Деньги и кредит

111

ключовий, оскільки зміна кількості грошей впливає тією чи іншою мірою і на всі інші чинники: на швидкість обігу грошей, процентну ставку, інвестиції, обсяги виробництва тощо. Тому кон'юнктурна теорія грошей по суті своїй була кількісною, але вже на принципово іншому рівні, коли була усвідомлена непропорційна залежність цін і вартості грошей від зміни їх кількості. І цього не міг не розуміти М. І. Туган-Барановський, через що його ставлення до кількісної теорії взагалі було досить терпимим: "Кількісна теорія абстрактно цілком справедлива", - пише він в одному місці. В іншому місці уточнює своє розуміння дії кількісного фактора: "Товарні ціни визначаються не кількістю грошей самих по собі, а співвідношенням між попитом на гроші і кількістю їх в обороті". Це був істотний крок у бік поглиблення аналізу дії кількісного фактора, а не його заперечення. І зроблено це було в межах "кон'юнктурної теорії" грошей.

Уведення у сферу наукового дослідження попиту на гроші означало докорінну зміну спрямування самої кількісної теорії. Замість суто макроекономічного аналізу зв'язку "гроші-ціни" вона повернулася обличчям до мікроекономічних аспектів формування попиту на гроші, який поступово став її ключовим об'єктом.

7.4. Дж.Кейнс і його внесок у кількісну теорію грошей

Вагомий внесок у розвиток кількісної теорії грошей вніс Дж.Кейнс. На відміну від представників класичного напряму кількісної теорії грошей, для яких гроші були лише нейтральними посередниками в обміні і не відігравали самостійної ролі, для Дж.Кейнса гроші виступають важливим елементом в організації суспільного виробництва.

Кейнсіанський напрям у кількісній теорії грошей має ту особливість, що, не заперечуючи принципово значення кількісного чинника впливу на ціни і реальну економіку, зовсім по-іншому трактує механізм цього впливу і його значення.

Дж. М. Кейнс виходив з того, що ринковій економіці внутрішньо властива розбалансованість та нерівномірність (циклічність) відтворювального процесу, який зумовлює низьку ефективність монетарних факторів економічного регулювання, особливо на коротких часових інтервалах, і вимагає більш прямого і потужного втручання держави в економічні процеси, зокрема через механізм фіскально-бюджетної політики. У самому механізмі впливу кількісного фактора на економіку Кейнс на перше місце ставив не зміну цін, а динаміку процентної ставки та пов'язаний з нею інвестиційний процес.

Суттєвим внеском Дж.Кейнса в розробку кількісної теорії було виділення мотивації господарюючого суб’єкта, тобто визначення трансакційного мотиву, мотиву завбачливості та спекулятивного. Кожен із названих мотивів за умови їх зростання збільшує пропозицію грошей в обігу і натомість веде до зниження відсоткової ставки за кредитами, що, у свою

112

чергу, сприяє посиленню інвестиційного процесу і врешті-решт веде до зростання масштабів суспільного виробництва і зменшення безробіття.

Проте Дж.Кейнс не спрощував ситуацію з дією тих чинників, які впливають на норму відсотку. За його висновками, населення частину багатства схильне втримувати у себе саме в грошовій формі. Це найбільш динамічна й ліквідна форма багатства, тому за певних умов суб’єкт намагається надати багатству грошової форми і не розлучатися з нею. Адже гроші – це така форма багатства, що має суттєві переваги порівняно з іншими формами. Головну з переваг Дж. Кейнс називає «перевагою ліквідності», а сама ця особливість залежить перш за все від психології населення і тому є психологічним феноменом. Зростання бажання віддати перевагу ліквідності зменшує кількість грошей в обігу і тим самим веде до зростання відсотка за кредитами. Останнє викликає низку певних дій господарюючого суб’єкта. Ці дії врешті-решт приводять до зменшення інвестиційної активності в суспільному виробництві.

