Собаки, коти та миші

Чеська народна казка

Зро'ду-ві'ку собака був вірний своєму хазяїнові, чесно йому служив. За те і дістали собаки від людей грамоту, написану на овечій шкурі, що лише вони мають право служити людині якнайкраще, стерегти її хату й двір.

Собаки тією грамотою дуже пишались, а коти їм за'здрили. Одного разу зібралися коти й вирішили викрасти у собак ту грамоту. Як вирішили, так і зробили.

Вибрали хвилину, коли пес, який стеріг грамоту, відвернувся; вкрали коти грамоту і затягли її до комори між стари'й мо'тлох.

Там знайшла грамоту голодна миша, яка шукала собі чого-небудь на сні'дання. Ми'ттю побігла вона до сестер і розповіла, що знайшла чудесну річ. Миші зійшлися порадитись, як зробити, щоб та грамота їм залишилася.

Довго не могли дійти згоди, аж поки найстарша миша не сказала:

– Се'стри, мені здається, що найкраще буде, коли ми ту грамоту з’їмо. Тоді її в нас ніхто не відбере.

Всім мишам сподобалась ця порада. Вони розірвали шкуру і любо-мило ту грамоту до найменшого клаптика з’їли.

Через деякий час зібралися й собаки. Треба було їм подивитися на грамоту. Пес, який стеріг грамоту, мусив признатися, що коти її у нього вкрали.

Собаки негайно почали вимагати від котів. Щоб повернули їм грамоту.

Коти спочатку відмовлялися: ми, мовляв, сном-духом про ту грамоту не знаємо, ніколи про неї не чули… Але собаки загрожували їм війною, і коти погодилися грамоту повернути.

Пішли до комори, але грамоти вже не було. Тут одному старому котові спало на думку, що в коморі побували миші.

Коти почали вимагати у мишей, щоб вони повернули грамоту, але миші вже не могли її повернути, бо з’їли.

Так і виникла велика війна, яка триває й досі. Собака нена'видить кота і, як де побачить, відразу кидається на нього. А кіт завжди переслідує мишей.

? Цей твір – казка, оповідання, притча? Доведіть свою думку.

Визначте у творі зачин, основну частину, кінцівку твору.

Яка головна думка твору?

Складіть план твору. Перекажіть казку за планом.

Сонце, Вітер і Місяць

Індійська народна казка

Була собі колись мати Зірка, і мала вона трьох дітей – Сонце, Вітер і Місяць.

От якось вирядилися Сонце, Вітер і Місяць до дядька Грома та тітки Блискавки в гості. Зібралися і пішли. А мати лишилася вдома на господарстві.

Сонце і Вітер були невдячні діти, думали тільки про себе. В гостях вони наїлися, а про матір і не згадували.

А Місяць був добрий син, чуйний, сердечний. Щоразу, як до столу подавати нову страву, він ховав трохи й для матері.

От вернулися діти додому, мати їх і питає:

– Чим вас там пригощали? А мені ви принесли що–небудь?

Сонце відповідає:

– Я наїлося досхочу, а тобі нічого не принесло. Хіба ж я задля цього в гості ходило?

Вітер каже:

– Я до дядька з тіткою теж не за тим у гості ходив, аби додому щось нести. Зате сам я добре пообідав.

А Місяць виклав на стіл усе, що приніс із собою. Вийшов такий обід, якого в їхнього домі ніколи не бувало.

Тоді Зірка повернулася до Сонця і каже:

– Ти думало тільки про себе, щоб тобі добре було. За те я зроблю твоє проміння таким палючим, що люди, побачивши тебе, заплющуватимуть очі і запинатимуть голови.

Потім Зірка мовила до Вітра:

– І ти такий само жадібний: про матір теж не згадував. То вій же тепер палючою спекою. Ніхто тебе не любитиме, всі одвертатимуться від тебе.

А Місяцю лагідно сказала:

– Любий мій сину! Ти не забув матір, подбав про неї. Ти будеш ясним і прохолодним, і всі любитимуть тебе.

Ось чому індійське сонце таке гаряче, вітер такий палючий, а місячні ночі – ніжні і прохолодні.

Вільгельм Грімм, Яків Грімм