11. Правова охорона атмосферного повітря та водних ресурсів

Атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих еле­ментів навколишнього природного середовища. На збереження спри­ятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшен­ня для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне се­редовище спрямований Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р. Він визначає правові і організаційні основи та екологічні вимоги у галузі охорони та використання атмо­сферного повітря.

Управління у галузі охорони атмосферного повітря здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Республіки Крим, Міністерство еко­логії та природних ресурсів України, Міністерство охорони здоров'я України, місцеві органи державної виконавчої влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування.

У галузі охорони атмосферного повітря встановлюються:

— нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря;

— нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речо­вин у атмосферне повітря і шкідливого впливу фізичних та біо­логічних факторів стаціонарними джерелами;

— граничні нормативи утворення забруднюючих речовин, які від­водяться в атмосферне повітря при експлуатації технологіч­ного та іншого обладнання, споруд і об'єктів;

— нормативи використання атмосферного повітря як сировини основного виробничого призначення;

— нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих га­зах пересувних джерел та шкідливого впливу їх фізичних фак­торів.

Контроль у галузі охорони атмосферного повітря спрямовується на забезпечення додержання вимог законодавства про охорону і використання атмосферного повітря всіма державними органами, а також підприємствами, установами, організаціями та громадяна­ми. Контроль може бути державним, виробничим та громадським.

Державний контроль у галузі охорони і використання атмосфер­ного повітря здійснюється:

— місцевими органами державної виконавчої влади;

— Міністерством екології та природних ресурсів та його органа­ми на місцях;

— Міністерством охорони здоров'я України та його органами на місцях у частині додержання нормативів екологічної безпеки

(гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин в ат­мосферному повітрі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу), інших правил і нормативів, спрямованих на попередження не­гативного впливу на здоров'я людей;

— Державною автомобільною інспекцією Міністерства внутрішніх справ України та її органами на місцях у частині додержання нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих га­зах та шкідливого впливу фізичних факторів, встановлених для відповідного типу автомобільного транспорту та сільськогос­подарської техніки;

— іншими державними органами, а також органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.

Виробничий контроль за охороною атмосферного повітря здій­снюється підприємствами, установами, організаціями, іншими органами в процесі їх господарської та іншої діяльності, якщо вона шкідливо впливає або може вплинути на стан атмосферного по­вітря.

Громадський контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища.

Правопорушеннями у галузі охорони атмосферного повітря є:

— порушення прав громадян на екологічно безпечний стан ат­мосферного повітря;

— перевищення лімітів та нормативів гранично допустимих ви­кидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря;

— перевищення нормативів гранично допустимих рівнів шкідли­вого впливу фізичних та біологічних факторів на атмосферне повітря;

— викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та вико­ристання атмосферного повітря як сировини основного вироб­ничого призначення без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів;

— здійснення незаконної діяльності, що негативно впливає на погоду і клімат;

— впровадження відкриттів, винаходів, раціоналізаторських про­позицій, нових технічних систем, речовин і матеріалів, а також закупівля у зарубіжних країнах і експлуатація технологічного устаткування, транспортних засобів та інших об'єктів, які не відповідають встановленим вимогам щодо охорони атмосфер­ного повітря;

— порушення правил складування і утилізації промислових та побутових відходів, транспортування, зберігання і застосуван­ня засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральнихдобрив та інших препаратів, що спричинило забруднення атмосферного повітря;

— проектування і будівництво об'єктів з порушенням норм і ви­мог щодо охорони і використання атмосферного повітря;

— невиконання розпоряджень та приписів органів, які здійсню­ють державний контроль у галузі охорони та використання ат­мосферного повітря;

— відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інфор­мації про стан атмосферного повітря, джерела забруднення, а також приховування або перекручення відомостей про стан еко­логічної обстановки, яка склалася внаслідок забруднення атмосферного повітря.

Особи, винні у порушенні законодавства про охорону атмосфер­ного повітря, несуть відповідальність відповідно до актів законодав­ства України.

Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

До водного фонду України належать:

1) поверхневі води:

— природні водойми (озера);

— водотоки (річки, струмки);

— штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;

— інші водні об'єкти.

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

До водних об'єктів загальнодержавного значення належать:

— внутрішні морські води та територіальне море;

— підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

— поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що зна­ходяться і використовуються на території більш як однієї об­ласті, а також їх притоки всіх порядків;

— водні об'єкти в межах територій природно—заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать:

— поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загально­державного значення;

— підземні води, які не можуть бути джерелом централізовано­го водопостачання.

Води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і на­даються тільки у користування. Народ України здійснює право влас—

ності на води (водні об'єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повнова­ження щодо розпорядження водами (водними об'єктами) можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

Державне управління в —галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів та їх виконавчі комітети, спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади та інші державні органи відповідно до законодав­ства України.

Використання вод здійснюється в порядку загального і спеціаль­ного водокористування, для потреб гідроенергетики, водного і повітря­ного транспорту.

Загальне водокористування здійснюється громадянами для за­доволення їх потреб (купання, плавання на човнах, аматорське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) без­коштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

Спеціальне водокористування — це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та скидання в них зворотних вод. Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Спеціальне водокористування може бути короткостроковим (до трьох років) або довгостроковим (від трьох до двадцяти п'яти років). У разі необхідності строк спеціального водокористування може бути продовжено на період, що не перевищує відповідно коротко­строкового або довгострокового водокористування. Продовження строків спеціального водокористування за клопотанням заінтересо­ваних водокористувачів здійснюється державними органами, що ви­дали дозвіл на спеціальне водокористування.

Спори з питань використання і охорони вод та відтворення вод­них ресурсів розглядаються державними органами охорони навко­лишнього природного середовища, водного господарства, геології, місцевими радами та судами.

Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінар­ну, адміністративну, цивільно—правову або кримінальну відпові­дальність згідно з законодавством України.