Деньги и кредит

71

зменшуються обсяги кредитів, інвестицій у виробництво і пропозиція товарів).

Отже, фактори інфляції діють як при зміні обсягів виробництва і реалізації товарів, так і при зміні маси і швидкості обігу грошей.

Для оцінки та вимірювання інфляції використовують її показник. Він може розраховуватися різними способами, але найчастіше застосовуються:

-індекс цін валового внутрішнього продукту, або дефлятор ВВП;

-індекс цін виробників (індекс оптових цін);

-індекс цін споживчих товарів (індекс споживчих цін). Дефлятор ВВП характеризує зміну в часі загального рівня цін на всі

товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам. Визначають його через порівняння вартості валового внутрішнього продукту у звітному і базисному періоді.

Індекс цін виробників характеризує зміну в часі загального рівня цін на засоби виробництва, які купують підприємства для виробничого споживання. Цей індекс можна розраховувати по окремим товарним групам, наприклад, оптові ціни на промислову продукцію або на продукцію сільського господарства. Визначається цей індекс за формулою Ласпейреса:

Іцв = (P1q0/P0q0)100,

де P1, Р0 – рівень цін одиниці товару (послуги) звітного і базисного періодів відповідно;

q0 – кількість товарів у базисному періоді.

Однак найпоширенішим способом є визначення рівня інфляції за зміною цін споживчих товарів. Індекс споживчих цін характеризує зміну в часі загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання. Цей показник має найбільш чітко виражений соціальний аспект, оскільки він відбиває зміну цін за товарами кінцевого споживання. Визначається він за вартістю певного законодавче зафіксованого набору товарів і послуг (споживчого кошика) за такою формулою:

І сц = (Р1/Р0) 100,

де І сц – індекс споживчих цін; Р1 – вартість споживчого кошика в звітному році;

Р0 – вартість споживчого кошика у попередньому році.

Якщо, наприклад, вартість споживчого кошика в 2009 р. склала 700 грн, а в 2008 р. 650 грн., то індекс споживчих цін становитиме:

Ісц = (700/650) 100 = 116,6 %, тобто ціни за рік зросли на 16,6 %.

У західній літературі розрахунок індексу інфляції часто здійснюють аналогічним методом через розрахунок змін у вартості життя. Для цього використовують формулу Ласпейреса.

Визначити індекс інфляції за споживчим кошиком можна не тільки способом зіставлення його загальної вартості на початок і на кінець якогось періоду. Якщо зміна цін на товари, що входять у цей кошик, не була рівномірною щодо тих чи інших товарів,або взагалі характеризувалася різнонаправленістю, то тоді індекс інфляції можна визначити,

72

використовуючи індекси цін на кожну групу товарів. Але при цьому необхідно враховувати питому вагу витрат середнього споживача на конкретну групу товарів у загальних витратах на його споживання. Розглянемо це на конкретному прикладі.

Припустимо, що середній споживач у загальних витратах на задоволення своїх потреб 50 % витрачає на придбання продовольства. На інші товари в нього йде 40 % усіх витрат і, нарешті, залишок 10 % своїх витрат він витрачає на послуги. Припустимо, що за рік ціни на товари, які входять у цей кошик, змінилися в такий спосіб. На продовольство ціни знизилися на 10 %, тобто їх рівень наприкінці року склав 90 % від цін на початку року. Ціни на інші товари зросли за той самий період на 10 %, склавши 110 % наприкінці року відносно його початку, і на послуги відповідно на 30 %, 130 % - на кінець року. Розрахуємо індекс інфляції, помноживши (зваживши) індекс цін на питому вагу витрат за кожною товарною групою:

90 0,5 110 0,4 130 0,1 102%.

Отже, інфляція, розрахована в такий спосіб, за рік склала 2 %. Інфляція в її відкритому вигляді завжди виявляється в зростанні цін.

Прогноз їх збільшення можна зробити на основі даних середнього річного рівня інфляції. При цьому знаходження терміну подвоєння цін базується на так званому правилі 70. Це правило дає змогу визначити, через яку кількість років за даного середньорічного рівня інфляції відбудеться подвоєння цін. Для обчислення необхідно число 70 поділити на відсоткове вираження інфляції. Наприклад, якщо темп щорічного збільшення рівня цін становить 10 %, то подвоєння цін відбудеться через 70/10 = 7 років.

В економічній літературі зустрічаються різні варіанти класифікації видів інфляції, але найбільш коректною уявляється класифікація за наступними критеріями: формами прояву, темпами знецінення грошей, чинниками інфляції, направленістю.

