Милосердна пані

Була собі пані, та така... така... Ну, от побачите самі, яка!

Прийшов до неї дід, – старець, що милостині просить. Прийшов під двері, молиться та примовляє: «Подайте, Христа ради! подайте убогому для спасіння душі, милосердна пані!»

Почула пані та й думає: – «А справді! дам уже я йому що-небудь, – от хоч би оце яєчко-зносочок! Що вже там жалувати? Тож для спасіння своєї душі!» Закликала діда в хату, дала йому те яєчко, приказуючи: «На тобі, дідусю, яєчко, іззіж, старенький, та помолися за мене Богові!»

Узяв дід яєчко, дякує: «Спасибі вам, пані! Нехай вам Господь заплатить за вашу добрість!»

Пішов дід, а пані й думає: – «От і добре, що я дала йому те яєчко, – що вже жалувати! Тільки коли б же то він пам'ятав!» Та й гукає на діда: – «Діду! Діду! Вернися!»

Вертається дід (може думав, що пані ще що дасть), кланяється. А пані пита його: «Діду! діду! чи я ж тобі дала яєчко?»

– Дали, пані, – нехай Господь спасе вашу душу! Нехай вам дає щастя й здоров'ячка, – і вам, і вашим діточкам!»

– Ну, іди ж собі, йди! – каже пані, та й думає: «Ні, таки пам'ятає за мій дар».

Але подумала-подумала пані та й знов кличе діда: – «Діду! діду! вернися!».

– Що там таке знов? – думає дід вертаючись. А пані знов його питає: – «Діду! діду! чи я тобі дала яєчко?».

– Дали, пані, нехай вам Бог дає панування! Нехай вам Господь дає чого ви собі просите!»

– Ну, добре!.. думає пані. – Нехай же молить Бога, нехай пам'ятає!». Коли бачить пані, що дід уже за ворітьми – так швиденько пішов. «Ой, забуде, ій-Бо, забуде!» Та давай гукати у голос: «Діду! діду! вернися!..».

Вертається дід знов. «Що це, Боже мій», – думає дід, – «не дає мені з двору вийти!»

Підійшов, а пані знов його питає: «Чи я, тобі, діду, дала яєчко?»

Взяла вже тоді старого досада: «Та дали, – каже, – бодай вам дихати не дало! Подарували те нещасне яєчко, та все мені очі вибиваєте! Нате вам його!» Та й кинув пані яєчко.

– Овва! – думає пані. – Через того клятого діда і спасіння душі пропало, і яєчко розбилось!..

Колобок

Жив собі дід та баба, та такі убогі, що нічого в них нема. От раз дожились вже до того, що не стало у них і хліба – і їсти нічого. Дід і каже:

– Бабусю! Піди у хижку, назмітай у засіці борошенця та спечи мені колобок.

От баба так і зробила: витопила в печі, замісила яйцями борошно, що назмітала, спекла колобок і поклала на вікні, щоб простиг. А він з вікна – та на призьбу, а з призьби – та на землю та й побіг дорогою.

Біжить та й біжить, а назустріч йому зайчик.

– Колобок, – каже, – колобок, я тебе з'їм! А він каже:

– Не їж мене, зайчику-побігайчику, я тобі пісні заспіваю.

– Ану, якої?

– Я по коробу метений,

На яйцях спечений, –

Як од баби та од діда втік,

Так і од тебе втечу!

Та й побіг.

Біжить та й біжить. Зустрічає його вовк.

– Колобок, колобок, я тебе з'їм!

– Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісні заспіваю.

– Ану, якої?

– Я по коробу метений,

На яйцях спечений, –

Як од баби та од діда втік,

Так і од тебе втечу!

Та й побіг.

Знову біжить та й біжить. Зустрічає його ведмідь.

– Колобок, колобок, я тебе з'їм!

– Не їж мене, ведмедику-братику, я тобі пісні заспіваю.

– Ану!

– Я по коробу метений,

На яйцях спечений, –

Як од баби та од діда втік,

Так і од тебе втечу!

Та й маху...

Біжить та й біжить. Зустрічається з лисичкою.

– Колобок, колобок, я тебе з'їм!

– Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісні заспіваю.

– Ану, якої?

– Я по коробу метений,

На яйцях спечений, –

Як од баби та од діда втік,

Так і од тебе втечу!

– Ану-ну, ще заспівай! Сідай у мене на язиці, щоб мені чутніше було.

От він і сів та й давай співати:

– Я по коробу метений,

На яйцях спечений…

А лисичка його – гам! Та й проковтнула.

Притчі

Притча – невеликий оповідний твір повчального характеру про певну життєву подію, що утверджує справедливість народної моралі.