18. Обмеження монополізму і недобросовісної

КОНКУРЕНЦІЇ В УКРАЇНІ

Обмеження монополізму та забезпечення добросовісної конку­ренції є необхідною умовою здійснення підприємницької діяльності. Правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності визначені законами «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р., «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. та «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р.

Економічна конкуренція — це змагання між суб'єктами госпо­дарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продав­цями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може ви­значати умови обороту товарів на ринку.

Суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) стано­вище на ринку товару, якщо:

— на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

— він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості мож­ливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо за­купівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наяв­ності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 36 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане станови­ще суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару ста­новить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції,зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Закон передбачає також випадки, коли монопольне становище на ринку товару займає кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обме­ження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним становищем на ринку, зокрема, визнається:

— встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалі­зації товару, які неможливо було б встановити за умов існуван­ня значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господа­рювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправда­них на те причин;

— обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господа­рювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприєм­ницькій діяльності не стосуються предмета договору;

— обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарю­вання, покупцям, продавцям;

— часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

— суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно^виправданих на те причин; створення перешкод доступу на ринок (виходу з рин­ку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

З метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання.

Концентрацією визнається:

1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єк­та господарювання до іншого;

2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом:

— безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майно­вого комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господа­рювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у ви­гляді цілісного майнового комплексу або структурного підроз­ділу суб'єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується; призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостереж­ної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого орга­ну суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спо­стережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;

— створення суб'єкта господарювання двома і більше суб'єкта­ми господарювання, який тривалий період буде самостійно здійснювати господарську діяльність, і при цьому зазначене створення не приводить до координації конкурентної поведін­ки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання;

3) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарю­вання.

Органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конку­ренції за:

— заявами суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, ус­танов, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених Законом «Про захист економічної конкуренції» як порушення законодавства про захист еконо­мічної конкуренції;

— поданнями органів державної влади, органів місцевого са­моврядування, органів адміністративно—господарського управ­ління та контролю про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

— власною ініціативою органів Антимонопольного комітету України.

Органи Антимонопольного комітету України мають право нада­вати рекомендації органам влади, органам місцевого самовряду­вання, органам адміністративно—господарського управління та контролю, суб'єктам господарювання, об'єднанням стосовно припинен­ня дій, які містять ознаки порушення законодавства про захист еко­номічної конкуренції, усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють, а у разі, якщо порушення припинено,— щодо вжиття заходів для усунення наслідків цих порушень. Рекомендації надаються у формі листа.

Рекомендації органів Антимонопольного комітету України підля­гають обов'язковому розгляду органами чи особами, яким вони на­дані. Про результати їх розгляду Антимонопольному комітету Украї­ни, його територіальному відділенню повідомляється у десятиден­ний строк з дня отримання рекомендацій, якщо органами Антимоно­польного комітету України не продовжено цей строк.

У випадках, коли суб'єкти господарювання зловживають моно­польним становищем, Антимонопольний комітет та його територіальні відділення можуть накладати стягнення, в тому числі прийняти рішен­ня про примусовий поділ монопольного утворення. Таке рішення підля­гає виконанню у встановлений строк, який не може бути меншим шести місяців.

Проявами недобросовісної конкуренції, зокрема, є:

— неправомірне використання чужих позначень, упаковки, рек­ламних матеріалів;

— неправомірне використання товару іншого виробника;

— копіювання зовнішнього вигляду виробу;

— порівняльна реклама;

— дискредитація господарюючого суб'єкта (підприємця);

— неправомірне збирання комерційної таємниці тощо,

Вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, тягне за собою накладення Антимонопольним комітетом, його територіаль­ними відділеннями штрафу у розмірі до двох тисяч неоподатковува­них мінімумів доходів громадян.

Особи, права яких порушено діями, що є недобросовісною кон­куренцією, можуть звернутися до Антимонопольного комітету про­тягом шести місяців з дня, коли вони дізналися або повинні були дізнатися, що їх права порушено.

Антимонопольний комітет України є державним органом, по­кликаним забезпечувати відповідно до його компетенції державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень,

Антимонопольний комітет України утворюється Верховною Ра­дою, підзвітний їй, а у своїй діяльності підконтрольний Кабінету Міністрів України. Антимонопольний комітет утворюється у складі Голови і десяти державних уповноважених. В Автономній Республіці Крим та областях утворюються територіальні відділення Антимоно­польного комітету.