За формами прояву інфляції розрізняють відкриту та подавлену інфляцію. Відкрита інфляція проявляється у збільшенні цін, подавлена – у виникненні дефіциту товарів та погіршенні їх якості. В умовах подавленої інфляції ціни контролюються державою, тому підвищений попит на товари виражається в появі розриву між попитом та пропозицією і, як наслідок, у відхиленні адміністративно-регульованої ціни рівноваги. Оскільки державна ціна є нижчою за рівноважну, зникають стимули для збільшення кількості та підвищення якості товарів. Наслідком цього є виникнення дефіциту та збільшення негрошових витрат споживачів.

Відкриту інфляцію можна класифікувати за темпами знецінення грошей. Розрізняють 3 види інфляції:

-повзучу (коли ціни змінюються повільно – від 5 % до 10% в рік);

-галопуючу (коли зростання цін набуває стрімкого характеру і коливається у межах 10 – 100 % на рік);

73

- гіперінфляцію (зростання цін складає понад 100 % на рік, іноді

1000 % і більше).

Повзуча інфляція не призводить до значного зростання цін. У цих умовах господарюючі суб’єкти і населення використовують певний надлишок грошей для нагромадження, що уповільнює швидкість їх обігу і діє як антиінфляційний фактор. До того ж така інфляція має певні позитивні моменти, стимулюючи виробництво. Вона не спричиняє помітних негативних явищ і тому може тривати протягом довгого часу. Її негативний потенціал накопичується поступово і за інших незмінних умов вона врештірешт переростає в галопуючу.

Галопуюча інфляція характеризується стрімким зростанням цін. Воно посилюється зростанням споживчого попиту, бо споживач прагне швидше витратити гроші, поки вони не знецінились ще більше. Довіра до грошей різко падає і господарюючим суб’єктам стає невигідно тримати свої активи в грошовій формі. Гроші зі сфери нагромадження переходять у сферу обігу і тим самим прискорюють швидкість руху грошей, що стає додатковим стимулом до нарощування цін. Сфера грошового обігу розладнується, гроші втрачають свою купівельну спроможність, і суб’єкти господарювання переходять до бартерних операцій.

Гіперінфляція характеризується повним розладом грошового обігу. Емісія грошей вже не покриває потребу в них і держава вдається до випуску банкнот великих номіналів, але й це не вгамовує голоду на гроші. Водночас втрачають свою вартість і активи, розміщені в цінні папери, депозити тощо. Особливо незахищеними виявляються заощадження. Вони знецінюються і втрачають свій сенс. Гіперінфляція вражала економіки багатьох країн. Потужної гіперінфляції зазнала, наприклад, Німеччина 1920-х рр. У 1950-70-і роки гіперінфляцію пережили багато країн Латинської Америки, у 80-і рр. – Югославія та Ізраїль, на початку 90-х рр. – Росія, Україна та інші країни, які виникли в результаті розпаду СРСР. Найбільшу у світі інфляцію зафіксовано після Другої світової війни в Угорщині, коли в червні 1946 р. були випущені банкноти вартістю в егімільярд більйонів (один мільярд мільярдів).

В залежності від чинників, що викликають інфляційні процеси, розрізняють інфляцію попиту та інфляцію витрат виробництва.

Інфляція попиту традиційно виникає при надмірному попиті. Попит на товари більший, ніж пропозиція товарів, в зв'язку з тим, що виробничий сектор не в змозі задовольнити потреби населення. Цей надлишок попиту призводить до зростання цін. Спостерігається наявність великої кількості грошей при невеликій кількості товарів.

Інфляція попиту може бути зумовлена:

• мілітаризацією економіки та збільшенням військових витрат. Військова техніка та військова продукція не функціонують на ринку, її придбає держава та направляє у запас. Гроші для обслуговування цієї продукції по суті не потрібні, оскільки вона не переходить із рук в руки;

74

•дефіцитом бюджету та зростанням державного боргу. Покриття дефіциту здійснюється або державними позиками, або емісією банкнот, що дає державі додаткові кошти, а отже, і додатковий попит;

•кредитною експансією банків. Розширення кредитних операцій банків та інших кредитних закладів призводить до збільшення кредитних знарядь обігу, які також створюють додаткові вимоги на товари та послуги;

•припливом іноземної валюти в країну, яка за допомогою обміну на національну грошову одиницю викликає загальне зростання обсягу грошової маси, а отже, і надлишковий попит.

