Деньги и кредит

51

На рівні окремого економічного суб'єкта пропозиція грошей взаємодіє з попитом на гроші як його альтернатива. Якщо фактичний запас грошей окремого індивіда перевищує його попит на гроші, а це можливо при зростанні альтернативної вартості зберігання грошей, то цей індивід пропонуватиме частину свого запасу грошей на ринок до продажу. І навпаки, при перевищенні попиту над наявним запасом індивід буде купувати їх на ринку чи іншими способами задовольняти попит. Тому на цьому рівні пропозиція і попит постійно чергуються - при зростанні рівня процента економічний суб'єкт виступатиме на ринку з пропозицією грошей, а при зниженні - з попитом на гроші.

На макроекономічному рівні пропозиція грошей формується дещо поіншому. Вважається, що всі економічні суб'єкти одночасно не можуть запропонувати на ринку грошей більше від наявного у них запасу грошей. Тобто фактична маса грошей в обороті є природною межею пропозиції грошей. Ніякі стимулюючі фактори, наприклад зростання процента, не можуть збільшити пропозицію грошей понад цю межу. Якщо ж виникає потреба збільшити пропозицію понад цю межу, що можливо при зростанні сукупного попиту на гроші, то це можна зробити тільки додатковою емісією грошей в оборот. Тому будь-яка емісія грошей розглядається як зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а вилучення грошей з обороту - як скорочення пропозиції грошей.

Визнання емісії грошей вирішальним чинником зміни пропозиції грошей надає останній характеру екзогенного явища, рух якого визначається не внутрішньоекономічними процесами чи мотивацією самих економічних суб'єктів, а зовнішніми чинниками, що лежать у сфері банківської діяльності.

Оскільки з двох сил грошового ринку попит на гроші змінюється насамперед під впливом об'єктивних чинників, що формуються всередині сектора реальної економіки, а пропозиція грошей має переважно екзогенний характер, то тільки попит на гроші може бути первинним чинником у взаємодії з пропозицією грошей. Остання повинна у своїй динаміці постійно орієнтуватися і прилаштовуватися до зміни попиту на гроші. Тільки за цієї умови вплив суб'єктивного фактора на кон'юнктуру грошового ринку буде мінімізованим, а зміни ключових індикаторів ринку (маса грошей, рівень процента, рівень інфляції тощо) будуть об'єктивними і не матимуть руйнівних наслідків.

Існує два підходи до проблеми пропозиції грошей:

-кейнсіанський;

-монетаристський.

Монетаристи спираються на «грошове правило» М.Фрідмена, згідно якого пропозиція грошей щорічно повинна збільшуватися на 3-5 %, незалежно від фази циклу і поточної кон’юнктури на внутрішньому і зовнішньому ринках. Політика стосовно щорічного зростання грошової маси отримала назву таргетування. Прикладом здійснення такої політики була політика уряду консерваторів Великобританії, очолюваного М.Тетчер.

52

Основні теоретичні положення монетаризму стосовно пропозиції грошей певною мірою лягли і в основу грошової політики нашої держави, починаючи з 1994 р. До цього уряд проводив політику покриття величезного бюджетного дефіциту емісією, чим спровокував величезну інфляцію. В основу монетарної політики покладено основний принцип монетаризму: відповідність грошової маси виробленому в суспільстві продукту. Так, практично припинили пряме кредитування уряду, що за оцінками фахівців, на 90 % було причиною зростання цін. Уряд вже з 1995 р. почав випускати облігації внутрішньої державної позики, що відкрило нове джерело покриття бюджетного дефіциту. Важливим кроком стало проведення восени 1996 р. грошової реформи. Але в політиці нашої країни мали місце й заходи кейнсіанського підходу. Так, з метою зменшення середньозваженого відсотка за банківськими кредитами, який у 2000 р. був більше 30 %, уряд почав досить інтенсивно збільшувати грошову масу, щоб посилити підйом виробництва.

Пропозиція грошей має свій механізм. Він забезпечує як сам процес формування пропозиції, так і дії щодо її регулювання, які бувають необхідними внаслідок змін в економіці. У формуванні пропозиції грошей вирішальну роль відіграє центральний банк.