Таким чином, Дж.Кейнс значно глибше, ніж його попередники, розглядає механізм взаємозв’язку між грошовою масою і змінами в суспільному виробництві. Головним елементом цього механізму стає відсоток, при зменшенні якого інвестиційна активність зростає і суспільне виробництво пожвавлюється. На рівень відсотка, у свою чергу, впливає грошова маса: чим більша маса, тим нижчий відсоток. Але на зменшення відсотка впливає не тільки маса грошей, а й бажання населення утримати готівку у себе, напрямок змін у мотивації суб’єкта щодо конкретного використання своїх касових залишків.

Становлення теорії державного регулювання Дж.Кейнса і її складової – кейнсіанського варіанта кількісної теорії грошей – відбулося в умовах падіння виробництва в розвинених країнах Заходу, посилення кризових явищ і безробіття. Головною метою був пошук шляхів виходу з кризи, шляхів пожвавлення суспільного виробництва. Цей вихід, згідно з теорією Дж.Кейнса, пов'язаний зі зменшенням відсотка за кредитами і посиленням на цій основі інвестиційної активності в суспільстві. У свою чергу, зменшення відсотка було наслідком здешевлення грошей у зв’язку зі збільшенням їх маси. Саме на цих основних принципових постулатах базувались практичні рекомендації великого англійського економіста і вони призвели до вагомих позитивних наслідків.

Але кейнсіанство в цілому і зокрема його тлумачення кількісної теорії грошей мали й певні негативні наслідки. Одним з них стало неминуче зростання інфляції, бо масове збільшення грошової маси не могло не призвести до цього наслідку. Однак це не зменшує великого внеску Дж.Кейнса у розвиток кількісної теорії, а також не відкидає того факту, що кейнсіанство стало чи не першим напрямком розвитку економічної теорії, який було з великим успіхом використано у практиці суспільного виробництва багатьох країн.

113

7.5. Монетаризм як сучасна теорія грошей

Кейнсіанство від самого початку зазнало гострої критики з боку тих, хто виступив проти втручання держави в економіку. На базі цих критичних виступів сформувалася нова течія в економічній теорії – монетаризм. Свою назву ця теорія отримала через те, що в основу всіх практичних дій щодо її застосування в практиці було покладено використання кредитно-грошових важелів.

Представники сучасного монетаризму відновили ключову ідею класичної теорії про здатність ринкової економіки до саморегулювання і на цій підставі в центр уваги знову поставили кількісний чинник і монетарну політику. У "передатному механізмі" впливу грошей на економіку вони повернулись до прямого зв'язку між кількістю грошей і цінами й істотно конкретизували механізм цього зв'язку через зміну попиту і пропозиції на гроші та зміну структури активів.

Монетаризм зародився в 50-х pp. минулого століття у США. Основоположником і інтелектуальним лідером сучасного монетаризму став видатний американський економіст, Нобелівський лауреат, представник чиказького університету Мілтон Фрідмен (1912-2006). Основні монетаристські ідеї М.Фрідмен виклав у фундаментальній праці "Монетарна історія США. 1867-1960" (написану у співавторстві з іншим представником чікагської школи - Анною Шварц).

Монетаризм як система економічних поглядів став альтернативою неокейнсіанській концепції у зв'язку з неспроможністю останньої розв'язати проблеми економічного розвитку США у 50-60-х pp. Економічні ідеї сучасного монетаризму і кейнсіанства діаметрально протилежні насамперед у питанні про внутрішню стабільність ринкової економіки і ролі держави у її забезпеченні. .

