- •1. Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2. Філософське мислення та його специфіка
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Структура філософського знання.
- •6. Співвідношення філософських, загальнонаукових і спец-наук. Методів.
- •7. Діалектика та метафізика як філософські методи
- •8. Основні функції філософії
- •9. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- •10.Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.
- •11. Особливості філософської думки у Стародавній Індії і Стародавньому Китаї.
- •12. Філософія Античності: загальна характеристика.
- •13.Специфіка філософської думки в період Середньовіччя.
- •14. Особливості філософії епохи Відродження
- •15.Філософія Нового часу.
- •16. Класична німецька філософія
- •17. Своєрідність філософії українського духу
- •18.Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень.
- •19. «Філософська антропологія» як напрямок сучасної філософії.
- •20. Екзистенціалізм: загальна характеристика.
- •21. «Філософія життя»: загальна характеристика.
- •22. Філософські ідеї психоанаізу.
- •23. Герменевтика як напрям сучасної філософії..
- •24. Філософські ідеї структуралізму.
- •25. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу
- •26. Структура світогляду
- •27. Історичні типи світогляду
- •28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.
- •29. Основні рівні буття
- •30. Філософський зміст категорії – матерія
- •31. Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
- •33. Визначальні категоріальні характеристики світу.
- •34. Поняття природи.
- •36. Поняття біосфери і ноосфери.
- •37 . Поняття глобалізаціїї та форми її існування.
- •38. Глобальні проблеми сучасності.
- •39. Екологічні проблеми та шляхи їх розвязання.
- •40. Інтелект,почуття, память і воля як здатності людини.
- •41. Співвідношення понять людина, індивід, особа, особистість, індивідуальність.
- •42. Проблема визначення сутності людини
- •43. Проблема сенсу життя людини
- •44. Проблема свободи і відповідальності.
- •45. Свідомість як найвища форма відображення
- •46. Феноменологічна концепція свідомості
- •47. Чуттєве,раціональне-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості
- •48.Еврестична і творча функції інтуїції
- •49. Рівні та форми суспільної свідомості
- •50. Несвідоме, свідоме і надсвідоме
- •51. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт і об’єкт, мета і ціль, засоби та результат.
- •52. Гносеологія та епістемологія.
- •53. Можливості та межі пізнавального процесу.
- •54. Проблема істини в теорії пізнання
- •55. Абсолютність і відносність як властивості істини.
- •56.Проблема критеріїв істини
- •57. Істина й правда
- •58. Поняття методу і методології
- •59.Основні форми наукового пізнання
- •60. Мова як засіб комунікації та пізнання
- •61. Функції мови
- •62.Поліструктурність мови.
- •Типи відношень у структурі мови
- •63. Поняття соціокультурної комунікації
- •65. Періодизація історії та її критерії.
- •66.Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- •67. Поняття суспільного та соціального у філософії
- •68. Основні характеристики суспільства.
- •69. Соціальна структура суспільства.
- •70. Сім’я як соціальна ланка суспільства.
- •71. Нація як соціокультурний феномен.
- •72. Ідеологія та утопія як форми організації суспільства.
- •73.Рушійні сили соціального процесу.
- •74.Дух, душа і духовність: особливості взаємозв’язку.
- •76.Гуманізм філософії.
- •77.Поняття філософії економіки.
- •78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди.
- •79. Поняття власності і її форм.
- •80.Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки.
- •81.Поняття політики.
- •82.Поняття політичної системи та її структури.
- •83.Держава – складова політичної організації суспільства.
- •84.Правова держава та громадянське суспільство: поняття, проблеми формування і розвитку.
- •85.Поняття культури.
- •86.Масова культура, контркультура і антикультура.
- •87.Поняття цивілізації.
- •88.Традиції і новаторство в культурі.
- •89. Співвідношення національного та загальнолюдського у культурі.
- •90.Поняття міжкультурної комунікації.