Пропозиція грошей формується за рахунок певних елементів грошової маси. Першим таким елементом є грошова база, або гроші підвищеної ефективності. Маса грошей, або їх пропозиція дорівнювала б грошовій базі, якби не було грошового мультиплікатора, коефіцієнта, що визначається, способом поділу 100 на норму обов’язкових банківських резервів. Але це дещо спрощений варіант розрахунку грошового мультиплікатора. Його ще можна визначити за формулою:

m = (1 + Kq)/(Kp + Kq),

де m – грошовий мультиплікатор;

Kq – коефіцієнт депонування - співвідношення готівки (М0) до депозитів (D), Kq = М0/ D;

Kp – норма ефективного резервування, яка визначається через співвідношення банківських резервів (R) до депозитів (D), Kp = R/D.

Економічний сенс взаємозв’язку між грошовою базою і грошовою масою, який реалізується за допомогою грошового мультиплікатора полягає в тому, що центральний банк, не вдаючись до випуску в обіг додаткових готівкових грошей, може збільшити їх кількість в обігу.

Зміна коефіцієнта мультиплікатора визначається не тільки рішеннями центрального банку, а й багатьма іншими чинниками, що діють незалежно від його волі, і можуть самостійно впливати на обсяг пропозиції грошей. Такими чинниками можуть бути зміни:

-норми обов'язкових резервів;

-облікової ставки;

-типової ринкової процентної ставки;

-процентної ставки за депозитами до запитання;

-обсягу багатства економічних суб'єктів;

53

-тінізації підприємницької діяльності;

-стану довіри до банків, банківської паніки.

Розглянемо механізм впливу кожного з цих факторів на пропозицію грошей.

Зміна норми обов'язкового резервування викликає протилежну за напрямом зміну коефіцієнта (m) мультиплікації грошової маси, чим нижчою буде норма (r), тим вищим буде коефіцієнт мультиплікації, а отже більшим загальний обсяг грошової пропозиції, і навпаки.

Зміна облікової ставки впливає на грошову базу. При підвищенні облікової ставки зменшується попит комерційних банків на позички рефінансування, внаслідок чого зменшуються залишки коштів на їх коррахунках у центральному банку, тобто грошова база, скоротяться також надлишкові резерви банків та їхні можливості надавати позички, а отже і рівень мультиплікатора.

Зміни типової ринкової процентної ставки впливають на пропозицію грошей у кількох напрямах. Зокрема, при зростанні процентної ставки за позичками і облігаціями у комерційних банків розширюються можливості одержувати позички рефінансування навіть при зростанні облікової ставки, унаслідок чого зростають грошова база, банківські резерви і коефіцієнт мультиплікації, що сприяє розширенню пропозиції грошей. Водночас у цій ситуації можуть зменшуватися попит на банківські позички, зростати надлишкові резерви і скорочуватися мультиплікація депозитних грошей.

Зміна багатства призводить до зміни співвідношення між депозитною і готівковою складовими грошової маси: чим бідніші економічні суб'єкти, тим більшу частину своїх грошей вони тримають у формі готівки, і навпаки. Але оскільки депозитна складова зумовлює мультиплікативний процес, а готівкова - ні, то зміна їх співвідношення приводить до зміни загального обсягу пропозиції грошей. Так, при зростанні багатства депозитна складова грошової маси зросте швидше ніж готівкова, що посилить мультиплікаційний ефект і збільшить пропозицію грошей. Зменшення багатства матиме протилежний вплив на пропозицію грошей.

Тінізація підприємницької діяльності зумовлює зміну структури грошових запасів на користь готівки. Це послаблює мультиплікативне збільшення депозитів, оскільки готівка виходить з банківського обороту і не використовується для цілей кредитування. Падіння рівня мультиплікації зменшує пропозицію грошей У депозитній формі значно більше, ніж зростає готівкова маса. Тому загальна грошова пропозиція скорочується в міру зростання тінізації економіки.

Низький стан довіри до банків, банківська паніка теж негативно впливають на процес мультиплікативного збільшення депозитів, бо спричиняють вилучення грошей з депозитів чи стримують їх зростання. Збільшення готівкової складової грошової маси не компенсує втрат депозитної складової, оскільки через мультиплікативний ефект вони значно перевищують суми готівкових вилучень.

54

В умовах посилення недовіри до банків рівень мультиплікації може знижуватися і тому, що банки змушені збільшувати свої надлишкові резерви і скорочувати кредитування, з тим щоб посилити свою ліквідність на випадок відпливу вкладів.