Як відомо, кейнсіанська концепція стверджує, що ринковий механізм неспроможний забезпечити макроекономічну рівновагу і динамічне економічне зростання без суттєвої допомоги державного регулювання. Монетаристи ж вважають вплив держави на економічні процеси багато у чому навіть шкідливим. Вони переконані, що тільки повна економічна свобода і вільне підприємництво спроможні забезпечити стабільність і ефективність економічного розвитку. Монетаристи однозначні в оцінці негативного впливу держави на економіку. Вони стверджують, що держава, проводячи антициклічну фіскальну політику з метою регулювання сукупного попиту, норми нагромадження, споживання і інвестицій, сама цього не бажаючи, порушує економічну рівновагу і посилює циклічні коливання. М.Фрідмен вважає, що пряме державне регулювання дає ефект із запізненням (часовим лагом) у 8-14 місяців, тобто тоді, коли потрібний прямо протилежний вплив.

Монетаристи роблять висновок, що державне централізоване управління і регулювання економіки є бюрократичним, шкідливим для приватної ініціативи і свободи людини, тому державний сектор в економіці,

114

на їх думку, повинен бути якомога меншим. Основним засобом економічного регулювання Фрідмен та його послідовники вважають монетарну (грошову) систему, через яку можливо і необхідно розв'язувати усі економічні проблеми країни.

Рівняння обміну Фішера стало основоположним для монетаризму, Запозичивши основну ідею кількісної теорії грошей Фішера, сучасні монетаристи надали їй динамізму, внесли в неї ряд доповнень, застосували для її обґрунтування новітні методи статистичного аналізу. Зокрема, вони відмовились від твердження про пропорційність динаміки грошової маси і цін. Водночас визнається незмінність швидкості обігу грошей, враховуються зміни товарної маси при аналізі довготривалих періодів. При цьому циклічні економічні коливання пов'язуються із закономірностями грошового обігу. На відміну від теорії Фішера, де потреба в грошах визначається сумою товарообмінних угод, кількісна теорія грошей Фрідмена пов'язує її з "наданням переваги активам". Тут цінність грошей, їх купівельна спроможність пов'язані оберненою залежністю з рівнем цін.

На думку Фрідмена, грошова пропозиція - єдиний важливий фактор, який впливає на рівень виробництва, зайнятість і ціни, оскільки її розширення стимулює попит на усі реальні і фінансові активи, результатом чого є зростання цін і обсягів виробництва. Швидкість обігу грошей монетаристи вважають стабільною у тому розумінні, що вона не змінюється або змінюється дуже повільно в залежності від грошової пропозиції. Виходячи з цього, робиться висновок про можливість прогнозування впливу, грошової пропозиції на рівень і динаміку національного доходу.

Важливе місце в монетарній концепції займає теорія економічного циклу. В її основі лежить ідея про стабільний попит на готівку (наявні гроші)

ібезготівкові запаси (чекові депозити) і нестабільну пропозицію грошей. Якщо центральний банк країни, міркують монетаристи, здійснить емісію (випуск в обіг) надмірної або недостатньої кількості грошей, то у першому випадку це приведе до інфляції, а у другому - до кризи неплатежів. Тому причини економічної нестабільності вбачаються у зіштовхуванні стабільного попиту на гроші та їх нестабільної пропозиції. Такий висновок М.Фрідмен зробив на основі узагальнення статистичних даних про взаємозв'язок між змінами темпів зростання грошової маси і циклічними коливання в економіці США за 1867-1960 роки. Засобом прямого співставлення змін грошової маси

ідоходу протягом 20-ти економічних циклів М.Фрідмен (разом із А.Шварц) виявив загальну закономірність, за якою зміни грошової пропозиції на кілька місяців випереджують зміну обсягу доходу та інших макроекономічних показників на усіх стадіях (фазах) економічного циклу. Поворотні пункти у динаміці грошової маси незмінно передували поворотним точкам економічного циклу.

Проведений аналіз дав підставу стверджувати: причиною економічної циклічності є зміна темпів зростання грошової маси. Зокрема, економічний спад пов'язується із зниженням темпів зростання кількості грошей або навіть зменшенням їх пропозиції порівняно з попитом. Особливо чітко цей зв'язок

115

проявився у роки так званої Великої депресії - найглибшої кризи 1929-1933 pp., коли пропозиція грошей скоротилась на 35,2 відсотка, що й зумовило економічний крах.

