Деньги и кредит

21

значно послаблюється, коли гроші розміщують у довгострокові вклади і при цьому знижується їх ліквідність, здатність бути платіжними засобами. Вексель, чек у певних межах можуть використовуватися як гроші у функції платіжного засобу, хоч і не є грошима в загальноприйнятому розумінні.

Банкнота – це вексель на банкіра. Спочатку банкнота випускалася у вигляді особливих векселів, які часто мали вигляд розписки торговців грошима за здане на збереження золото. Пізніше їх випускають комерційні банки нерідко під заставу векселів. Це вексельне забезпечення банкнот і стало однією з причин банкнотної емісії.

Банкнота як вексель на банкіра користувалась більшою довірою, ніж вексель, тому що банки були більш платоспроможні, ніж окремий векселедавець. На відміну від векселя, який був терміновим борговим зобов’язанням, банкнота була безстроковим зобов’язанням і тому набувала властивостей загальної обмінюваності.

Від паперових грошей банкнота відрізнялась деякими особливостями:

-на відміну від казначейських білетів (паперових грошей, які випускались Міністерством фінансів), банкноти випускались будь-яким комерційним банком;

-банкноти забезпечувалися золотом і вільно обмінювались на золото, а казначейські білети такого забезпечення й обміну не мали;

-на відміну від паперових грошей, що випускались державою і мали примусовий характер обігу, банкнота такого характеру обігу не мала.

Поступово банкнотна емісія стала зосереджуватися в одному банку, що сприяло певній трансформації цієї форми кредитних грошей у паперові гроші. Зв'язок емісії банкнот із золотом зберігався довгий час. Так, наприклад, випуск банкнот у США до 1945 р. забезпечувався на 40 % золотом. Згодом забезпечення було встановлено на рівні 25 % від номінальної вартості випущених банкнот, а з 1968 р. ця вимога була скасована. Припинення обміну банкнот на золото стало одним із важливих моментів перетворення їх у паперові гроші. У сучасних умовах банкноти – це паперові гроші. Процес їх трансформації відбувся в більшості країн ще до початку Другої світової війни, а збереження розподілу грошових знаків на банкноти і казначейські білети (наприклад, у колишньому СРСР це мало місце практично до моменту його розпаду) було даниною традиції, що віддзеркалювала складну природу становлення паперових грошей. Проте в деяких країнах (США, Італія, Індія, Індонезія) поряд з випуском банкнот

зберігається і випуск казначейських білетів. І	тільки в	Швейцарії
зберігається забезпечення банкнотної емісії золотом.
В Україні з моменту її становлення як	незалежної	держави,

національна грошова одиниця вже не має навіть цього формального розподілу на казначейські білети та банкноти.

Чек – вид кредитних грошей, виступає як грошовий документ встановленої форми, який містить безумовний наказ власника рахунку в кредитній установі виплатити держателю чека зазначену суму. Чековому

22

обігу передує договір між клієнтом кредитної установи і цією установою про відкриття рахунку на суму внесених коштів або надання кредиту. Клієнт на цю суму виписує чеки, а кредитна установа їх оплачує. В чековому обігу беруть участь: чекодавець (власник рахунку), чекоодержувач (кредитор чекодавця) і платник по чеку (кредитна установа).

Вперше чеки з'явилися в обігу в XVI - ХVIІ століттях у Великобританії та Нідерландах. З розвитком кредитної системи вони отримали широке розповсюдження. Розрізняють три основні види чеків:

1.іменний – чек на певну суму без права передачі;

2.на пред'явника – чек без вказівки одержувача;

3.ордерний – чек на певну суму з правом передачі шляхом індосаменту на звороті документу.

У внутрішньому обігу чеки використовуються для одержання готівки в кредитній установі, як засіб платежу і обігу, а також в якості інструменту безготівкових платіжних розрахунків, ще здійснюються шляхом перерахувань по рахунках в кредитних установах. В міжнародних розрахунках використовуються банківські чеки для здійснення комерційних платежів, але в основному при платежах неторговельного характеру.

У відповідності з Положенням про чеки, затвердженим у 1921 р. в СРСР діяли два види чеків: розрахункові і грошові.