Отже, загальний обсяг пропозиції грошей скорочується пропорційно падінню довіри до банків, а в період банківських панік таке скорочення стає лавиноподібним, здатним паралізувати всю платіжну систему країни.

Зростання процентних ставок за депозитами до запитання сприяє залученню банками готівки на поточні вклади і розширенню процесу мультиплікації депозитів, унаслідок чого зростає пропозиція грошей. У принципі за депозитами до запитання банки можуть не виплачувати процентного доходу, оскільки це "короткі" гроші, використання яких приносить банкам незначні доходи. Проте сучасна банківська практика довела доцільність виплат доходу і за такими депозитами, для чого відкриваються особливі депозитні рахунки типу нау-рахунки, супер-нау- рахунки, рахунки з автоматичним "очищенням" тощо.

Зміну пропозиції грошей через коливання коефіцієнта мультиплікації можуть викликати й інші чинники, зокрема сезонні зростання потреби населення в готівці, що призводить до зменшення поточних депозитів і зниження процесу мультиплікації, а отже - зменшення пропозиції грошей. У цьому ж напрямі діє збільшення банками надлишкових резервів напередодні сезонного чи будь-якого іншого очікуваного зростання відпливу вкладів для забезпечення своєї ліквідності.

Аналіз факторів впливу на пропозицію грошей свідчить, що остаточний обсяг пропозиції грошей формується зусиллями чотирьох груп суб'єктів: центрального банку, комерційних банків, а також банківських вкладників та позичальників. Це робить управління пропозицією грошей досить складним завданням. Щоб вивести пропозицію грошей на запланований рівень, не досить відповідно відрегулювати грошову базу. Для цього треба ще й забезпечити відповідне мультиплікативне зростання депозитів під впливом усіх перелічених вище чинників.

3.4. Рівновага на грошовому ринку

Ринок грошей, як і будь-який ринок, залежить від попиту і пропозиції. Між попитом та пропозицією грошей завжди є певне співвідношення. Найбільш бажаною на цьому ринку є рівновага між попитом на гроші та їх пропозицією. Саме за такої рівноваги створюються умови для ефективного розвитку суспільного виробництва.

Порушення рівноваги на грошовому ринку може обумовлюватися чинниками, які діють на боці пропозиції грошей та на боці попиту на гроші.

Найбільш поширеними є випадки, коли змінюється попит. Так, наприклад, він зростає, якщо збільшується обсяг виробництва.

Серед вітчизняних науковців, що досліджують сферу грошового ринку, досить поширена думка про те, що цей ринок здатний до саморегулювання.

55

До власних важелів саморегулювання зараховують так званий ціновий стабілізатор. Його дія полягає в тому, що за надлишкової пропозиції грошей відбувається знецінення грошей, а відтак, на грошовому ринку встановлюється певна рівновага.

Кредитний мультиплікатор дозволяє автоматично підвищити пропозицію грошей.

Депозитно-чекова емісія підвищує еластичність пропозиції грошей і тим самим сприяє встановленню рівноваги на грошовому ринку.

Дослідники вважають, що швидкість обігу грошей належить до автоматично діючих факторів забезпечення стабілізації грошового ринку. При появі надлишкової пропозиції грошей, яка є екзогенною, швидкість руху грошей зменшується, а це призводить до вирівнювання співвідношення між пропозицією і попитом на гроші.

Але дія автоматично діючих стабілізаторів має свої межі як у просторі, так і в часі. Автоматичне регулювання рівноваги на грошовому ринку може бути забезпечено тільки у відносно невеликих масштабах. Це пояснюється тим, що такий ринок особливо чутливий до дії дуже великої кількості факторів, сполука яких часто призводить до не прогнозованих наслідків. Те ж саме можна сказати і про дію стабілізуючих чинників у часі. Як правило, вони спроможні дати позитивний ефект тільки в короткостроковому періоді.

У короткостроковому періоді, в умовах, коли діючі автоматично стабілізатори не можуть забезпечити рівновагу на грошовому ринку, центральний банк може вжити певних заходів з метою нормалізації ситуації на грошовому ринку. В його арсеналі досить широкий спектр дій. Це може бути регулювання за допомогою зміни облікової ставки, операції на відкритому ринку, певна політика щодо норми банківського відсотка та ін.