Отже, інфляція попиту спостерігається тоді, коли зростання рівня цін відбувається під впливом загального збільшення сукупного попиту.

Інфляцію витрат виробництва розглядають зазвичай з позиції росту цін під впливом наростаючих витрат виробництва, перш за все росту витрат на заробітну плату.

Причинами такої інфляції є:

•зниження темпів зростання продуктивності праці, викликане циклічними коливаннями або структурними змінами у виробництві, що призводить до збільшення витрат на одиницю продукції, а отже, до зменшення прибутку. У кінцевому результаті це відбивається на зниженні обсягу виробництва, скороченні пропозиції товарів та зростанні цін;

•розширення сфери послуг, поява нових видів з більшою питомою вагою зарплати та відносно низькою в порівнянні з виробництвом продуктивністю праці. Як наслідок виникає загальне зростання цін на послуги;

•підвищення оплати праці при певних обставинах в результаті активної діяльності профспілок, що контролюють номінальну заробітну плату. Компанії відповідають на таке зростання інфляційною спіраллю: підвищення заробітної плати викликає ріст цін та нове підвищення заробітної плати;

•високі непрямі податки (що включаються до ціни товарів), характерні для багатьох держав;

•загальний рівень витрат зростає.

Інфляція витрат та інфляція попиту взаємопов'язані та взаємообумовлені, їх важко чітко розділити. Надлишкова грошова маса в економіці завжди породжує підвищений попит, викликаючи порушення рівноваги ринків в сфері сукупного попиту і сукупної пропозиції, реакцією на яке є зростання цін. Будучи продуктом розбалансованого грошового ринку, інфляція попиту розповсюджується далі, вражає виробництво і споживання, деформує споживчий попит, посилює нерівномірність і непропорційність розвитку різних галузей господарства, призводячи в результаті до інфляції витрат.

Будь-яка сучасна система економіки інфляційна, і в ній діють фактори, що викликають як інфляцію попиту, так і інфляцію витрат.

За направленістю виділяють збалансовану і незбалансовану інфляцію.

75

Збалансована інфляція характеризується відносно рівним і однонаправленим зростанням цін на всі товари. Утім ситуація, що припускає незмінність співвідношення цін на різні товари відносно один одного, скоріше теоретична. Частіше зміна цін відбувається як різнорівнева, а в окремих випадках і як різнонаправлена. Таку інфляцію називають

незбалансованою.

5.2. Соціально-економічні наслідки інфляції

Інфляція здійснює негативний вплив на суспільство в цілому. Погіршується економічне становище:

-знижуються обсяги виробництва, оскільки коливання та зростання цін роблять непевними перспективи розвитку виробництва;

-ціни на вироблені товари швидко зростають, при цьому нерівномірно, що спричиняє порушення сформованих в економіці пропорцій;

-відбувається перелив капіталу з виробництва в торгівлю та посередницькі операції, де швидший обіг капіталу та більше прибуток, а також легше ухилитися від сплати податків;

-розширюється спекуляція в результаті різкої зміни цін;

-обмежуються кредитні операції;

-нестійкість грошової одиниці значно збільшує підприємницький ризик і знижує ділову активність;

-зменшуються фінансові ресурси держави;

-порушуються сформовані міжнародні відносини.

Виникає соціальне напруження в зв'язку з тим, що інфляція перерозподіляє національний дохід не на користь найменш забезпечених верств суспільства. Вона знижує реальні доходи (кількість товарів та послуг, які можна придбати за номінальний дохід), а отже і загальний рівень життя населення, якщо номінальний дохід буде відставати від росту цін. Особливо важкою є інфляція для осіб з фіксованими доходами: пенсіями, стипендіями, заробітною платою працівників бюджетної сфери. Крім того, інфляція знецінює заощадження громадян. В зв'язку з цим, щоб стримати різке падіння життєвого рівня, держава здійснює індексацію доходів, та податкових пільг. Розгортання інфляційних процесів призводить до такого загострення економічних та соціальних суперечностей, що держави починають вживати заходів для подолання інфляції та стабілізації грошового обігу.

Якщо інфляція триває досить довго, то сукупність усіх її негативних наслідків призводить до різкого розладу фінансової системи держави і до важкого стану всієї економіки.