Розрахунковий чек – це письмове доручення банку здійснити грошовий платіж з рахунку чекодавця на рахунок чекодержателя, тобто вони використовувались для безготівкових розрахунків.

Грошові чеки служили для отримання підприємствами і організаціями готівкових коштів.

Швидке розширення чекового обігу після Другої світової війни вимагало зміни форм платежів. Науково-технічний прогрес, розвиток електронно-обчислювальної техніки сприяли появі у провідних зарубіжних країнах автоматизованих електронних апаратів для обробки чеків і ведення поточних рахунків. Електронні прилади і система зв'язку для здійснення кредитних і платіжні операцій (зарахування суми і списання коштів, перекази

зрахунку на рахунок, нарахування відсотків, контроль за станом рахунку) шляхом передачі електронних сигналів без участі паперових носіїв сприяли виникненню електронних грошей. З їх допомогою відбувається переважна частина міжбанківських операцій.

Впровадження ЕОМ в кредитних установах створило умови для появи електронних грошей, які стали електронним еквівалентом готівкових грошей та є їх замінником.

Електронні гроші мають ряд особливостей в порівнянні з готівкою: по-перше, готівку у вигляді електронних грошей, як правило, не можна

витратити, якщо ці гроші викрадені або втрачені; по-друге, після втрати, викрадення або знищення, одразу попередивши

про це кредитну установу, можна отримати нові електронні гроші з відновленням первісного балансу;

по-третє, електронні гроші можуть мати обмежений обсяг.

23

Користування електронними грошима здійснюється за допомогою електронного гаманця – будь-якої пластикової картки, що містить реальну цінність у формі електронних грошей, які власник вніс на рахунок в банк. Банківська пластикова картка – це пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого можна керувати банківським рахунком, тобто здійснювати оплату за товари, послуги та отримувати готівкові кошти. Таким чином, картка – це інструмент безготівкових розрахунків, тому її існування пов'язане з функціонуванням певної платіжної системи.

Платіжна система – це, по-перше, сукупність кредитних установ, які здійснюють розрахунки; по-друге, система взаємовідносин між учасниками, яка необхідна для виконання зобов'язань щодо розрахунків за допомогою карток; по-третє, сукупність нормативних, договірних, фінансових та інформаційно-технічних засобів, що регламентують порядок використання банківських платіжних карток.

За фінансово-економічним призначенням розрізняють кредитні картки

ідебетові картки.

Взалежності від суб'єктів використання – пластикові картки особистого використання і корпоративні фінансові картки.

Взалежності від захищеності – звичайні пластикові магнітні картки, електронні (мікропроцесорні та лазерні) картки.

Широкомасштабне впровадження електронних грошей в сучасну систему розрахунків, як міжбанківську, так і банк-клієнт, клієнт-крамниця і так далі пояснюється тим, що цей вид кредитних грошей є ідеальним засобом розрахунку з наступних причин:

• пластикову картку зручно носити в кишені або гаманці;

• пластикова картка є відносно дешевим засобом;

• надійність;

• можливість забезпечення високого рівня захисту, необхідного для запобігання підробок та махінацій в фінансовому середовищі;

• деякі види фінансових пластикових карток, наприклад типу смарткарта, можуть виконувати функцій: кредитних і дебетових карток одночасно.

Розвиток національної платіжної системи та використання міжнародних платіжних карток гальмують наступні причини:

• відсутність довіри населення до комерційних банків, а звідси і небажання тримати гроші в банках;

• брак досвіду, традицій щодо впровадження карткових систем і вміння користуватися ними;

• незацікавленість торгівельних підприємств приймати оплату по картках;

• значні капіталовкладення та довгий термін окупності інвестицій у картковий бізнес;

• проблеми фінансової безпеки банків та клієнтів.

24

ТЕМА 2. ГРОШОВИЙ ОБІГ І ГРОШОВІ ПОТОКИ

2.1.Грошовий обіг і його структура

2.2.Загальна схема грошового обігу і грошові потоки

2.3.Готівкові та безготівкові грошові розрахунки

2.4.Грошова маса та її структура. Закон грошового обігу

Ключові слова: грошовий обіг, грошові потоки, збалансованість грошових потоків, безготівковий грошовий обіг, готівковий грошовий обіг, платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, акредитив, грошова маса, грошові агрегати, монетизація ВВП, коефіцієнти Маршалла, грошова база, грошовий мультиплікатор.