Рівновага на грошовому ринку певною мірою є умовною, бо вона формується як наслідок постійного її порушення. Реакція на ці порушення і цільові дії центрального банку в напрямку досягнення оптимального співвідношення між попитом на гроші і їх пропозицією стають головним способом реалізації політики монетаризму, а відтак, і забезпечення ефективного функціонування суспільного виробництва і досягнення економічного зростання.

Зрівноваження попиту і пропозиції на ринку грошей визначає об'єктивний рівень ставки процента, за якого досягається стабілізація кон'юнктури цього ринку.

Взаємозв'язок між попитом, пропозицією і ціною грошей на цьому ринку реалізується відповідно до загальних закономірностей функціонування ринку: попит на гроші впливає на рівень процента прямо пропорційно, а пропозиція грошей - обернено пропорційно.

56

ТЕМА 4. ГРОШОВІ СИСТЕМИ

4.1.Поняття, структура й типи грошових систем

4.2.Види металевих грошових систем

4.3.Паперово-грошові системи

4.4.Створення грошової системи України

4.5.Грошово-кредитна політика, її цілі та інструменти

Ключові слова: грошова система, повноцінні гроші, неповноцінні гроші, лігатура, проба, біметалева система, золотий монометалізм, золотомонетний стандарт, золото злитковий стандарт, золото девізний стандарт, девізи, Золотий блок, Латинський союз, паперова грошова система

Перелік рекомендованої літератури: 3, 5, 6, 7, 9, 14, 17, 19, 20, 22, 24.

4.1. Поняття, структура й типи грошових систем

Грошова система – це законодавче встановлена форма організації грошового обороту в країні. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюється законами, встановленими державою.

Грошова система формується і функціонує на основі банківської системи і є її складовою частиною. Центральний банк є інституціональним центром грошової системи.

У складі грошової системи можна виділити 3 підсистеми:

-система безготівкових рахунків;

-система готівкового обігу;

-валютна система.

Кожна з підсистем має свій особливий об’єкт регулятивного впливу, що обмежується певною сферою грошового обігу.

Грошова система країни формується історично, що позначається на структурі та змісті її елементів. Основними з них є:

1)найменування грошової одиниці;

2)масштаб цін;

3)валютний курс;

4)види готівкових грошових знаків, які мають законну платіжну силу;

5)регламентація безготівкового обороту;

6)державний апарат, який здійснює регулювання грошового обороту.

Найменування грошової одиниці (національної валюти), як правило,

виникає історично. До введення власної грошової одиниці в Україні функціонувала грошова одиниця колишнього СРСР – карбованець (рубль), сотою долею якого була копійка. Найменування "рубль" закріпилося за грошовою одиницею Росії відносно пізно – в XVII ст. Становлення державної незалежності України обумовило перехід до найменування стародавньої грошової одиниці, що використовувалась в Київській Русі – гривні.

57

"Гривня" як грошова й вагова одиниця Стародавньої Русі походить від найменування обруча – прикраси із золота чи срібла, який носили на шиї ("загривку"). Частина цього обруча (рублена гривна), що оберталася в ролі грошей, стала основою найменування грошової одиниці "рубль" (карбованець).

Масштаб цін - історично обумовлений елемент грошової системи, що визначає ваговий вміст у грошовій одиниці металу, який у відповідний період виконував роль грошей. Встановлений державою золотий (чи срібний) вміст грошей виступав важливим елементом системи ціноутворення в країні. В умовах обігу паперових грошей масштаб цін втратив своє вагоме значення як елемент грошової системи. Величина вираження вартості товарів у грошовій одиниці в сучасних умовах визначається відповідно до основ формування вартості грошей.

Валютний курс – це співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн. Він представляє собою своєрідну "ціну" валюти однієї країни, виражену у валютах інших країн. В залежності від типу грошової системи валютний курс може визначатись ринком або встановлюватись державою в особі уповноважених нею органів.

Держава визначає види готівкових грошових знаків, що мають статус законного платіжного засобу на її території.

Операції щодо готівкових і безготівкових розрахунків здійснюють банки та небанківські установи. Однак безпосереднє регулювання грошового обороту здійснюють банки, що зумовлює виділення їх як самостійного елемента грошової системи. Механізм регулювання характеризується побудовою самої банківської системи – її організацією за однорівневим чи дворівневим принципом.

Кожна держава, пристосовуючи грошову систему до своїх інтересів, визначає орган, який здійснює грошово-кредитне та валютне регулювання. Таким органом за традицією виступає центральний банк, в Україні – Національний банк України.