14. Особливості філософії епохи Відродження
Словесному світу релігії і схоластики в епоху Відродження протиставляється світ у його безпосередності і чуттєвому багатстві. Методологічна установка Відродження полягала в тому, щоб від мертвих абстракцій і коментування творів древніх авторів перейти до живого спостереження речей. Світоглядна установка Відродження складалася у відкритті самоцінності людської особи, у гуманістичній спрямованості пізнання. Ця епоха створила тип культурного індивідуалізму, що має загальнолюдське призначення. Гуманістичний індивідуалізм епохи Відродження орієнтований не на практичну економічну діяльність, а на духовну культуру.
Вчаси Відродження в Італії склалася соціальна група людей, що називалися гуманістами. Основним устремлінням свого життя вони зробили заняття філософією, літературою, древніми мовами, відшуканням і вивченням здобутків античних авторів, філологічними дослідженнями. Головним у цій новій системі ціннісних координат було утвердження примата особистих достоїнств і особистої шляхетності над походженням, тобто родовою шляхетністю по крові. Ученість піднімає людину більше, ніж походження, багатство чи влада. Критерієм особистої шляхетності і достоїнства виступає в гуманістів духовна культура. Сутність гуманізму Відродження і полягала в концепції індивідуального удосконалювання шляхом залучення до культури. Змінюються світоглядні орієнтири: ціль людського життя вбачається тепер у творчості, пізнанні, служінні людям, суспільству. У такий спосіб гуманісти підходять до ідеї культурно-історичного безсмертя людини — особистість творця продовжує посмертне життя в продуктах духовної творчості, у загальнолюдській культурі. Світовідчування Відродження прагне, таким чином, перенести абсолют на природну площину й одночасно до космічного возвеличення людського єства, земного життя.
Культурноцентричний гуманістичний індивідуалізм Відродження знаходить своєрідне доповнення й обґрунтування у фундаментальному світоглядному перевороті в поглядах на світобудову, здійснений Миколою Коперником (1473-1543 р.). Його праця "Про обертання небесних сфер" (1543 р.) відродила і обґрунтувала як наукову істину древню ідею геліоцентризму. "Зрушивши" Землю з центра світобудови, Коперник завдав нищівного удару теологічним уявленням про Всесвіт і місце людини в ньому, відкрив нові шляхи для розвитку фізики й астрономії, усього природознавства. Геліоцентрична теорія перевернула не тільки уявлення про Всесвіт, але і панівну точку зору на пізнання світу, що полягала в ототожненні видимого і дійсного. Відтепер затверджується протилежна установка — видиме ще не є достовірним, воно лише "перевернене" відображення прихованої за явищем дійсності. Розбіжність сутності і явища, так переконливо продемонстрована геліоцентричною системою, зробила основним завданням філософії Нового часу, що зароджувалася, пошуки й обґрунтування адекватного методу пізнання дійсності.
На рівень філософського узагальнення коперниканську теорію підняв Джордано Бруно, що висловив ідею нескінченності Всесвіту і множинності населених у ньому світів. Джордано Бруно стояв на позиціях пантеїзму, він "розосередив" Бога у всій природі: природа і є Бог у речах, а тому метою пізнання повинна виступати тілесна, матеріальна природа, а не понадприродний Бог. Принцип індивідуалізму епохи Відродження Дж. Бруно узагальнив філософським поняттям "монад" (індивідуальна сутність, що сполучає у собі духовне і тілесне начала і виступає основною одиницею буття).
Дж. Бруно сформулював "символ" віри природознавства Нового часу, що зароджується: Всесвіт єдиний, нескінченний, нерухомий (у просторі рухаються лише тіла — його складові частини), не породжується і не знищується, не може зменшуватися чи збільшуватися. Особливе натхнення черпав філософ в ідеї нескінченності Всесвіту і, виходить, безмежності пізнання. Пізнання нескінченності вимагає героїчного ентузіазму, що піднімає людину над буденністю і повсякденністю, уподібнює мислителя Богу. Свята інквізиція не могла простити філософу настільки єретичних поглядів і засудила зухвалого мислителя на спалення.