Виходячи з даних аналізу, Фрідмен стверджує, що кризові явища виникають не як наслідок внутрішньої нестійкості ринкової економіки, а є результатом помилкової грошово-кредитної політики держави (центрального банку країни). У випадку Великої депресії така помилкова політика спровокувала "грошовий голод", наслідком котрого були неплатежі по угодах, різке скорочення нагромадження, падіння виробництва, масове безробіття.

Таким чином, основні постулати монетаризма, як сучасної економічної теорії зводяться до наступного:

-головним важелем, який впливає на такі макроекономічні показники, як рівень виробництва, цін та зайнятості, є гроші;

-швидкість обігу грошей - це величина змінна, параметри цієї змінної передбачувані, а в ролі чинників, які впливають на швидкість обігу грошей, виступають ставка відсотка і темп інфляції;

-механізм взаємодії грошової маси й суспільного виробництва полягає

вгрошовій пропозиції, тобто збільшення грошей в обігу призводить до бажання населення витратити ці «зайві» гроші, тому зростає сукупний попит населення на всі види активів (як реальних. Так і фінансових), а це призводить до збільшення обсягів виробленої продукції;

-практика бюджетного дефіциту і його покриття за рахунок державних позик має негативні наслідки, бо держава через продаж облігацій створює конкуренцію підприємцям у боротьбі за отримання фондів і тим самим позбавляє їх можливостей збільшити інвестиції (виходом тут, на думку монетаристів, має стати створення нових грошей для покриття бюджетного дефіциту);

-грошова пропозиція повинна бути обмеженою і коливатися в межах 3

– 5 % на рік (грошове правило М.Фрідмена), тому що середній темп виробництва для країни в довгостроковому періоді становить 3 %.

Практичні рекомендації представників сучасного монетаризму зводяться насамперед до:

-проведення жорсткої монетарної політики, в основу якої слід брати сформульоване М. Фрідменом "грошове правило";

-максимального обмеження прямого, адміністративного втручання держави у процеси суспільного відтворення, лібералізації ринку, цін, підприємницької діяльності тощо.

Яскравим прикладом практики монетаризму можна назвати політику, яку у 80-ті рр. минулого століття провадив президент США Р.Рейган. Він суттєво зменшив податки на корпорації, що дало їм, за деякими підрахунками, близько 750 млрд. дол.. Водночас було здійснено скорочення державного апарату на 100 тис. чоловік. Активно відходячи від рецептів кейнсіанства, яке вже на той час вичерпало себе, адміністрація Р.Рейгана скоротила соціальні програми (тільки за перші чотири роки правління

116

Рейгана соціальні програми було скорочено на 120 млрд.дол.). Усе це призвело до значного зростання промислового виробництва, темпи якого піднялися із 7,3 % у 1982 р. до +6,0 в 1983 р. і 11,5 % у 1984 р. Проте слід зауважити, що хоча монетаризм і став практикою більшості розвинених країн світу, однак ефективність застосування цієї теорії не скрізь висока. Це пов’язано як з недоліками організації втілення цієї економічної теорії в практику суспільного виробництва, так і з певними вадами самої теорії. Останнє, пов’язано з певним ігноруванням в аналізі сфери безпосереднього виробництва і з тим, що монетаризм у центр уваги ставить досягнення стабільності функціонування економіки на основі забезпечення максимальної свободи підприємницької діяльності і залишає поза увагою проблеми економічного зростання.

7.6. Грошова політика України у світлі монетаризму

Загальноекономічна та грошово-кредитна політика, що проводилась в Україні в перехідний період, поступово трансформувалася від суто кейнсіанського спрямування до монетаристського.