Сучасна грошова система характеризується наступними загальними рисами:

-відміною офіційного золотого вмісту грошових одиниць, демонетизацією золота;

-переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які за своєю природою небагато чим відрізняються від паперових грошей;

-збереженням в грошовому обігу декількох країн поряд з кредитними грошима паперових грошей у формі казначейських білетів;

-випуском банкнот в обіг з метою кредитування господарства, держави, а також приросту офіційних золотих і валютних резервів;

-розвитком та розширенням в грошовому обороті безготівкових розрахунків при одночасному скороченні готівкових;

-посиленням державного регулювання грошового обороту в зв'язку з постійним порушенням базового принципу грошової системи – відповідності

58

кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту, яке веде до інфляційного процесу.

Грошові системи сформувались в XVI – XVII століттях з появою та затвердженням капіталістичного способу виробництва, хоча окремі елементи

з'явились в більш ранній період.

Зрозвитком товарно-грошових відносин та капіталістичного способу виробництва відбуваються суттєві зміни в грошовій системі.

Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи.

Як елемент господарського механізму країни грошова система відображає властиву йому сукупність економічних відносин, в зв'язку з чим набуває характеру системи ринкового чи неринкового типу.

Неринкову грошову систему відрізняє наявність значних обмежень щодо функціонування грошей (талони, карткові системи розподілу тощо), використання адміністративних методів регулювання грошового обігу (раціонування видачі грошей, лімітування кредитів тощо), розмежування сфер готівкового та безготівкового обігу, заборони певних грошових операцій, здійснення контролю за грошовими операціями юридичних осіб та громадян тощо. В такій грошовій системі фактично порушуються її межі як форми організації обігу грошей, а регулювання безпосередньо поширюється на зміст грошових операцій. Такий тип грошової системи властивий адміністративно-командній економіці, якою була система управління економікою колишнього СРСР. Він обумовлює підрив самої природи грошей.

Грошову систему ринкового типу характеризує вільне функціонування грошей. Зберігаються лише певні обмеження проведення грошових операцій на рівні банків як елементу грошової системи країни. При цьому регулювання грошового обігу проводиться шляхом використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку та структуру грошової маси.

Відповідно до механізму регулювання валютних відносин виділяють грошові системи відкритого та закритого типу. У відкритій грошовій системі відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Режим регулювання валютних відносин та визначення валютного курсу забезпечують органічне включення національної економіки в світову. Грошова система закритою типу передбачає використання валютних обмежень, які зумовлюють ізоляцію національної економіки від світової. За таких умов валютний курс не відображає реальної інвалютної ціни грошової одиниці країни, і фактично виступає як формальний елемент грошової системи.

Відповідно до загальних законів функціонування грошей виділяють саморегулюючі та регульовані грошові системи. Саморегулюючими були системи обігу металевих грошових знаків (монет). Основою саморегулювання виступала рівність вартості, яку виражали монети в обігу, і вартості металу, що містився в них. В зв'язку з цим у конкретний період часу

59

безпосередньо в обігу (функція грошей як засобу обігу) знаходилася кількість монет, необхідна для реалізації товарів згідно з законом грошового обігу. Якщо через зміну обсягу виробництва і реалізації товарів потреба обігу в грошових знаках скорочувалась, то відповідна кількість монет вилучалась з обігу, перетворюючись на скарб. При розширенні виробництва і товарного обігу монети, що становили скарб, надходили в обіг. Так через функцію грошей як засобу утворення скарбу здійснювалось стихійне регулювання грошової маси, завдяки якому кількість грошових знаків в обігу підтримувалась на рівні потреби обігу в грошах.

Золото уже в сиву давнину потрапляло в обіг у вигляді монет, тобто певної вагової кількості металу, на якому стояв знак держави або правителя. Оскільки повноцінні гроші являлися товаром і до того ж досить рідкісним, то держава була зацікавлена в його постійному збільшенні. Унаслідок цього стосовно повноцінних грошей існувало право вільного карбування. Це право зводилося до того, що кожний, хто мав у злитку золото чи срібло, мав можливість вільно карбувати з нього відповідну кількість монет. Витрати, пов’язані з карбуванням монет, держава або цілком брала на себе, або обмежувалася символічною платою. У Росії, наприклад, ця плата складала 0,2 % від вартості злитка металу. Повноцінні гроші постійно були в обігу і тому зношувались. Найпоширенішим засобом боротьби з цим явищем стали домішки до грошового металу більш стійкого до зношування металу. Ця домішка називалася лігатурою, а кількість грошового металу (золота або срібла) у монеті одержала назву проби. Наприклад, монетне золото 900 проби, являло собою монету, де на 900 вагових частин чистого золота припадало 100 частин домішки.