Але наслідки, причиною яких стає інфляція, різноманітні і аж ніяк не односпрямовані. За певних умов інфляція вигідна окремим верствам підприємців і державі:

- держава за рахунок інфляції покриває свої, як правило, непродуктивні витрати і фінансує державний сектор економіки (тобто держава оподатковує

76

все населення «емісійним податком», практично безкоштовно вилучає кошти

усвого населення);

-на початковому етапі інфляції попит на товари підвищується, а це збільшує ділову активність, що вигідно підприємцям (але ця вигода має місце тільки за умови, що збільшення прибутку випереджає інфляційне зростання цін);

-серед підприємців особливо виграють ті, хто займається експортом своєї продукції, бо витрати на виробництво продукції в умовах інфляції зменшуються (за рахунок зменшення реальної заробітної плати робітників) і це дає можливість знизити ціни на свої товари і зміцнити свої позиції на зовнішньому ринку;

-значні вигоди від інфляції одержують боржники.

Зрозуміло, що позитивний економічний ефект інфляції для окремих верств населення і для держави досягається за рахунок втрат іншої частини громадян.

5.3. Інфляція в Україні та її особливості

В економіці України інфляція виникла ще в період її існування у складі СРСР в 50-60-і роках XX ст. і була пов'язана з різким падінням ефективності суспільного виробництва. Однак вона носила прихований характер і проявлялась в товарному дефіциті та великій різниці в цінах: низьких на кінцеву продукцію і високих на всі види сировини.

Відкритий вибух інфляції відбувся в січні 1992 року, коли були "відпущені" всі ціни. З цього моменту інфляційний процес став швидко розвиватись. Перші роки існування України як незалежної держави супроводжувалися величезним збільшенням цін і характеризувалися високою динамікою їх зростання. Так у 1991 р. інфляція склала 390 % за рік, у 1992 р.

– 2100 %, а в 1993 р. – 10256 % за рік. Цей рік став піком інфляційного процесу. Надалі вона почала помітно падати і склала в 1994 р. – 501 %, у 1995 р. – 281,7 %, у 1996 р. – 139,7 %, у 1997 р. – 110,1 %, у 1998 р. – 120 %, у 1999 р. – 119,2 %, у 2000 р. - 125,8 %, у 2001 р. – 106,1 %, у 2002 р. – 99,4 %, у 2003 р. – 108,2 %, у 2004 р. – 112,3 %.

Інфляція в Україні, як і в інших країнах колишнього СРСР, була викликана багатьма причинами, серед яких можна виділити наступні:

-Україна в спадщину від СРСР одержала дуже деформовану економіку, в якій величезна роль належала військово-промисловому комплексу. У 1990 р. у промисловості України приблизно 40 % обсягів виробництва припадало на військове виробництво. Це різко зменшувало можливості економіки щодо задоволення потреб населення і спричиняло величезні непродуктивні витрати.

-Народне господарство України, як і інших країн СНД, характеризувалося високим рівнем монополізації економіки. Так, тільки серед 380 найбільших підприємств України в 1990 р. більше половини являли

77

собою одне єдине підприємство з виробництва відповідного товару. В умовах спаду виробництва ця обставина теж сприяла помітному зростанню цін.

-Уряд виділяв величезні кошти на підтримку неефективно працюючих підприємств. До них належала більша частина колгоспів, окремі підприємства промисловості і навіть цілі галузі, наприклад вугільна.

-Загальний стан економіки у поєднанні зі складнощами перехідного до ринку періоду призвів до значного скорочення обсягів як промислового, так і сільськогосподарського виробництва. За 1991 – 1999 рр. валовий внутрішній продукт країни зменшився в 2,5 раза.

-За довгі роки у населення була сформована стійка психологія споживання. У поєднанні з масовою безгосподарністю і марнотратством усіх видів ресурсів вона ставала причиною нераціонального використання наявного потенціалу і скорочувала товарну масу. Це призводило до істотного тиску на споживчий ринок і порушувало співвідношення між грошовою і товарною масами.

-Значно були підвищені ціни на російські енергоносії. Тільки за 1992 р. ціни на нафту, газ і нафтопродукти зросли в 300 разів. У зв’язку з цим Україна, яка не має великих запасів енергетичних ресурсів, з її залежністю від одного постачальника, потрапила в надзвичайно скрутний стан, і це стало одним зі значних чинників гіперінфляції в нашій державі.

-За перші роки незалежності в Україні виявилося деформування попиту. Ті групи населення, що почали отримувати великі доходи, стали пред’являти підвищений попит на іноземні товари і на вітчизняні товари підвищеної якості. Це призвело до посилення диспропорцій в економіці саме через зміну попиту.