На першому етапі (1991-1994рр.) підходи до вирішення завдань економічної політики в Україні мали переважно кейнсіанський уклін. На цьому етапі вирішальну роль у прийнятті владними структурами економічних рішень відігравали поточні, переважно короткострокові цілі, що визначалися в основному політичними чи соціальними міркуваннями. Довгострокові, стратегічні цілі (стабілізація цін, макроекономічна стабілізація, забезпечення економічного зростання, підвищення зайнятості тощо) відсувалися на другий план. Навіть перехід до ринкової економіки і запровадження ринкових методів господарювання, проголошені як стратегічна ціль економічної політики, найчастіше не враховувалися при прийнятті тактичних рішень. Це виявлялося в надмірному втручанні органів державного управління в господарські процеси, в переважно "ручному" управлінні вирішенням конкретних економічних завдань, замість того, щоб швидше створити ринковий механізм економічного розвитку і забезпечити його функціонування на засадах саморегулювання. Такий підхід зумовлював надто повільний перебіг ринкових реформ в Україні, сприяв поглибленню економічної кризи.

У цей період явно перебільшувалася роль та можливості держави в регулюванні економіки, переоцінювалися можливості фіскально-бюджетного механізму у вирішенні всіх соціально-економічних завдань - тактичних і стратегічних, доводилась доцільність і ефективність прямого втручання державних органів в економічні процеси. Оскільки такі методи управління економікою в нових умовах не спрацьовували, економічне життя країни виявилося некерованим і опинилося у вкрай складному становищі: ринки розбалансовані, державні фінанси підірвані, бюджет непомірно дефіцитний, сфера обігу переповнена зайвими грошима, виробництво швидко скорочувалося.

117

Кейнсіанський підхід проявлявся також у ставленні до інфляції. Інфляційна загроза явно недооцінювалася. Емісія грошей широко використовувалася для фінансування всіх поточних потреб, які не були передбачені державним бюджетом, та для покриття бюджетного дефіциту.

У руслі кейнсіанського підходу були і конкретні заходи в монетарній політиці - жорстка фіксація валютного курсу в 1993-1994рр., переважне використання адміністративно-обмежувальних монетарних інструментів (висока норма обов'язкового резервування та часті її зміни, пряме обмеження кредитної діяльності комерційних банків - через установлення кредитних стель, обмеження доступу банків до централізованих кредитних ресурсів тощо).

З 1994 р. в економічній політиці відбулися деякі зміни, особливо в монетарній сфері, а саме:

*в загальноекономічній політиці був проголошений курс на макроекономічну стабілізацію, на прискорення ринкових реформ та формування ринкового механізму функціонування економіки;

*у фіскально-бюджетній політиці визнавалося за необхідне переорієнтуватися на подолання бюджетного дефіциту і послаблення дефіцитного фінансування економіки, зменшення податкового тиску і переведення суб'єктів господарювання на засади самофінансування;

*у грошово-кредитній політиці було взято курс на подолання гіперінфляції, лібералізацію кредитного та валютного ринків, формування ринку цінних паперів, відмежування емісійного механізму НБУ від бюджетного механізму і скорочення фінансування бюджетного дефіциту за рахунок сеньйоражу.

Усі ці зміни більше відповідали монетаристському підходу, ніж кейнсіанському. Проте подальший розвиток подій показав, що досить послідовно дотримувалося проголошеного курсу лише монетарне керівництво країни, передусім НБУ. У загальноекономічній та фіскальнобюджетній політиці суттєвих змін у бік посилення засад ринкового саморегулювання не відбулося.

Тому є підстави вважати, що на другому етапі перехідного періоду, що розпочався з 1994р., економічна політика в Україні проводилася на дуальних засадах - керівництво реальної економіки та фіскально-бюджетної сфери здійснювалося більше в руслі кейнсіанських підходів, а керівництво монетарної сфери - у руслі монетаристських підходів. Такий дуалізм негативно вплинув на хід ринкової трансформації економіки, на стан макроекономічної стабілізації та оздоровлення державних фінансів, поглибив розрив між секторами реальної економіки та грошово-кредитним. Адже механізм ринкової саморегуляції економіки як неминуча передумова монетаристських ідей грошово-кредитного регулювання, не був створений. Це істотно знизило результативність антиінфляційної політики, обмежило її позитивні наслідки переважно монетарною сферою.

