5. Прокуратура в україні

Прокуратура — це єдина централізована система органів, яка здійснює нагляд за органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю, про­водять оперативну, розшукову діяльність, за адміністраціями місць позбавлення волі, а також виконує інші функції, передбачені Конститу­цією нашої держави.

Органи прокуратури становлять єдину централізовану систему з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим і Генераль­ному прокурору України, здійснюють свої повноваження гласно, неза­лежно від органів державної влади і місцевого самоврядування, інфор­муючи їх про стан законності і правопорядку. Оперативні працівники органів прокуратури України не можуть бути членами виборних та інших органів, що утворюються органами державної влади та місцевого са­моврядування. Вони також не можуть бути членами громадських об'єднань, політичних партій і рухів та брати участь у їх діяльності.

Прокурорські працівники не мають права поєднувати свою основну діяльність з іншою діяльністю, крім викладацької, наукової і творчої.

Вплив у будь-якій формі на прокурорів з метою схилення до прий­няття рішення чи ухилення від нього тягне за собою встановлену за­коном відповідальність.

Ніхто не в змозі без дозволу прокурора розголошувати матеріали перевірок і досудового слідства, що проводяться, до їх завершення.

Вимоги прокурора, що випливають з його повноважень, визначених законом, підлягають безумовному виконанню у встановлені строки.

Правовий статус прокуратури визначається Конституцією Украї­ни та Законом «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. із змінами й доповненнями.

На органи прокуратури покладаються такі повноваження:

— підтримання державного обвинувачення у суді;

— представництво інтересів громадянина або держави у суді у випадках, визначених законом;

— нагляд за додержанням законів органами, які проводять опе—ративно—розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

— нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також у разі вжиття інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням осо­бистої свободи громадян.

Систему органів прокуратури складають:

— Генеральна прокуратура України;

— прокуратури Автономної Республіки Крим;

— прокуратура областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних);

— міські, районні, міжрайонні та інші прирівняні до них прокура—•тури;

— військові прокуратури.Очолює Прокуратуру України Генеральний прокурор України, якого призначає на посаду Президент України за згодою більшості від конституційного складу Верховної Ради України. Строк повнова­жень Генерального прокурора — 5 років, він може призначатися на повторний строк. Президент може звільнити Генерального проку­рора з посади без згоди Верховної Ради. Верховна Рада може ви­словити недовіру Генеральному прокурору, що має наслідком його відставку з посади.

На посади прокурорів і слідчих прокуратури можуть призначати­ся громадяни України, які мають вищу юридичну освіту. Особи, які не мають досвіду роботи за фахом, проходять стажування в органах про­куратури строком до одного року.

Прокурором району може бути особа віком не молодша 25 років, що має стаж роботи в прокуратурі чи суді не менше 3 років.

Прокурором області може бути особа віком не молодша З0 років і з стажем роботи в органах прокуратури чи суду не менше 7 років.

Для працівників прокуратури встановлено 10 класних чинів, най­нижчим з яких є юрист третього класу, найвищим — державний рад­ник юстиції України. Класні чини Генеральному прокурору, першому заступнику та заступникам Генерального прокурора, державним рад­никам юстиції першого, другого, третього класів присвоюється Пре­зидентом України. Інші класні чини присвоюються Генеральним про­курором України.

Рішення Прем'єр—міністра України, постанови і розпорядження Ка­бінету Міністрів України, уряду Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, виконав­чих органів місцевих рад, підприємств, установ, організацій, які супе­речать чинному законодавству, можуть бути опротестовані прокуро­ром. Протест вноситься до того органу, який видав незаконний акт, а в разі відхилення протесту прокурор звертається до суду.

Актами прокурорського реагування є:

— протест прокурора. Він вноситься на акти, що суперечать закону, до органу, який його видав, або до вищестоящого орга­ну. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом чи посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протес­ту в цей же строк повідомляється прокурору. У разі відхилен­ня протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його роз­гляду. Подача заяви зупиняє дію правового акта;

— припис прокурора. Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи по­садовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які пра­вомочні усунути порушення. Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприєм­ства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору. Орган чи посадова особа мо­жуть оскаржити припис вищестоящому прокурору, який зобо­в'язаний розглянути справу протягом десяти днів, або до суду.

— подання прокурора. Подання з вимогами усунення порушень закону, причини цих порушень і умов, що їм сприяють, вно­ситься прокурором, його заступником у державний орган, гро­мадську організацію або посадовій особі, які наділені повно­важеннями усунути порушення закону, і підлягає невідклад­ному розгляду. Не пізніш як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів до усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору;

— постанова прокурора. У разі порушення закону посадовою особою або громадянином прокурор, його заступник, залеж­но від характеру порушення закону, вносить мотивовану по­станову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримі­нальної справи щодо цих осіб. Постанова про порушення дис­циплінарного провадження або провадження про адміністра­тивне правопорушення підлягає розгляду повноважною поса­довою особою або відповідним органом у десятиденний строк після її надходження, якщо інше не встановлено законом.

Прокурори беруть участь у розгляді справ у судах.

Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судово­му процесі, визначаються Законом «Про прокуратуру» та процесу­альним законодавством України.

