Про злидні

Був собі чоловік, та такий бідний, що й їсти іноді не було чого не тільки йому, але навіть і діткам маленьким; а він був бідний од того, що у нього під пічкою було дванадцять злиднів.

Підходить ото уже пущання — треба заговлять на піст. Той чоловік добув якось скоромного. Сіли всі, повечеряли, — що Бог дав, а той чоловік та був музика. От після вечері взяв він скрипку і зачав грать. Діти як почули, посхоплювались і давай танцювати. Йому так весело стало, що діти танцюють, — задивився на їх, задумавсь і грать перестав. Коли дивиться, аж злидні разом з дітьми танцювали насеред хати, а як перестав він грать, так вони хутчій під піч так і сунули, — аж не потовпляться, так їх багато.

От він і питає, як уже вони поховались під піч:

— Може, вам під піччю погано, тісно сидіть?

А вони йому: «Ні, не погано, добре буде». А одному та було тісно, от він і каже:

— Де там тобі, чоловіче, добре! Тіснота така, що не доведи Мати Божа.

— Якщо до правди тісно, — каже той чоловік, — то я найду, де вас подіти, почекайте трохи.

От він побіг хутенько на двір, взяв бочку, вніс її до хати і каже до злиднів: «От лізьте всі сюди!»

Вони як зачали лізти в ту бочку, всі повлазили, бочка повна зовсім, а він узяв кружок, заднив хутчій, вивіз на поле та й покинув. Приходить він додому і хвалиться жінці і діткам, як то він злиднів збувся.

— Ну, тепер, — каже він, — може Бог дасть, що наша господарка поліпшається.

Пройшло там, може, з півроку, а може, й більше, господарка повелась так, що й багаті стали йому завидувать. Купив він корову там за десять чи за дванадцять карбованців, через місяць корова приведе телятко, він її і продасть уже за двадцять або за двадцять п'ять, купить овечку, — шерсть остриже з неї, а саму продасть і більше ще візьме, як сам заплатив; посіє на полі жита чи пшениці, так таке вродить колосисте та зернисте ж, та таке, що аж до землі гнеться. Всі вже люди стали дивуватися, — що перше був такий бідний — дітей не було чим погодувать, а тепер так добре живе.

Приходить до його старший брат і питає:

— Як оце зробилось, що тобі так у господарстві стало щастить?

— Щастить, — каже, — бо злиднів не стало.

— А де ж вони подівались? .

— Одвіз на поле, заднив бочку, та й покинув.

— А які вони?

— Піди подивись, як тобі хочеться знати.

— Як же я піду, коли не знаю, де ти їх покинув. Поведи мене.

От як почав прохать, як почав прохать, то той мусив повести його туди, де покинув злиднів. Прийшли вони до тієї бочки.

— От, — каже, — в бочці, подивись!

— Та зніми ти сам кружок.

Той тільки що підняв кружок, злидень з бочки учепивсь йому бідному на шию. Той уже йому і руки розривав, не розірве, — держиться проклятий; він уже і дряпав, і кусав, і ножем різав — нічого не помагає, держиться проклятий.

Пішов той чоловік з злиднем додому. Як тільки увійшов у хату, зараз і каже жінці:

— Ану тепер, жінко, будем вибираться з хати, життя не буде нам, знову злидень є.

Жінка бачить, що злидень визволився з бочки, складає худобу, забирає дітей, і ідуть всі до лісу; а злидень той проклятий все на плечах висить у того чоловіка. Приходять вони у ліс; а тут хуртовина та мороз, та холодний такий, що аж очі рогом лізуть.

— Ну, — каже чоловік, — треба розложити вогню та хоч погріться, а то тут нам на холоді й згинуть.

Зрубали сосну, давай її колоть на дрова — так ніяк не розколоть. От той чоловік і каже:

— Беріться всі до сосни, а то як не буде огню — всі пропадем, беріться та роздирайте сосну руками.

Всі кинулись до сосни, і той з плечей, та й заложив руки в щілину сосни і силкується, щоб то її роздерти. Тільки що злидень позакладав туди обидві руки, трохи не по самі лікті; клиння так йому там і придавило руки.

— Ну, тепер, — каже чоловік, — вертаймося, жінко, додому — злидня уже і посліднього збулись, може, знову Бог дасть, що господарка піде на лад.

Пішли всі додому і живуть собі як слід.

Українська народна поетична творчість. Хрестоматія. — К., 1968, _ а 136—138.