Орієнтація грошово-кредитної політики в Україні на монетаристські підходи економічного регулювання проявилася в багатьох діях і рішеннях

118

Національного банку. Це насамперед перехід до жорсткої грошово-кредитної політики та орієнтація її на регулювання грошової маси в обороті відповідно до динаміки обсягу ВВП. Звичайно, мова не йде про дотримання НБУ "грошового правила" М. Фрідмена, для цього ще не було достатніх передумов, проте орієнтація динаміки пропозиції грошей на динаміку ВВП досить чітко відповідає підходам сучасних монетаристів.

Як адекватну монетаристській концепції можна оцінити послідовну орієнтацію НБУ на утвердження своєї самостійності в проведенні монетарної політики, збереження незалежності від органів виконавчої влади, лібералізацію кредитного і валютного ринків, запровадження режиму плаваючого валютного курсу, розвиток ринку цінних паперів, на посилення ролі суто економічних інструментів грошово-кредитного регулювання тощо.

Позитивними наслідками такої політики НБУ стали:

*поступове (протягом 1994-1995 pp.) зниження інфляції з гіпервисокого (10 260% в 1993 р.) до помірного (139% в 1996р.) рівня;

*помітна стабілізація валютного курсу гривні;

*формування авторитету НБУ як органу монетарного управління серед українських та міжнародних банків та інших фінансових структур;

*утвердження самостійного статусу НБУ серед органів державного управління економікою.

Отже, в сучасних умовах відбувається певний синтез двох найбільш відомих у ХХ і нинішньому століттях економічних поглядів: кейнсіанства і монетаризму. Саме ця теоретична основа й повинна стати базою для розробки і реалізації сучасної політики нашої держави в грошовій сфері. Реалізація такої політики передбачає наступні дії:

1. Створення і розвиток незалежної банківської системи (Україна в цьому напрямку діє достатньо успішно: створена законодавча база, розгалужена мережа комерційних банків і їх філій, зростає довгострокове банківське кредитування).

2. Забезпечення вільної конкуренції і ціноутворення (в Україні сформоване вільне ринкове ціноутворення, але ще не створені умови для вільної конкуренції).

3. Зменшення податкового тиску на економіку (наша держава ще не відмовилася від втручання в економіку, і насамперед, від зменшення перерозподільної функції, яка здійснюється переважно через податкову систему і державний бюджет).

4. Зменшення бюджетного дефіциту за рахунок зменшення дотацій, субсидій та витрат на соціальну сферу (цей напрямок реалізації монетаристської політики необхідно втілювати в життя обережно, виважено, аби не завдати шкоди матеріальному становищу основних верств населення).

5. Контроль за обсягом грошової маси (цей контроль здійснює НБУ). 6. Стримування інфляції (в Україні інфляція зменшилася після того, як

на озброєння було взято монетаризм спочатку в грошовій сфері, а згодом і в функціонуванні економіки).

119

7.Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності (перші кроки в цьому напрямку було зроблено ще в колишньому Радянському Союзі, коли з 1989 р. було дано дозвіл усім господарюючим суб’єктам займатися зовнішньоекономічною діяльністю, а Україна отримала в спадок цей початковий ступінь лібералізації зовнішньоекономічної діяльності і зосередила зусилля на розробленні відповідної правової бази і розбудови митної системи).

8.Структурна перебудова економіки (це важливо для виникнення можливості ефективного застосування монетаризму, бо найбільш ефективно він може бути застосований тільки за умов високорозвиненої ринкової економіки).