Прокурор бере участь в судовому розгляді кримінальних справ залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння. Підтри­муючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування щодо застосування кримінально­го закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор керується вимогами закону і об'єктивною оцінкою зібраних по справі доказів.

У разі, коли при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного, він зобов'язаний відмовитись від обвинувачення.

Представництво прокуратурою інтересів громадянина або дер­жави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави про—цесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів гро­мадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів дер­жави — наявність порушень або загрози порушень економічних, по­літичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відно­синах між ними або з державою.

Формами представництва є:

— звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

— участь у розгляді судами справ;

— внесення апеляційного, касаційного подання на судові рі­шення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обста­винами.

З метою вирішення питання наявності підстав для внесення ка­саційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, проку­рор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити ви­писки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у су­дах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуаль­ним законом.

Прокурор має право вносити апеляційне та касаційне подання.

Право внесення апеляційного, касаційного і окремого подання на вироки, рішення, ухвали і постанови судів надається прокурору і за­ступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, проку­рори управлінь і відділів можуть вносити апеляційні, касаційні і ок­ремі подання тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь.

Апеляційне, касаційне і окреме подання на вирок, рішення, ухва­лу і постанову суду можуть бути доповнені або змінені прокурором, який їх вніс, а також прокурором вищого рівня до початку розгляду справи судом.

Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори координують діяльність по боротьбі зі злочинністю органів внутрішніх справ, органів служби безпеки, органів податкової міліції, органів митної служби та інших правоохоронних органів.

Прокурор за наявності передбачених законом підстав дає санк­цію на затримання і видворення у примусовому порядку іноземного громадянина або особи без громадянства за межі України. Право на дачу санкції у таких випадках належить Генеральному прокурору України, прокурорам Автономної Республіки Крим, міст Києваі Сева­стополя.

Органи прокуратури здійснюють й інші повноваження, передба­чені Законом України «Про прокуратуру».

6. ЗАВДАННЯ ТА ФУНКЦІЇ МІЛІЦІЇ

Міліція в Україні — це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Правовою основою діяльності міліції є Конституція України, за­кони України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р., «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р., Положення про Міністер­ство внутрішніх справ, затверджене Указом Президента України від 17 жовтня 2000 р., та інші нормативно—правові акти.

Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно—розшукову, кримінально—процесуальну, ви­конавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.

Міліція складається зпідрозділів:

— кримінальної міліції;

— міліції громадської безпеки;

— транспортної міліції;

— державної автомобільної інспекції;

— міліції охорони;

— спеціальної міліції.

На території України забороняється створення військових або інших збройних формувань, не передбачених законодавством Ук­раїни.

Керівництво всією міліцією здійснює Міністр внутрішніх справ Ук­раїни, який призначається на посаду і звільняється з посади Прези­дентом України.

Інші керівники нижчестоящих органів внутрішніх справ признача­ються Міністерством внутрішніх справ. Органи Міністерства внутрішніх справ на місцях зобов'язані один раз на рік звітуватися перед відпо­відними радами про стан боротьби із злочинністю та охорони гро­мадського порядку.Права і обов'язки міліції визначені Законом «Про міліцію».

Міліція зобов'язана:

— забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок,

— виявляти, запобігати, припиняти та розкривати злочини;

— приймати і реєструвати заяви і повідомлення про злочини та адміністративні правопорушення;

— виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопо­рушень;

— розшукувати осіб, які вчинили злочин;

— забезпечувати безпеку дорожнього руху;

— забезпечувати громадський порядок під час проведення ма­сових заходів та ін.

Міліції надається широке коло прав:

— вимагати від правопорушників припинення правопорушень;

— викликати громадян і службових осіб у справах про злочини у визначених законом випадках;

— затримувати і тримати у спеціально відведених для цього при­міщеннях осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту та ін.

Міліція забезпечує право на юридичний захист та інші права за­триманих і взятих під варту осіб, не пізніше як через 24 години по­відомляє про їх місцеперебування близьким родичам, адміністрації за місцем роботи чи навчання, вживає заходів до надання їм медич­ної та іншої допомоги. Законні вимоги працівників міліції є обов'язко­вими для виконання громадянами та посадовими особами.

У випадках і порядку, передбачених Законом «Про міліцію», міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю.

Застосуванню сили, спеціальних засобів повинно передувати по­передження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби і зброя можуть бути застосовані, якщо виникла безпосередня загроза життю або здо­ров'ю громадян чи працівників міліції.

Забороняється застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальні засоби й вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та ма­лолітніх, окрім випадків вчинення ними групового нападу чи збройно­го опору.

Особовий склад міліції формується з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції і яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції. На службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни України, здатні за своїми особистими, діловими і моральними якостями, освітнім рівнем, фізичною підготовкою і станом здоров'я виконувати покладені на міліцію завдання. Особам, прийнятим на службу, може бути встановлено іспитовий строк до одного року. Не можуть бути при­йняті на службу до міліції особи, які раніше засуджувалися за вчи­нення злочину.

Нагляд за додержанням законності в діяльності міліції здійснює Генеральний прокурор України та підлеглі йому прокурори.