-Усі ці явища в економіці України як у дзеркалі знайшли свій відбиток

увеличезному дефіциті державного бюджету, покриття якого значною мірою здійснювалось за рахунок емісії грошей. Так, за 1992 – 1995 рр. частка кредитів уряду в загальному обсязі чистих внутрішніх вимог, куди, крім кредитів уряду, входять прямі кредити комерційним банкам і кредити цим банкам, що розміщувались через кредитні аукціони, склала біля 90 %. У 1993 р. за рахунок збільшення грошової маси інфляція забезпечувалася приблизно на 85 %. В останньому її приріст був наслідком перш за все зміни швидкості обігу грошової маси і падіння виробництва.

-Прямий імпорт інфляції з Росії. У 1991 р. правлячі кола Росії, намагаючись закріпитись при владі, пішли на нечувану емісію грошей. Тільки за 1991 р. Центральний банк Росії випустив в обіг грошей на 32 % більше, ніж за попередні 30 років (1961 – 1990 рр.). Унаслідок цього грошова маса в Росії за 1991 р. зросла в 2,26 рази, а в Україні – тільки в 1,44 рази. За наявності прозорих кордонів цей надлишок грошей з Росії хлинув в Україну, змітаючи з полиць наших крамниць товари і посилюючи дисбаланс між товарною і грошовою масами.

-Росія оголосила себе правонаступником загальносоюзного майна багатьох державних інституцій. І серед них – активи Державного банку колишнього СРСР, що були представлені золотим і діамантовим фондами,

78

валютними резервами й іншими активами. Якби Україна й інші колишні республіки Радянського Союзу відстояли своє право на частину тільки цього спільного майна (не говорячи про правомірність поділу всіх флотів, а не тільки Чорноморського), інфляція в цих республіках була б значно меншою.

Таким чином, можна констатувати, що в Україні інфляція була викликана цілою низкою причин, що в поєднанні з повною руйнацією господарчого механізму, економічних зв’язків призвело до дуже тяжких наслідків. Цей важкий інфляційний період тривав практично до грошової реформи 1996 р., після якої інфляція значно зменшилась.

З 1999 р. фаза депресії припинилися і настало пожвавлення в суспільному виробництві. В 1999 р. спад ВВП був найменшим за всі попередні роки, в 2000 р. уперше зріс на 5,9 %, а в 2001 р. зріс на 9,2 %. Ці позитивні зміни в поєднанні з виваженою політикою монетаризму суттєво вплинули й на динаміку інфляції. Вона помітно вщухає.

5.4. Грошові реформи

Серед комплексу заходів щодо оздоровлення та впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи. Вони представляють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава, з метою оздоровлення чи поліпшення механізму регулювання грошового обігу відповідно до нових соціально-економічних умов.

Грошові реформи, яким би змістом вони не визначались, завжди спрямовані на зміцнення грошової одиниці і суттєве поліпшення всієї сфери грошового обігу. Це обов’язкові тактичні завдання будь-якої грошової реформи.

Кожна грошова реформа завжди індивідуальна, бо, з одного боку, віддзеркалює конкретні історичні й ринкові умови тієї країни, в якій вона здійснюється, а з іншого – кожна окрема грошова реформа має свою мету, засоби її реалізації і свої наслідки.

Але грошові реформи мають і певні спільні риси. Це дає змогу їх класифікувати за кількома ознаками.

За глибиною реформаційних заходів можна виділити структурні або повні грошові реформи та реформи часткового типу.

Структурні грошові реформи проводяться коли необхідно не тільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотні структурні зміни в економіці держави, фінансах, банківській і валютній системах, або створити нову грошову систему. Ці реформи проводилися при переході, від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперовогрошового обігу, в умовах створення нових держав, як це мало місце в період падіння колоніальних імперій чи після виходу окремих республік зі складу колишнього СРСР. Прикладом таких реформ є грошова реформа Вітте в 1895-1897 рр. у Росії і грошова реформа в Україні в 90-ті роки.

79

Реформи часткового типу торкаються тільки самої організації грошового обороту і зводяться до зміни окремих елементів грошової системи (назви і величини грошової одиниці, видів грошових знаків, порядку їх емісії). Прикладом таких реформ є зміна порядку емісії і забезпечення банкнот в Англії згідно з Актом Роберта Піля (1844 р.), грошові реформи в СРСР у 1922-1924 і 1947 рр. Такі реформи також проводять з метою призупинки інфляції чи подолання її наслідків.

Реформи часткового типу, у свою чергу, можна класифікувати за наступними ознаками.

