67. Поняття суспільного та соціального у філософії

Однак для конкретної людини найголовнішим є усвідом лення того, що суспільство — це Ті (людини) природно-духовне буття, її існування в предметно-соціальному се редовищі. Саме такий вимір суспільства найяскравіше де монструють поняття "суспільне", "соціальне", "соціум".

Суспільне — це реальність відносин, які створені людь ми в суспільстві.

Ця реальність виникає природно, об'єктивно, незалежно від волі і свідомості окремого індивіда. Люди з необхідністю вступають у низку економічних, політичних, культурних, релігійних та інших відносин, бо природно прагнуть задо вольнити свої основні інстинкти, природно посіяний інтерес і природно окреслені потреби. Зазвичай, наприклад, під су спільно-економічним процесом розуміється вся та низка від носин між людьми, яка виникає у зв'язку з тим, що люди природно хочуть їсти, пити, одягатись, мати житло тощо.

Поряд із природним у суспільному процесі існує нероз ривно пов'язане з ним соціальне.

Соціальне — це реальність відносин, які створені осо бистостями в суспільстві.

Реальність соціального виникає завдяки соціалізації лю дини. Тобто природний процес розвитку людини набуває у системі суспільних відносин свого вищого рівня — соціаль ного. Людина в натуральний процес відносин починає вно сити корективи особистого плану. Соціальне — те штучне, чим людина намагається виділитись у середовищі собі подіб них. Соціальним, наприклад, є не тільки прагнення влади людиною, а й одночасно те, якої і чиєї влади прагне вона чи спільнота, до якої людина належить. А в наведеному вище прикладі стосовно суспільно-економічного соціально-еконо мічне — це не тільки те, що людина хоче їсти, пити, одяга тись тощо, а й насамперед, що їсти-пити, як і для кого одяга тись, яке мати житло і т. ін.

Таким чином, поняття "суспільне" і "соціальне" показу ють, що суспільство обов'язково трансформується у своєму розвитку в певну форму свого соціального існування, що й позначається поняттям "соціум".

Отже, соціум — це соціалізоване суспільство.

Сутність соціалізації того чи іншого суспільства показує, наскільки те, що створили люди як особистості, відповідає їхній дійсній природі, споконвічно зорієнтованій на гума нізм, гармонію людини і природи, прогрес людини і людства.

68. Основні характеристики суспільства.

Суспільство — це форма життєдіяльності людей, спосіб їх соціальної організації. Це система, яка розвивається на основі обєктивних соціальних законів. Як соціальна реальність є вищою формою руху матеріального світу. Суспільство виникло в процесі розвитку природи і з самого початку мало характерні риси:

1. специфічна системна організація, що відрізняється від інших матеріальних систем особливою структурною базою, яка поєднує в собі матеріальне і духовне виробництво, різні форми суспільних відносин, соціальну структуру, політичні інститути тощо.

2. суспільство володіє особливим механізмом передачі інформації і способом успадкування.

3. головною відмінністю соціальної матерії від інших її форм руху є те, що вона поєднує в собі не лише матеріальні, а й духовні процеси, свідомість.

Суспільство — це система, що постійно розвивається. У своєму розвитку воно послідовно проходило певні закономірні етапи, які в соціальній науці фіксуються в соціальних критеріях. Головними показниками розвитку суспільства завжди були: характер суспільних відносин, рівень духовності людського фактора, рівень демократичності соціальних структур.

Виходячи із цього, характерними рисами сучасного суспільства є:

1. глобальні маштаби виробництва матеріального і духовного

2. утвердження демократичних форм життєдіяльності

3. інформаційно-технологічний спосіб відтворення всієї системи суспільних відносин

4. випереджаючий розвиток науки і духовної культури загалом відносно всіх інших сторін сучасного суспільства

Сучасна соціальна філософія виділяє чотири основні характеристики суспільства : самодіяльність, самоорганізація, саморозвиток, самодостатність. Самодіяльність, самоорганізація і саморозвиток в тій чи іншій мірі властиві не лише усьому суспільству в цілому, але і окремим елементам. Але самодостатнім може бути тільки суспільство в цілому. Жодна з систем, в нього що входять, самодостатньою не є. Тільки сукупність усіх видів діяльності, всі разом узятісоціальні групи, інститути (сім'я, освіта, економіка, політика і тому подібне) створюють суспільство в цілому як самодостатню систему.

Аналіз підходів в рамках загальносистемної методології дозволяє виділити наступні ознаки суспільства:

1) цілісність (означає принципову незвідність властивостей системи до суми властивостей складових її елементів і невиводимість з останніх властивостей цілого) ;

2) ієрархічність (кожен елемент розглядається як система по відношенню до його складових і як підсистема по відношенню до більш широкої системи);

3) функціональність (система в цілому і кожен її елемент виконують певні функції, несвідомих один до одного);

4) стійкість (щодо постійне відтворення ритму і режиму соціальних взаємодій);

5) динамізм (зміна поколінь, спадкоємність, уповільнення або прискорення розвитку);

6) відкритість (соціальна система зберігає себе, в той же час взаємодіючи з природою);

7) саморозвиток (такі функції, як виробництво, розподіл, споживання, базуються на потребах, інтересах соціальних спільнот);

8) структурність (можливість опису системи через встановлення зв`язків та відносин між елементами всередині системи).