Перелік рекомендованої літератури: 5, 6, 7, 9, 10, 14, 17, 19, 20, 21, 25.

2.1. Грошовий обіг і його структура

Реалізація суті і функцій грошей здійснюється в процесі їх постійного руху. В узагальненому визначенні безперервний рух грошей, що відбувається у суспільному виробництві, називають грошовим обігом. Він здійснюється між усіма суб’єктами виробництва. До них належать домашні господарства, підприємства, фірми, установи, населення і держава в особі своїх організаційних структур. Особливе місце за своїм значенням і за роллю в організації грошового обігу мають фінансові посередники.

Грошовий обіг, як правило, розглядають на двох рівнях: на макрорівні (сукупний грошовий обіг) і на мікрорівні. На мікрорівні гроші обслуговують домашні господарства й фірми, і виступають у процесі свого руху або як гроші, або як капітал. У тому випадку, коли гроші витрачаються населенням на задоволення своїх потреб, гроші функціонують як гроші, переважно у функції засобу обігу і платежу. Коли ж гроші витрачаються з метою їх збільшення, то вони функціонують як капітал.

У процесі свого руху на мікрорівні гроші мають певні особливості:

-з точки зору суб’єкта грошового обігу гроші виступають як багатство. В умовах металевого грошового обігу це багатство є реальним, у сучасних умовах, коли гроші мають кредитну природу, вони не є багатством у повному розумінні цього слова.

-джерело грошей, необхідних як для виробничого, так і для особистого споживання, безпосередньо пов’язано із самим суб’єктом господарювання, який виробляє товари, або надає послуги, та власником робочої сили, який продає її на ринку ресурсів. Реалізація цих товарів і є для їх власників основним джерелом надходження грошей.

На відміну від обороту грошей на мікрорівні, рух грошей на рівні всього суспільства відрізняється, передусім, такими особливостями:

25

-гроші не виступають як багатство. Від збільшення маси грошей сукупне багатство суспільства не зростає. У сучасних умовах гроші лише знаки, що не мають власної вартості і тому не є багатством як таким.

-гроші функціонують лише як гроші, на відміну від руху грошей на рівні окремого суб’єкта господарювання, де вони виступають або у формі капіталу, або у форму грошей як таких.

-завжди існує певна, дана на кожний конкретний період часу, рівновага між грошовою масою і виробленими в суспільстві товарами й послугами. З розвитком виробництва ця рівновага порушується і це передусім пов’язано зі збільшенням масштабів виробленого продукту. Внаслідок цього виникає додаткова потреба у грошах. Певною мірою вона може задовольнятись за рахунок перерозподілу грошової маси з однієї сфери

віншу, та за рахунок того запасу еластичності, що має кожна валюта. Останнє забезпечується здійсненням центральним банком певної політики, яка найчастіше включає маневр наявними резервами, зміну швидкості обігу грошей тощо. Але можливості грошової сфери в цьому відношенні обмежені і коли вони вичерпані, тоді збільшення грошової маси на рівні всього суспільства здійснюється центральним банком за рахунок додаткової емісії грошей.

Грошові обороти на мікро- і на макрорівні тісно пов’язані між собою і залежать один від одного. Та вирішальним є зміни у грошовій масі і в організації її обороту на макрорівні. Саме на цьому базується монетаризм як політика впливу на суспільне виробництво через зміни у сфері обігу грошей.

Суб'єктами грошового обігу є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні валового суспільного продукту. Це всі підприємства (промисловості, сільського господарства, транспорту, зв'язку, будівництва, торгівлі, комунального господарства тощо), усі державні, громадські, комерційні установи та організації, банки та інші фінансово-кредитні установи, все населення, що самостійно одержує та витрачає грошові кошти. Усі вони на певних підставах одержують грошові доходи, витрачають чи зберігають їх і цим впливають на економічні процеси та стають економічними суб'єктами суспільства.