При металевих грошових системах використовувалися і неповноцінні гроші, це були гроші, що викарбувані з не грошового металу. Так, коли роль загального еквівалента закріплена тільки за золотом, до таких металів належить мідь, бронза, срібло, якщо срібло є загальним еквівалентом, то тільки мідь і бронза. Неповноцінні гроші задовольняли потребу у розмінній монеті.

Неповноцінні гроші, маючи власну вартість нижче їх купівельної вартості, являли собою гірші гроші. Це викликало прагнення розраховуватися гіршими грошима і могло призвести до витиснення з обігу повноцінних грошей. Щоб цього не сталося, держава встановлювала межу розміру платежів, які можна було здійснювати тільки неповноцінними грошима. Так, наприклад, у Росії срібними монетами номіналом від 25 коп. до 1 крб. можна було оплатити покупки вартістю до 25 крб., а більш дрібною срібною й мідною монетою – покупки до 3 крб.

Загальна кількість випущених в обіг неповноцінних грошей визначається законами грошового обігу і при їх порушенні відбувається їхнє знецінювання. Яскравим історичним прикладом цього можуть бути події в Росії в період правління царя Олексія Михайловича (1645-1676 рр.). У 1656 р. уряд царя випустив в обіг срібну карбованцеву монету, яка за вагою була вдвічі меншою попереднього срібного карбованця. А невдовзі були випущені

60

мідні монети номіналом 1 карбованець. Вони швидко витіснили цей знецінений срібний рубель. Операція з карбування мідних грошей була дуже вигідна царському уряду. Купуючи фунт міді за 12 коп., він карбував із нього мідних грошей на 10 руб. І цима грошима розраховувався з купцями, вояками, чиновниками. Усього було випущено мідних грошей на величезну на той час суму – 20 млн.руб. Це призвело до розладу грошового обігу і спричинило у 1662 р. повстання населення Москви, що одержало назву «мідний бунт». Після жорсткого придушення заколоту цар змушений був відмовитись від мідних рублів і їх було вилучено з обігу по одній копійці за рубель.

4.2. Види металевих грошових систем

У процесі історичного розвитку металеві грошові системи набували певних ознак і особливостей. Можна виділити два основних види

металевих грошових систем:

-біметалічна;

-монометалічна.

При біметалізмі роль загального еквіваленту законодавче закріплювалась за двома металами, – як правило, золотом і сріблом. Відповідно до принципів регулювання співвідношення між золотими і срібними монетами виділяють три різновиди біметалізму:

•система паралельної валюти, за якої вище зазначене співвідношення встановлюється стихійно, на ринковій основі;

•система подвійної валюти, коли таке співвідношення визначається державою;

•система "кульгаючої" валюти, за якої один з видів монет карбується

взакритому порядку.

Монометалізм – це грошова система, за якої тільки один вид металу (золото або срібло) виконує роль грошей.

Металеві грошові системи панували, починаючи з сивої давнини. При цьому вже з раннього середньовіччя і практично до середини ХІХ ст.. переважали біметалічні системи, хоча в окремих країнах у певні періоди існування мав місце й срібний монометалізм. Наприклад, він існував у Росії з 1843 по 1852 р., в Індії – з 1852 по 1893 р. Однак панівною системою у період з XVI до кінця XIX ст. був біметалізм.

Наявність двох грошових металів, що істотно розрізнялись за своєю вартістю, спричинила існування двох цін товарів: у золоті й у сріблі, що створювало деяку незручність у процесі обміну. Але цей недолік не був істотною перешкодою для розвитку товарно-грошових відносин. Глибинним недоліком, який зрештою привів до заміни цієї системи монометалічною, виявилось те, що в такій системі постійно порушувався закон вартості. Це було викликано тим, що умови видобутку золота й срібла постійно змінювалися, а це призводило до зміни вартості цих металів. У цих умовах один метал стосовно до іншого виявлявся недооціненим, а другий –