Голова Антимонопольного комітету призначається Верховною Ра­дою за поданням Голови Верховної Ради строком на сім років. Дер­жавні уповноважені призначаються на посаду Верховною Радою стро­ком на сім років, але не більш як на два строки підряд. Держав­ним уповноваженим може бути громадянин України, який досягнув З0 років, має вищу, як правило юридичну чи економічну, освіту, стаж роботи за фахом не менше 5 років протягом останніх десяти років.

До компетенції Антимонопольного комітету належить:

— контроль за дотриманням антимонопольного законодавства;

— розгляд справ про порушення антимонопольного законодав­ства та винесення рішень за результатами розгляду;

— звернення до суду чи господарського суду з заявами та позо­вами у зв'язку з порушенням антимонопольного законодавства, подання правоохоронним органам матеріалів про порушення законодавства, що містять ознаки злочину;

— надання рекомендацій державним органам щодо вжиття за­ходів, спрямованих на розвиток підприємництва і конкуренції.

19. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Правові засади іноземного інвестування в Україні визначаються законами «Про захист іноземних інвестицій в Україні» від 10 вересня 1991 р., «Про інвестиційну діяльність» від 16 вересня 1991 р., «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р., положення­ми «Про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій», «Про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інве­стиційну діяльність за участю іноземного інвестора», затвердженими постановами Кабінету Міністрів відповідно від 7 серпня 1996 р. та З0 січня 1997 р. та іншими нормативно—правовими актами.

Іноземні інвестиції — це цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою створення прибутку або отримання соціального ефекту.

Такими цінностями можуть бути:

— іноземна валюта, що визнається конвертованою Національ­ним банком України, та, в окремих випадках, валюта України (при реінвестиціях);

— будь-яке рухоме і нерухоме майно та пов'язані з ним майнові права;

— акції, облігації, інші цінні папери, а також корпоративні пра­ва, виражені у конвертованій валюті;—будь-які права інтелектуальної власності, включаючи ле­галізовані на території України авторські права, право на ви­находи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів, послуг, ноу—хау тощо;

— інші цінності.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у таких формах:

— часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими фізичними та юридичними особами, або при­дбання частки діючих підприємств;

— створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів інозем­них юридичних осіб або придбання у власність діючих під­приємств повністю;

— придбання нерухомого чи рухомого майна не забороненого законами України;

— придбання прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України самостійно або за участю українських юридичних або фізичних осіб;

— в інших формах, які не заборонені законами України.

З дня зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства воно набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями. При цьому іноземна інвестиція в статутному фонді підприємства повинна становити не менше 10 відсотків.

Іноземні інвестиції підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється Урядом Автономної Рес­публіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями протягом трьох робочих днів після фак­тичного їх внесення.

Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжна­родними договорами України. Для окремих суб'єктів підприємниць­кої діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних про­грам розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Законами України можуть визнача­тися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, вихо­дячи з вимог забезпечення національної безпеки.

Інвестиційним законом України для іноземних інвесторів нада­ються державні гарантії від зміни законодавства, що погіршує право­вий режим інвестиційної діяльності у разі її припинення, переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Дер­жавні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за ви­нятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути проведе­на на підставі рішень органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України. Рішення про реквізицію іноземних інвестицій та умови ком­пенсації можуть бути оскаржені у судовому порядку.

Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, вклю­чаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами Ук­раїни чи їх посадовими особами обов'язків щодо іноземного інвесто­ра або підприємства з іноземними інвестиціями відповідно до зако­нодавства України.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися також на основі конце­сійних договорів, угод про розподіл продукції, договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності.

Вказані договори підлягають реєстрації у відповідності до «По­ложення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора» від З0 січня 1997 р.

Специфіка регулювання іноземних інвестицій у спеціальних (вільних) економічних зонах установлюється законодавством Украї­ни про спеціальні (вільні) економічні зони.

Майнові права іноземних інвесторів захищаються у судовому по­рядку. Спори між іноземними інвесторами і державою з питань дер­жавного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями підлягають розгляду в судах України, якщо інше не визначено міжнародними договорами України. Усі інші спо­ри підлягають розгляду в судах України або за домовленістю сторін — у третейських судах, у тому числі за кордоном.