Якщо абстрагуватися від відтворювального аспекту, то грошовий обіг можна уявити просто як безперервний процес переміщення грошей у функціях засобів обігу і платежу між окремими його суб'єктами. Це, зокрема, переміщення грошей між:

-окремими підприємствами та організаціями;

-підприємствами та організаціями і населенням;

-окремими фізичними особами;

-комерційними банками і підприємствами та організаціями;

-комерційними банками і населенням;

-окремими комерційними банками;

-комерційними банками і центральним банком;

26

-небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення, з одного боку, і підприємствами, організаціями та установами -

зіншого;

-небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення і банками;

-окремими небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення.

На кожній із цих ділянок можуть мати місце зустрічні грошові вимоги між суб'єктами обороту, що створює можливість їх взаємного погашення (заліку). Залік зменшує обсяг грошового обігу і потребу в реальних грошах для його обслуговування.

Економічною основою грошового обігу є процес суспільного відтворення. Суб'єкти цього процесу постійно одержують грошові доходи від реалізації належних їм ресурсів чи виготовлених ними продуктів, що спричинює відповідні грошові потоки. Водночас потоки руху грошей є не тільки результатом відтворювального процесу, а й важливою передумовою його успішного здійснення. Надмірні затримки в русі грошей неминуче викликають гальмування товарних потоків, погіршення кон'юнктури ринків, посилення стагнації виробництва.

2.2. Загальна схема грошового обігу і грошові потоки

Грошовий обіг здійснюється між певними суб’єктами ринку і складається з певних грошових потоків. Грошовий потік – це рух грошей, який має певний напрямок, пов'язаний з обслуговуванням руху відповідного потоку товарів та послуг і характеризується певними особливостями.

Загальна схема руху товарів і грошей може бути подана за допомогою моделі кругообігу продуктів і доходів.

Для спрощення побудови моделі грошового обігу згрупуємо всі його суб'єкти у чотири укрупнені групи: фірми, сімейні господарства, уряд, фінансові посередники.

До групи "Фірми" віднесені всі юридичні і фізичні особи, які беруть участь у створенні та реалізації валового національного продукту.

До групи "Сімейні господарства" входять усі сімейні одиниці, які мають самостійні грошові доходи та витрати і ведуть спільний сімейний бюджет. Ця група протистоїть в обороті групі "фірми", забезпечуючи її ресурсами (робочою силою, засобами виробництва тощо) і формуючи на цій підставі грошові доходи (національний дохід) як основне джерело платоспроможного попиту для реалізації виготовленої фірмами продукції (національного продукту).

До групи "Уряд" входять юридичні особи - державні управлінські та інші структури, які забезпечують розподіл та перерозподіл національного доходу та національного продукту, здійснюючи вплив на реалізацію та споживання останнього.

27

До групи "Фінансові посередники" входять суб'єкти грошового ринку, які, виступаючи в ролі посередників, акумулюють на цьому ринку вільні грошові кошти і розміщують їх від свого імені і за свій рахунок (банки, страхові, фінансові компанії тощо).

Усе розмаїття доходів і витрат кожної групи суб'єктів обігу згруповане в кілька економічно відособлених основних грошових потоків, які опосередковують відносини між цими групами суб'єктів. Грошові платежі здійснюються також між окремими суб'єктами всередині кожної групи, зокрема між фірмами, між сімейними господарствами тощо. Вони становлять частину сукупного грошового обігу, проте в даній моделі ми змушені від них абстрагуватися.

Оскільки більшість відносин між економічними суб'єктами здійснюється через ринки, в моделі виділено чотири види ринків: ринок продуктів, на якому реалізується створений фірмами національний продукт; ринок ресурсів, на якому фірми купують необхідні для забезпечення виробництва ресурси (робочу силу, земельні ділянки, будівлі тощо); грошовий ринок, на якому реалізуються вільні грошові кошти; світовий ринок. Грошові потоки пов'язують між собою не тільки всі групи економічних суб'єктів, а й усі види ринків, забезпечуючи тим самим функціонування єдиного ринкового простору країни.