ТЕМА 8. КРЕДИТ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

8.1.Необхідність та сутність кредиту

8.2.Позичковий капітал і позичковий відсоток

8.3.Форми, види та функції кредиту

8.4.Поняття кредитної системи та її побудова

8.5.Роль кредитної системи в розвитку економіки

Ключові слова: кредит, натуралістична теорія кредиту, капіталотворча теорія кредиту, контокорентний кредит, суб’єкти кредиту, об’єкт кредиту, позичковий капітал, лихварський капітал, відсоток, норма відсотка, ринкова норма відсотка, середня норма відсотка, базова ставка відсотка, комерційний кредит, банківський кредит, споживчий кредит, державний кредит, міжнародний кредит.

Перелік рекомендованої літератури: 5, 6, 7, 9, 10, 14, 17, 19, 20, 21.

8.1. Необхідність та сутність кредиту

Кредит був відомий не менш, ніж 3000 років тому в Асирії, Вавилоні, Єгипті. Починаючи з ХІІ ст. діяла комплексна система торгового кредиту в Європі. Як показало вивчення вченими Львівської міської книги за 1382-1389 рр., у Львові (напевне й в інших містах) були досить розвинуті кредитні відносини.

Кредит виникає безпосередньо з потреб виробництва, внаслідок розвитку процесів обміну товарами. Він полегшує реалізацію товарів, саме в цьому і полягає найбільш поширена причина необхідності кредиту. Але з розвитком кредиту, необхідність у ньому обумовлюється не тільки потребами сфери обміну, а й інших сфер суспільного відтворення – виробництва, споживання.

Конкретною економічною основою, на якій з'являються і розвиваються кредитні відносини, виступає кругооборот капіталу. Він безперервний, але

120

при цьому не виключаються коливання, приливи і відпливи грошових коштів, коливання потреб у ресурсах і джерелах їх покриття.

На базі нерівномірності кругообороту й обороту капіталу виникають відносини, які усувають невідповідність між часом виробництва і часом обігу, вирішують відносне протиріччя між тимчасовим накопиченням коштів та необхідністю їх використання в народному господарстві. Таким відношенням і є кредит, який став невід'ємним атрибутом товарного виробництва.

Кредит являє собою сукупність економічних відносин, що виникають між кредитором і позичальником із приводу передачі вартості (майна або грошей) у позичку на умовах зворотності, терміновості й платності. Ці умови виступають основними принципами організації і функціонування кредиту.

Зворотність (повернення кредиту) означає, що ті фінансові ресурси, які були взяті в позичку, обов’язково повинні бути повернені. Терміновість свідчить про те, що позика завжди має межі, за якими кредитні відносини припиняються, бо позичальник втрачає право далі використовувати надані ресурси. Платність реалізується в тому, що за використання наданих у позику ресурсів треба платити певну суму (відсоток). Цей принцип стимулює позичальника до організації найбільш ефективного використання кредиту.

Кредитори – це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб’єктам.

Позичальники – це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Характерною ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядником.

Економічні відносини між кредитором і позичальником виникають під час одержання кредиту, користування ним та його поверненням. Сторони, які беруть участь у цих економічних відносинах, називаються їх суб'єктами (це населення, держава, суб’єкти господарювання), а грошові чи товарні матеріальні цінності або виконані роботи та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об'єктом кредиту.

Неодмінною економічною передумовою існування кредиту в сучасних умовах є функціонування виробників на засадах комерційного розрахунку. Кредитні відносини між суб'єктами не можуть виникнути, якщо авансовані у виробничу сферу грошові кошти не здійснюють кругообігу, або, якщо той, хто хоче скористатись кредитом, не має постійного доходу. Вартість, що передається кредитором позичальнику, віддається лише на визначений час, а потім вона повинна бути повернена з виплатою відсотків. Тобто, за кредитною угодою до позичальника переходить у тимчасове користування лише споживча вартість грошей чи речей без зміни їх власника. Кошти у позичальника мають вивільнитися у розмірі, що забезпечує повернення кредитору не тільки запозиченої вартості, а й відсотків за користування нею. Без одержання кредитором від позичальника доходу у вигляді відсотку у кредитора не буде зацікавленості позичати гроші. Варто зазначити, що у ряді