попередниками при закладенні багаторічних плантацій є багаторічні і однорічні бобові трави. Не слід розміщувати топінамбур після соняшника, коренеплодів та інших культур, що вражаються склеротимією.

Під топінамбур проводять зяблеву оранку на глибину 23 – 25 см. весною, як тільки стане можливо, зяб боронують. Перед посадкою поле культивують.

При закладенні плантацій вносять по 30 – 4- т/га гною чи інших органічних добрив і по 60 – 90 кг/га д.в. NPK. Саджають земляну грушу зазвичай весною. До посадки приступають рано, одночасно с посівом ранніх ярих культур. Основний спосіб садіння широкорядний з міжряддями 60 – 70 см. в залежності від умов норма висадки коливається від 6-7 до 20 ц/га. Бульби викопують з ґрунту перед самою посадкою. Посадку найчастіше проводять картоплесаджалками, а на невеликих площах – вручну в борозни. Глибина висадки 6-10 см. сходи з’являються лише через 3-4 тижні. При висоті рослин 10

8. Тип Кільчасті черви. Різноманітність, риси більш високої організації у порівнянні з плоскими та круглими. Значення появи в цілому для еволюції наступних видів тварин. Дощовий черв’як – біологія і значення в ґрунтоутворенні.

Кільчики (Annelida) налічує > 11 000 видів, поширені в морях, прісних водоймах, грунті. У порівнянні з плоскими та круглими вони характеризуються більш високим рівнем організації: розвинута вторинна порожнина тіла, є кровоносна система, травна і нервова системи більш складної будови, поява параподій, справжнього анального отвору. Розвиток в цілому привів до відокремлення кровоносної системи, вироблення самостійної мускулатури.

Зовнішня будова: тіло розчленоване на головний, тулубовий і хвостовий відділи. На сегментах тулуба є щетинки і парапоїди – руховий апарат.

Покриви представлені шкірно – м’язовими мішками, який утворений кутикулою, одношаровим епітелієм і 2 шарів м’язів:

- зовнішній шар (кільчастих);- внутрішній (поздовжених).

Вторинна порожнина тіла вислана епітелієм, що утворює перетинки і внаслідок чого відокремлює порожнини сегментів один від одного. Запобігає згортанню крові. Значення дощовий черв’як бере участь в процесах ґрунтоутворення їх ходи полегшують надходження повітря в грунт і розчинність мінеральних солей до коренів рослин. Також вони переміщують грунт, переносячи слой верхнього шару вниз і навпаки, харчуються відмерлими залишками рослин, затягуючи їх в ходи і живлячи грунт.

Класифікація: Тип Кільчасті черви (Annelida)

1 Клас Polycheta (5 000 видів) — багагощитинкові

2Клас Oligocheta (2 500 видів) -малощитинкові

З Клас Hirudinea (400 видів)- малощитинкові

Характеристика ти п і в: 1 Тіло складається із сигментів (метамерна будова); головна лопать — простоміум, на ній знаходяться органи відчуття, по сегментоване тіло, задня лопать пігідій з анальним отвором.

У плоских червів тіло складається з члеників (стробіла). У круглих тіло не почленоване, несегментоване.

2 Добре розвинені шкірпом'язовий мішок. Під шкірним епітелієм знаходяться повздовжні, кільцеві та гладенькі м'язи. М'яза в основі параподій мають слабку посмугованість — закладка скелетної мускулатури.

.

Статева система у більшості плоских червів гермафродита. Запліднення внутрішнє. Може бути перехресним (між різними особинами) і самозапліднення (у однієї особини).

Розвиток у більшості вільноживучих прямий. Паразитичні форми мають непрямий розвиток, при якому зазнає значних змін. Для здійснення життєвого циклу паразитичних видів необхідною умовою є зміна хазяїв – одного чи двох проміжних (в яких паразит розвивається і може розмножуватися безстатево (партено – генетично) і кінцевого (той, в організмі якого проходить статеве розмноження). Тип Плоскі черві ділиться на такі класи:- вітчасті черви;

- сисуни;- стьожкові.

Печінковий сисун – паразитує в печінці і жовчних протоках ВРХ, свиней, овець і других тварин, рідка людини. Довжина тіла 2-3 см. Руйнує тканини печінки, закупорює жовчні протоки. Шкідливий вплив на організм здійснюють продукти обміну паразита.

Розвиток проходить у воді. Яйце → личинка → ставкових (у тілі молюсків розмножується парте генетично) → личинка з м’язовим хвостом → інцистуються на прибережній рослинності → кінцевий хазяїн.

Бичачий цип’як – паразитує в кишечнику людини. У хворих спостерігаються слабкість, втрата свідомості, апетиту. Проміжним хазяїном є ВРХ. Людина заражається у тому випадку, коли споживає недостатньо термічно оброблене м’ясо, яке містить фіни. У травному тракті людини оболонка фіни перетравлюється, головка паразита вивертається і кріпиться до стінки кишечника. Потім утворює нові членики.

Ехінокок. Проміжним хазяїном є людина, кінцевим – собака, вовки, лисиці і ін. Людина заражається при необережному поводженні з тваринами. Внаслідок зараження у різних органах проміжного хазяїна утворюються фіни. Фіна росте, давить на внутрішні органи і порушує їх функції.

Класифікація

1К. Війчасті черви (Turbellaria) - Планарія млогнобіла

2К. Дигенетичні присесні Digenea, Trematoda Печінковий сисун (Faciola Hypatica)

ЗК. Моно генетичні присосі Monogenea Жаб'ячий сисун (Polystoms iniegerrium)

4К. Стьожкові черви Cestoda — Бичачий ціп'як (Taeniarhyncus Saginatus)

5К. Цестоподібні Cestodaria - Амфіліни (Amphilina toliaceae)

15 см приступають до міжрядного обробітку, а при досягненні рослинами висоти 30-40 см їх обгортають.

Зелену масу скошують в жовтні – початок листопада. Для цього використовують силосні комбайни. Для поточного згодування тваринам, а також для заготівлі комбінованого силосу частину бульб вибирають восени. Але найчастіше їх викопують весною до проростання вічок.

Бульба- потовщенна м'ясиста частина пагона чи корення, в якій відкладаються запасні поживні речовини (крохмаль, вуглеводи, олія). Розрізняють надземні бульби- міцеві потовщення головного стебла (кольрабі) або бічних пагонів(деякі тропічні орхідеї), та підземні бульби – потовщення від сім'ядольного коління ( редька), підземних пагоніав (картопля) або бічних чи додаткових коренів (жоржина)