З метою спрощення схеми грошових потоків при побудові моделі грошового обігу зроблено кілька умовних припущень, які не відповідають реальним умовам перехідної економіки України. Найістотнішими з них є:

1)в економічній системі панує приватна власність, тому всі виробничі ресурси є власністю сімейних господарств, які продають їх через ринок ресурсів фірмам;

2)з тієї ж причини самі фірми перебувають у власності сімейних господарств і тому весь прибуток фірм надходить останнім у вигляді дивідендів як плата за ресурси;

3)у зв'язку з припущенням 2) уряд одержує всі податкові надходження тільки від сімейних господарств і в моделі врахована тільки їх чиста сума (чисті податки), тобто за винятком трансфертних виплат їм з державного бюджету;

4)уряд має можливість усі свої витрати, які не покриваються надходженнями чистих податків, забезпечити за рахунок коштів, які можна позичити на внутрішньому грошовому ринку, тобто не вдаватися до емісійних кредитів центрального банку чи запозичень на світовому ринку;

5)у зв'язку з припущенням 2) фірми всі свої інвестиційні потреби, пов'язані з розширенням виробництва, задовольняють за рахунок мобілізації коштів на внутрішньому грошовому ринку;

6)у потоках, що відображають рух заощаджень сімейних господарств, ураховані чисті заощадження та кредити, тобто за винятком зустрічних потоків, пов'язаних з поверненням позичок та вкладів, а також зі сплатою процентів;

28

7) у потоках, що пов'язують внутрішній ринок зі світовим, відображені тільки платежі, що опосередковують чистий експорт чи чистий імпорт.

З урахуванням перелічених припущень модель сукупного грошового обігу можна побудувати у вигляді кругообороту доходів і витрат (рис. 2.1).

Унаведеній моделі сукупного грошового обороту виділено 16 окремих грошових потоків. Першим визначено сукупність платежів (витрат) фірм, пов'язаних з купівлею виробничих ресурсів, насамперед робочої сили, земельних ділянок, споруд, інших засобів виробництва. Назустріч цьому потоку грошей рухаються в напрямку фірм куплені ресурси. Звичайно, щоб цей потік відбувався, фірми повинні мати необхідну кількість грошей.

Урезультаті грошового потоку 1 відбудеться реалізація ресурсів, запропонованих на ринок сімейними господарствами, та сформуються грошові доходи останніх, які відображені в моделі як потік 2. У цьому потоці враховані такі види доходів сімейних господарств: заробітна плата, гонорари, виручка від продажу матеріальних цінностей (сільськогосподарської продукції, земельних ділянок, будівель тощо), рента, доходи за акціями, паями та ін. У сукупності вони складають національний дохід країни.

Уподальшому національний дохід розподіляється на три частини, кожна з яких породжує окремий грошовий потік. Більша його частина витрачається сімейними господарствами на споживання, у зв'язку з чим оплачується закупівля продуктів на внутрішньому ринку продуктів і на світовому ринку. Ці платежі створюють потоки 3 та 10. Певна частина національного доходу сплачується сімейними господарствами уряду у вигляді податків, що створює потік 4. Цей потік істотно відрізняється від попередніх потоків - він не супроводжується зустрічним переміщенням реальних цінностей, тобто він належить до групи суто фінансових потоків.

Не витрачена на споживання та сплату податків частина національного доходу становить заощадження сімейних господарств, які надходять на грошовий ринок і створюють потік 5.

Заощадження населення в даній моделі виступають узагальнюючим джерелом надходження коштів на грошовий ринок, а отже - узагальнюючим джерелом інвестування розширення виробництва в секторі "фірми". Це зумовлено тим, що, згідно з нашим припущенням, весь прибуток фірм надходить сімейним господарствам як їхнім власникам у вигляді дивідендів та процентів, тобто входить до складу національного доходу. Тому у фірм не залишається коштів для розширення свого капіталу і вони мобілізують їх на грошовому ринку. У зв'язку з цим формується грошовий потік 6, в якому враховані кредити, одержані фірмами у фінансових посередників, доходи від емісії цінних паперів (акцій та облігацій).