За повнотою змін у грошовій системі виділяють формальні та деномінацій ні грошові реформи.

Формальна грошова реформа, що зводиться найчастіше до простої заміни одного зразка купюр іншим (приводом до цього є недостатня захищеність купюр старого зразка, або посилення масштабів її фальсифікації). Такі реформи проводилися в СРСР у 1990 р. коли були замінені на нові купюри 50 і 100 рублів. Зараз така реформа відбувається в США, де поступово заміняють купюри 50 і 100 доларів.

Деномінаційна грошова реформа, що ставить за мету зміну існуючого масштабу цін (у бік збільшення грошової одиниці). Деномінаційні реформи проводять шляхом обміну старих купюр на нові за певним співвідношенням, внаслідок чого маса грошей в обороті відповідно зменшується, а грошова одиниця збільшується.

За характером обміну грошей виділяють грошові реформи конфіскаційного і неконфіскаційного типу.

Грошова реформа неконфіскаційного типу, відбувається коли за єдиним співвідношенням здійснюється уцінка запасів грошей, доходів і цін для всіх економічних суб’єктів однаково, тобто незалежно від тих чи інших критеріїв (кількості поданих до обміну грошей, їх форми (готівкові, безготівкові) тощо). Так, наприклад, була проведена реформа в Україні в

1996 р.

Грошові реформи конфіскаційного типу - це реформи, що мають за мету безеквівалентне вилучення у населення і суб’єктів господарювання частини грошової маси (такі реформи здійснюють в короткі періоди часу, а їх підготовка здійснюється таємно). Проведення таких реформ обґрунтовується необхідністю вилучення незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості тощо.

За конфіскаційних реформ співвідношення обміну грошей диференціюється залежно від:

-величини поданого до обміну запасу старих грошей (чим вона більша, тим менше співвідношення обміну, або встановлюється ліміт на обмін банкнот);

-форми зберігання запасу старих грошей (вклади в банках можуть обмінюватися з меншим коефіцієнтом, ніж готівка);

-форми власності власника грошей (для державних власників обмін може здійснюватися за пільговою пропорцією).

80

За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють одномоментні грошові реформи і реформи паралельного типу.

Одномоментні реформи відбуваються коли введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк (7-15 днів), протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові.

Суть реформи паралельного типу в тому, що введення нової грошової одиниці здійснюється поступово і вона певний час діє поряд зі старою грошовою одиницею, сфера функціонування якої поступово звужується.

Чим би не була викликана необхідність проведення грошової реформи, найголовнішою її метою завжди є стабілізація грошового обороту. Для досягнення цієї мети недостатньо прийняти ті чи інші законодавчі акти, а необхідно підготувати відповідні економічні передумови. Без цього гроші і після реформи можуть знецінюватися. Тому успішне проведення грошової реформи вимагає відповідної підготовки: нагромадження золотовалютних і матеріальних резервів, припинення чи значне зменшення темпів зростання грошової маси в обігу, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структури суспільного виробництва, збалансування ринку тощо.

Грошова реформа в Україні була проведена з 2 по 16 вересня 1996 року. Ця реформа була "м'якого" типу з деномінацією грошових знаків (зменшення на п'ять нулів), із зміною назви грошової одиниці. Було вилучено з обігу та обмінено без будь-яких обмежень старі грошові знаки на нові у пропорції 10:1. За перших 15 днів проведення реформи було обмінено 95,5 % усієї готівки. Офіційна концепція грошової реформи базувалась на принципах "повної прозорості" і "неконфіскаційності". На думку деяких спеціалістів ці принципи зумовили некомплексність і обмеженість реформи. Також багато хто вважає, що введення гривні носило більше політичний, ніж економічний характер. Та попри все українська держава отримала конституційну національну грошову одиницю.

5.5. Антиінфляційне регулювання

Грошові реформи, коли їх вдало здійснити, можуть призупинити інфляційні процеси або сприяти значному зниженню інфляції. Однак це не означає виключення можливості нового наростання інфляційних процесів. Тому держава проводить антиінфляційну політику.

Антиінфляційна політика – комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією.

Антиінфляційна політика не може бути спрямована на уникнення інфляції, її зникнення з реалій економічного життя. Досвід показує, що інфляцію не можна ліквідувати, вона неодмінний супутник ринкової економіки. Але можна встановити контроль над інфляцією і стримувати її в певних відносно невеликих межах.

Антиінфляційна політика має спрямовуватись на досягнення трьох основних цілей: