Деньги и кредит

121

випадків кредит може бути повернений кредитору третьою особою - гарантом, поручителем чи страховиком, якщо позичальник неспроможний сам це зробити. Якщо надана в позику вартість до кредитора не повертається, то кредит втрачає свою економічну сутність.

Потреби в кредитах також виникають у зв'язку з особливостями індивідуального кругообігу коштів госпрозрахункових підприємств та організацій. Ці особливості проявляються у розбіжності в часі між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі і авансуванням грошових коштів у новий кругообіг. Зазначені розбіжності при кругообігу фондів окремих підприємств та організацій відбуваються передусім, через сезонність виробництва. Сезонність виробництва зумовлює в одні періоди випереджуюче наростання виробничих затрат порівняно з надходженням грошових коштів і викликає додаткову потребу в коштах. В інші періоди витрати виробництва зменшуються або зовсім припиняються. Відповідно збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною. Таке чергування зростання додаткових потреб у грошових коштах і створення тимчасово вільних залишків їх на одному й тому ж підприємстві або організації створюють економічну основу для використання кредитів на формування його виробничих фондів і фондів обігу та погашення їх через певний час.

Розбіжності між надходженням грошових коштів і витрачанням їх виникають і в сфері особистого споживання населення. Вільні грошові кошти у населення з'являються внаслідок перевищення поточних грошових доходів громадян над поточними витратами і виступають у формі грошових збережень як у готівковій, так і безготівковій формах. Економічною основою заощаджень є добровільне відкладення населенням грошей на деякий час після задоволення своїх поточних потреб. На певний час припиняється рух вартості, і вона вивільняється з обороту у грошовій формі. Відповідні грошові кошти, в основному, осідають на рахунках у банківських установах і частково тезавруються в готівковій формі у громадян.

Грошові нагромадження треба відрізняти від поточних резервів грошей як купівельних і платіжних засобів, які утворюються у підприємств і населення внаслідок короткострокової розбіжності між поточними грошовими надходженнями і витратами. Наприклад, виплата заробітної плати два рази на місяць зумовлює створення резерву платіжних і купівельних засобів у громадян. У них такий резерв виникає також внаслідок поступової витрати одержаної заробітної плати та інших доходів на поточні потреби. Однак відомо, що у населення може виникнути потреба в кредиті.

Виходячи із вищесказаного, можна зробити висновок, що необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин, а його передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника. Конкретними причинами необхідності кредиту є коливання потреб в коштах та джерелах їх формування у юридичних і фізичних осіб.

Суть кредиту полягає в тому, що це рух вартості на засадах поверненості в інтересах реалізації суспільних потреб. Вона досить складна і

122

має різні площини аналізу. Її пізнання ускладнено великою кількістю проявів кредиту, особливості яких затушовують його суть. В зв'язку з цим в економічній літературі обґрунтовуються різні точки зору на природу кредитних відносин.

Сьогодні в теоретичному осмисленні кредиту є дві основних теорії: натуралістична і капіталотворча. Суть натуралістичної теорії полягає в тому, що в позику надається не позичковий капітал, а продуктивний капітал, тобто капітал у його речовій формі.

Ця концепція в загальних рисах зводиться до таких положень:

-об’єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натуральноречовій формі;

-позичковий капітал є реальним капіталом, тобто капіталом у речовій формі;

-банки є лише посередниками в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх у позичку;

-пасивні операції банків є первинними порівняно з активними. Натуралістична концепція тлумачила кредит як спосіб перерозподілу

існуючих цінностей. Її представники (А.Сміт, Д.Рікардо, Дж.Міль, Ж.Сей, А.Маршалл) вважали, що кредит не може створювати капітал, він тільки переносить його від кредитора до позичальника, при цьому стадія акумуляції тимчасово вільних капіталів є необхідним атрибутом кредитних відносин. Заслугою цих учених стало те, що вони розглядали відсоток як частину прибутку, який створюється у виробництві. Їх досягненням став і висновок про те, що сам по собі кредит не створює реального капіталу, що останній виникає тільки в процесі виробництва.

Однак недостатньо високий рівень розвитку товарно-грошових відносин не дав змоги цим вченим до кінця розкрити цю категорію. З розвитком товарно-грошових відносин певна обмеженість натуралістичної теорії не давала змоги зробити глибокий аналіз взаємозв’язку між кредитом і виробництвом. І тому на зміну цій теорії кредиту прийшла так звана капіталотворча теорія, яка вже з середини ХІХ ст. стала панівною.

Суть капіталотворчої теорії полягала в тому, що банки – не посередники в кредиті, а установи, які виступають «фабриками капіталу», бо здатні самостійно створювати капітал. Сам кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством. А це означає, що кредит сам по собі здатен збільшувати багатство.

Основні положення капіталотворчої теорії зводяться до наступного:

-кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу;

-банки – це не посередники в кредиті, а творці капіталу;

-активні операції банків є первинними щодо пасивних. Засновником цієї теорії вважають англійського економіста Дж.Ло

(1671-1729 рр.). Згідно з його поглядами, кредит не залежить від процесу відтворення і відіграє важливу самостійну роль у розвитку економіки. Дж.Ло передбачав зростання ролі банків у суспільному виробництві, але явно

123

перебільшував значення і роль кредиту, стверджуючи, що за допомогою кредиту можна швидко створити капітал і багатство. Свої теоретичні погляди на кредит він спробував утілити в практику. Перебуваючи у Франції і займаючи там посаду міністра фінансів, він перетворив свій приватний банк у державний Королівський банк, і став швидко розширювати кредитні операції за рахунок випуску незабезпечених сріблом банкнот. Ці нерозмінні на срібло банкноти швидко знецінились, а сам банк збанкрутів. Це на тривалий час підірвало довіру до капіталотворчої теорії.

Новий поштовх у розвитку цієї теорії пов'язаний з іменем англійського економіста Г.Маклеода (1821-1902 рр. Він стверджував, що кредит сам виступає капіталом, а не створює капітал, як про це писав Дж.Ло. Сам кредит є капіталом, який приносить прибуток, а відтак, виступає продуктивним капіталом. Що ж стосується банків, то вони, за його уявленням, є «фабриками кредиту». Кредит вони здійснюють через готівкову і депозитну емісію, а відтак, головними операціями банків виступають їх активні операції. Але цей вчений припускався помилки, ототожнюючи кредит, гроші й капітал.

Удосконалили капіталотворчу теорію кредиту австрієць Й.Шумпетер і німець А.Ган. Вони зробили спробу визначити механізм взаємодії між кредитом і розвитком суспільного виробництва. Ці вчені вважали, що кредит може бути безмежним, а тому безмежні капітал і депозити, які він створює. На їх думку, інфляційний кредит є рушійною силою відтворення та економічного зростання. Помилковість поглядів цих учених полягала у виправданні кредитної експансії та інфляції. Криза 1929-1933 років розвінчала капіталотворчу теорію кредиту.

Проте "раціональні зерна" теорії були використані Дж. Кейнсом і його послідовниками. Дж.Кейнс вважав, що в суспільному виробництві діє основний психологічний закон, суть якого полягає в тому, що зі зростанням доходів населення його попит збільшується меншою (ніж доходи) мірою і це призводить до виникнення неефективного попиту, а відтак, і до кризових явищ в економіці. На цій підставі він зробив висновок про необхідність перетворення неефективного попиту в ефективний. Крім того, ним були обґрунтовані принципи кредитного регулювання економіки через зниження норми позикового відсотка і відповідне розширення інвестицій, що призводить у кінцевому підсумку до збільшення виробничого і споживчого попиту, а відтак - до зменшення безробіття.

Послідовниками Кейнса виступали представники неокейнсіанської школи грошово-кредитного регулювання (П. Семюелсон, Л. Лернет, Дж. Гелбрейт). В основу їх поглядів покладено ідею Кейнса про необхідність активного втручання держави в господарські процеси, у тому числі і за допомогою кредиту.

Капіталотворча теорія отримує дальший розвиток у теорії монетаризму (М. Фрідмен, А. Берне, О. Файт), згідно з якою основними інструментами регулювання економіки є зміни грошової маси і процентних ставок, що дає змогу застосовувати кредитну рестрикцію чи експансію.

124

8.2. Позичковий капітал і позичковий відсоток

Із поняттям кредиту пов’язане поняття позичкового капіталу. Він являє собою грошовий капітал, що приносить прибуток у вигляді відсотків. Процес перетворення грошового капіталу в позичковий пов'язаний з наданням його в позику. Якщо ж грошовий капітал витрачається на придбання робочої сили і засобів виробництва, то він перетворюється не на позичковий, а на продуктивний капітал.

Позичковий капітал як одна з форм капіталу виник у сиву давнину. Його історичним попередником був лихварський капітал, що існував задовго до виникнення капіталістичних виробничих відносин. Як і позичковий капітал, він являв собою грошовий капітал, що надавався в позику і приносив його власникові прибуток у вигляді відсотка. У цьому їх визначальна тотожність, яка не виключає наявності помітних відмінностей. Їх можна звести до такого:

-лихварський капітал виражав відносини, що складалися між власником цього капіталу і переважно дрібним виробником або представником знаті, а позичковий капітал виражає відносини між позичковим капіталістом і промисловою, торговельною буржуазією та населенням;

-рівень відсотка, який отримував лихвар, завжди був надзвичайно високим (у Стародавній Греції в IV ст. до н.е. відсоток коливався від 62 до 9000 % річних, а в середньовічній Європі – від 30 до 100 %), але головне полягає в тому, що відсоток за використання позичкового капіталу становить тільки частину додаткового продукту, тоді як лихварський відсоток, як правило, поглинав увесь додатковий продукт, а часто й частину необхідного;

-лихварський капітал, на відміну від позичкового, не сприяв розвитку суспільного виробництва, бо носив грабіжницький характер і розоряв позичальника (позитивним моментом лихварського капіталу було тільки те, що він сприяв первісному нагромадженню капіталу).

Виникнувши на основі лихварського капіталу, позичковий не усунув його цілком з історичної арени. Лихварський капітал продовжує існувати й досить поширений у країнах з недостатньо розвинутою системою ринкових відносин. Його ознакою є високий (40 % і більше) відсоток за наданими позиками.

Позичковий капітал, виступаючи однією з форм капіталу, у той же час відрізняється від інших форм капіталу цілою низкою особливостей.

Позичковий капітал – це капітал-власність, на противагу промисловому і торговельному капіталу, які виступають як капітали – функції.

Цей капітал має своєрідну форму капіталу – товару. Але об’єктом купівлі-продажу тут виступає не продукт праці, а гроші з їх здатністю приносити додаткову вартість, хоча позичені гроші позичальник може використати і просто як гроші. У цьому випадку гроші не зростають і не приносять їх власникові або позичальникові додаткові вартості. Коли ж

125

гроші само зростають, тоді вони виступають як капітал і для його власника, і для позичальника.

Позичковий капітал відрізняється і формою відчуження. Якщо звичайний товар продається назавжди, то позичковий капітал відчужується тільки тимчасово, тобто на певний час передається в користування, або, іншими словами, відчужується на певний термін. Плата за цей специфічний товар визначається не вартістю грошей, а розміром тієї додаткової вартості, яку одержить позичальник цього позичкового капіталу.

Рух цієї форми капіталу може бути виражено формулою Г=Г', де Г'=Г+ΔГ. Вона відрізняється від формули руху промислового і товарного капіталу як скороченою (лапідарною) формою цього руху (формула руху промислового і товарного капіталу має вигляд Г-Т- Г'), так і тим, що позичковий капітал знаходиться тільки в одній формі – у формі грошового капіталу. Що ж стосується промислового капіталу, то він у процесі свого руху послідовно набирає грошової, продуктивної і товарної форми, а торговий, відповідно, грошової та товарної.

Позичковий капітал – найбільш ілюзорна (фетишистська) форма існування капіталу, яка створює ілюзію зростання грошей із самих грошей.

Рух позичкового капіталу характеризується тим, що в підсумку цей капітал приносить його власникові прибуток у вигляді відсотка. Відсоток – являє собою плату позичальника кредитору за надані в його розпорядження гроші або матеріальні цінності. Відсоток виступає платою за споживну вартість позичкового капіталу, тобто за його здатність приносити прибуток.

Узв’язку з цим відсоток є ірраціональною формою ціни позичкового капіталу.

Додатковий продукт розподіляється на дві частини: позичковий відсоток і підприємницький дохід. Співвідношення між ними в межах вартості додаткового продукту може бути різним. Теоретично позичковий відсоток може коливатись від нуля до вартості всього додаткового продукту, але крайні межі цього співвідношення практично виключаються, бо в цьому випадку економічний інтерес одного із суб’єктів зникає, а це унеможливлює самі ці відносини.

Відсоток завжди має свій певний розмір, але в практиці кредитних відносин зазвичай користуються його відносним вираженням, що визначається через норму відсотка. Вона являє собою відношення суми грошей, виплачених у вигляді відсотка, до суми грошей, відданих у позику. Це відношення розраховується за певний період, але найчастіше за рік. Річну норму відсотка можна визначити за формулою:

Nn Сума відсотка за рік 100. Сума позики

Наприклад, якщо протягом року позичальник виплачує 100 грн. у вигляді відсотка за позику, отриману на рік у розмірі 1000 грн., то річна норма відсотка буде дорівнювати 10 %.

126

Сама норма відсотка може бути різною, оскільки це залежить від безлічі конкретних умов надання позики. Проте залежно від способу визначення розрізняють два її види: ринкову і середню.

Ринкова норма відсотка – це та його норма, що складається на ринку позичкових капіталів на конкретний період часу. Вона відбиває загальну кон’юнктуру ринку, а певною мірою і очікування суб’єктів кредитних відносин.

Середня норма відсотка відображає середню норму відсотка за відносно великі відрізки часу і дає змогу виявити довгострокові тенденції зміни в кон’юнктурі на ринках позичкових капіталів та зміни в економіці країни в цілому.

На норму відсотка впливає багато чинників, але найбільш істотними є:

-загальні розміри і динаміка грошових нагромаджень населення (цей чинник впливає на ресурсну базу кредитних установ і створює умови для зниження або підвищення процентної ставки за кредитами);

-стан економіки, обумовлений насамперед темпами промислового і сільськогосподарського виробництва (динаміка цих змін визначає попит на капітал і тим самим істотно впливає на ставку відсотка);

-ринкова кон’юнктура і характер ринкових коливань ( цей чинник обумовлює загальні параметри змін у нормі відсотка, оскільки стан ринку істотно впливає на виробництво, а через нього і на попит на позичковий капітал);

-темп інфляції і політика уряду та центрального банку щодо забезпечення стійкості національної валюти (рівень інфляції не тільки прямо впливає на норму відсотка, але й змінює співвідношення між короткостроковим і довгостроковим кредитуванням);

-прямий вплив держави на процентну ставку (цей чинник особливо характерний для країн з недостатньо розвиненою економікою);

-стан міжнародного ринку капіталів і ступінь входження країни в цей ринок (доступність до кредитних ресурсів світового ринку позичкових капіталів створює конкуренцію на внутрішньому кредитному ринку і прямо впливає на норму відсотка).

Як відомо, економіка будь-якої країни розвивається циклічно. Зміна відсотка залежно від фази циклу має свої особливості. Так, під час кризи, коли падає прибуток, а рух товарів і капіталу дуже уповільнюється через падіння попиту на них, рівень позичкового відсотка суттєво зростає. На фазі депресії норма відсотка суттєво падає.

Розглянуті чинники визначають загальні параметри зміни норми банківського відсотка за позиками, що видаються. У той же час кожна кредитна установа залежно від умов конкретної кредитної угоди встановлює свою норму відсотка.

Для визначення відносного розміру норми банківського відсотка за різними видами позик у практиці західних банків використовують поняття базової ставки. Це висхідна ставка, на основі якої будується система процентних ставок за іншими видами кредитів. Базисна ставка

127

розраховується за кредитами, наданими першокласним позичальникам, тобто таким фірмам, чия платоспроможність є високою, і проблем з поверненням кредиту в них не виникає.

Відсотки, розраховані на основі базової ставки, за різними кредитами будуть істотно відрізнятися. На цю обставину впливає і розмір відсотка, що сплачується комерційним банком власникам за залучені для кредитування ресурси, і витрати, пов’язані з наданням кредиту, і термін, на який видається кредит, і розмір суми, наданої в кредит, і рівень інфляції, і стан конкурентної боротьби між банками.

8.3. Форми, види та функції кредиту

Форми кредиту тісно пов'язані з його структурою, з сутністю кредитних відносин. Залежно від руху позикової вартості виділяються дві

основні форми кредиту: товарна і грошова. У товарній формі виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу. Прикладом такої форми е комерційний кредит.

Комерційний кредит надається постачальником покупцеві тоді, коли товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У такому випадку товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит, а сама передача може оформлюватися борговим зобов'язанням - векселем.

Сфера товарної форми кредиту незначна, переважна його частина надається і погашається в грошовій формі. Грошовий кредит виступає, передусім, як банківський кредит. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержані останніми кредиту, а й при розміщенні ними своїх грошових заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках. Банківський кредит обслуговує не тільки обіг товарів, а й накопичення капіталу. Поширення кредитних відносин у грошовій формі відкрило кожному, хто має вільну вартість, легко і швидко її капіталізувати, а також створило сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв'язків між країнами.

Найбільш дискусійним в теорії кредиту є питання про функції кредиту. Розбіжності з приводу кількості та змісту функцій обумовлені не тільки відмінністю в трактуванні сутності кредиту, але й відсутністю єдності у визначенні методологічних підходів до їх аналізу.

Найбільш поширеною є думка, що кредит виконує 4 основні функції: перерозподільчу, контрольну, емісійну і функцію капіталізації грошових доходів.

Перерозподільча функція кредиту полягає в тому, що тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб за допомогою кредиту передаються в тимчасове користування підприємств, господарських товариств і населення для задоволення їхніх виробничих або особистих потреб. Такий перерозподіл дає можливість прискорити залучення

128

матеріальних ресурсів у виробниче і особисте споживання. Тому в цій функції перерозподіляються не тільки грошові кошти, а й матеріальні ресурси.

Іншою функцією кредиту є створення ним нових грошей для грошового обігу - емісійна функція, яку виконує тільки банківський кредит. Методом кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу, причому вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається значно важче, ніж їх випуск в обіг.

Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитного перерозподілу коштів забезпечується банківський контроль за діяльністю позичальника. Можливість такого контролю випливає з самої природи кредиту. Треба зазначити, що, вступивши у кредитні відносини, одержувач кредиту також має здійснювати контроль за своєю діяльністю, з тим, щоб своєчасно і повністю повернути кредитні ресурси.

Функція капіталізації вільних грошових доходів полягає в трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал. Така трансформація забезпечується через зворотний рух та платність кредиту. Будь-яка маса вільної вартості, будучи переданою в позичку, не змінюючи власника, приносить йому дохід, тобто набуває форми позичкового капіталу.

Види кредиту можна класифікувати за різними критеріями. Варто зазначити, що в економічній літературі не існує єдиної думки щодо кількості

іскладу ознак класифікації видів кредиту.

Взалежності від організації кредитних відносин виділяють міжгосподарський, банківський, державний і міжнародний кредити.

Міжгосподарський кредит - це кредитні відносини, що виникають між окремими підприємствами, організаціями, господарськими товариствами у процесі їх розрахункових взаємовідносин, а також між підприємствами, організаціями і господарськими товариствами, з одного боку, і органами галузевого управління, з іншого, в процесі їх фінансових взаємовідносин.

Цей вид кредиту включає:

- по-перше, комерційний кредит, тобто продаж товару з відстрочкою платежу. Як правило, об'єктом комерційного кредиту виступає товар, а суб’єктами – функціонуючи підприємці. За терміном дії цей кредит є короткостроковим. Його мета полягає у прискоренні реалізації товарів, а формою організації виступає вексель. Важливою особливістю є те, що відсоток за цим кредитом, як правило, нижчий, ніж за банківським кредитом;

- по-друге, дебіторсько-кредиторську заборгованість, що виникає між суб'єктами господарської діяльності не на добровільних засадах, а ніби примусово, незалежно від їх волевиявлення; причиною виникнення такої заборгованості є розрив у часі між передачею товару і грошей, оскільки рух вартості в натурально-речовій та грошовій формах не збігається;

129

- по-третє, тимчасову фінансову допомогу, яку надають своїм підприємствам органи галузевого управління на засадах повернення.

Банківський кредит - це кредитні відносини, в яких однією із сторін (в ролі позичальника чи кредитора) виступає банк.

Банківський кредит - найбільш розповсюджена форма кредиту. Саме банки частіше всього надають позики суб'єктам, які потребують тимчасової фінансової допомоги. За обсягом банківська позика значно більша від позик, що видаються при інших формах кредитування.

Перша особливість банківського кредиту полягає в тому, що банк оперує не стільки своїм капіталом, скільки залученими ресурсами. Позичивши гроші у одних суб'єктів, він перерозподіляє їх, надаючи позики іншим юридичним або фізичним особам.

Друга особливість полягає в тому, що банк позичає залучений капітал, тимчасово вільні грошові кошти, покладені в банк господарюючими суб'єктами на рахунки або депозити.

Третя особливість даного кредиту характеризується тим, що банк позичає не просто грошові кошти, а гроші як капітал. Це означає, що позичальник повинен так використовувати отримані в банку кошти, щоб не тільки повернути їх кредитору, а й отримати прибуток, достатній принаймні для того, щоб сплатити позиковий відсоток. Невід'ємним атрибутом банківського кредиту є платність.

Державний кредит - сукупність кредитних відносин, у яких, здебільшого, позичальником є держава, а кредиторами - юридичні або фізичні особи. Призначенням державного кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування державних видатків, особливо, коли державний бюджет дефіцитний, а також для регулювання економіки. Державний кредит виступає у різних формах, до яких належать як товарні, так і державні позики, знаряддям яких є цінні папери (облігації, казначейські зобов'язання тощо). Державні цінні папери можуть випускатися як урядом, так і місцевими органами влади, а зобов'язання щодо розповсюджених цінних паперів є складовою частиною державного боргу.

Міжнародний (або міждержавний) кредит – це позика, яку надає одна країна іншій, або коли держава отримує позику в міжнародній фінансово-кредитній установі (наприклад, у Світовому банку, МВФ) чи якомусь об'єднанні кредиторів (наприклад у Паризькому клубі).

Об’єктом міждержавного кредиту виступає або товар, або гроші. Формою організації таких кредитів звичайно виступає кредитна угода. Однак при кредитуванні на рівні окремих господарюючих суб’єктів (фірмовий кредит) можливе використання векселів.

В залежності від цільового спрямування кредит буває виробничий та споживчий. Переважна частина кредитів використовується у сфері виробництва та реалізації сукупного суспільного продукту і є важливим джерелом формування обігових коштів і основних фондів, такі кредити є виробничими. Водночас, населення теж одержує значну кредитну допомогу на свої споживчі цілі.

130

Споживчий кредит – продаж товарів у кредит або позику на купівлю товарів і оплату послуг. Цей кредит належить до числа «дорогих», що означає високу процентну ставку. Головними причинами дорожнечі споживчого кредиту є відносно високі витрати на його надання і великий ризик неплатоспроможності споживача.

За строками повернення кредити поділяються на:

-строкові, тобто кредити, надані на визначений у договорі строк. У свою чергу вони бувають короткострокові (до одного року), середньострокові (від одного до трьох років), довгострокові (більше трьох років);

-до запитання - це кредити, що видаються на невизначений строк і які на вимогу кредитора повинні бути повернуті у визначений ним час. Якщо кредитор не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений ним самостійно;

-прострочені кредити - це кредити, строк погашення яких, встановлений кредитним договором, минув;

-відстрочені (пролонговані) кредити - це кредити, стосовно яких на основі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній термін.

Якщо кредити надаються під забезпечення, то вони називаються

забезпеченими або ломбардними, а якщо без забезпечення - незабезпеченими або бланковими. Більша частина кредитів надається під різні форми забезпечення. В країнах з розвинутою ринковою економікою найбільш розповсюдженими є наступні види забезпечення кредитів: гарантія або поручительство третьої сторони; переуступка контрактів дебіторської заборгованості; застава товарних запасів, дорожніх документів, нерухомого майна, цінних паперів, дорогоцінних металів; страхування.

Гарантія або поручительство - це зобов'язання третьої особи сплатити борг позичальника у випадку його неплатоспроможності; оформлюється як самостійне зобов'язання гаранта, чи поручителя, за допомогою передатного напису на вимозі (індосаменту).

Переуступка контрактів як форма забезпечення практикується при кредитуванні будівельних компаній або фірм, що здійснюють регулярні поставки товарів або надання послуг за контрактом. Боржник переуступає контракт банку-кредитору, внаслідок чого надходження від покупця або замовника з виплат за контрактні роботи (послуги) зараховуються в погашення заборгованості по кредитах.

Переуступка дебіторської заборгованості полягає в передачі банку рахунків, що вимагають оплати за поставлені позичальником товари, послуги, виконані роботи.

Забезпечення товарними запасами означає, що предметом застави можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби, готова продукція тощо. Перевага надається тим видам товарів, торгівля якими ведеться на біржі і легко визначити їх ринкові ціни.