Мобілізовані на грошовому ринку кошти фірми інвестують на розширення виробництва, для чого витрачають їх на закупівлю необхідних матеріальних цінностей (будівельних матеріалів, обладнання, пристроїв тощо). У зв'язку з їх оплатою формується новий грошовий потік 7.

				29
		СВІТОВИЙРИНОК
		ВНУТРІШНІЙРИНОК
11		РИНОКПРОДУКТІВ
				10
12				3
7		9
		УРЯД
	14	8	13	4
ФІРМИ				СІМЕЙНІ
				ГОСПОДАРСТВА
	6	ГРОШОВИЙРИНОК		5
		(фінансовіпосередники)
1	16		15	2
		ЦЕНТРОБАНК
		РИНОКРЕСУРСІВ
Рис. 2.1. Модель сукупного грошового обороту

До послуг грошового ринку, крім фірм, звертається також уряд, коли йому недостатньо податкових надходжень для покриття своїх витрат. Розміщуючи на грошовому ринку свої зобов'язання (облігації, бонди, казначейські векселі тощо), уряд позичає гроші для оплати покупок на ринку продуктів. Мобілізація урядом коштів на грошовому ринку спричинює появу

30

грошового потоку 8, а витрачання цих коштів для оплати державних закупівель зумовлює формування грошового потоку 9.

Таким чином, грошові кошти, які одержали сімейні господарства за потоком національного доходу, після розподілу і певних трансформацій, надійшли на ринок продуктів за потоками 3, 7, 9, сформувавши там відповідний обсяг попиту. Якби сімейні господарства всі закупівлі, пов'язані з їх споживанням, здійснили на внутрішньому ринку продуктів, то грошових коштів, що надійдуть на цей ринок за вказаними трьома потоками, було б достатньо, щоб реалізувати весь обсяг національного продукту, запропонованого фірмами на цьому ринку. Одержана фірмами виручка сформувала б останній грошовий потік (на схемі він позначений номером 12), який "замкнув" би кругооборот грошових коштів. Обсяг цього потоку визначається обсягом реалізованого валового національного продукту і дорівнює обсягу національного доходу, відображеного в потоці 2. Балансування вказаних потоків - доходів фірм від реалізації національного продукту (12) та національного доходу, одержаного сімейними господарствами (2) - має вирішальне значення для нормального функціонування грошового обороту і всієї економічної системи, для забезпечення сталості грошей і кон'юнктури ринку.

Проте вказане припущення можливе лише для закритої економіки. Оскільки економіка України відкрита і її зв'язки зі світовим ринком інтенсивно розвиваються, в модель уведені грошові потоки, які зв'язують внутрішній оборот зі світовим ринком. Один із таких потоків (10) обслуговує споживання сімейних господарств за рахунок імпорту. В обсязі цього потоку сімейні господарства зменшують попит на внутрішньому ринку продуктів і переключають його на зовнішній ринок. Частина грошей залишає сферу внутрішнього обороту і не надійде на внутрішній ринок продуктів.

Зв'язок національної економіки зі світовим ринком не обмежується імпортом, а неминуче включає й експорт, завдяки якому частина виробленого національного продукту надходить на світовий ринок, минаючи внутрішній. Оплата іноземними покупцями експортних поставок фірм створює новий грошовий потік 11, за яким у внутрішній оборот надходить додаткова маса грошей. Ці гроші можуть бути у формі національної валюти, якщо вона вільно конвертована, або ж у формі іноземної валюти. В останньому випадку фірми продадуть цю валюту на валютному ринку за національні гроші, внаслідок чого й збільшиться їх маса в обороті завдяки потоку 11.

Якби обсяги імпорту й експорту в країні балансувалися, то балансувалися б грошові потоки 10 і 11, тобто у внутрішній оборот каналами експорту повернулося б грошей стільки, скільки їх вибуло по каналах імпорту. Проте така рівність можлива тільки випадково. Як правило, обсяги їх не балансуються, що створює певні труднощі в грошовому обороті та в реалізації національного продукту.

Якщо обсяг імпорту перевищує обсяг експорту, то в сумі чистого імпорту відтік грошей з внутрішнього ринку за потоком 10 перевищить їх