26. Структура світогляду

Світогляд – інтегральне духовне утворення, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думки. У структурному плані прийнято виділяти в ньому такі підсистеми або рівні, як світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння.

Світовідчуття– спосіб ствердженнясвітогляду, в якому світ і ставлення людини до нього відтворюються у чуттєво-емоційній формі. Переживання та оцінки звернені не до окремих явищ, а до світу в цілому і до загальної позиції людини в ньому. Це є духовний стан людини, який визначає прийняття чи неприйняття людиною світу, її довіру або недовіру у ставленні до людей тощо.

Світосприйняття– на цьому рівнісвітоглядусвіт дається людині як цілком предметна реальність, яка певним чином організована та впорядкована. На цьому етапі переважають різного типу знання, просторово-часові уявлення про світ, які об’єднуючись утворюють цілісний образ світу.

Світорозуміння– рівеньсвітогляду, на якому відбувається подальша конкретизація світосприйняття, що перетворює його в вищий рівень організаціїсвітогляду, що дозволяє надати людині мотиви та орієнтири вибору у кожній життєвій ситуації. Тобто світ набуває цілісності. Світорозуміння – абстрактне мислення + теоретичне пізнання.

Свого часу німецький філософ К.Ясперс присвятив спеціальне дослідження психології світоглядів, оскільки світогляд не тільки окремих індивідів, а й соціальних груп і навіть епох в одних випадках тяжіє до гармонійного, оптимістичного, а в інших – до похмуро-песимістичного, стурбовано-трагедійного сприйняття буття. Емоційні та інтелектуальні почуття й розуміння як компоненти людської суб'єктивності по-різному представлені у різних світоглядних системах і спричинюють їхню різноманітність. У міфології, наприклад, світовідчуття переважає над розумінням, а в філософії – навпаки.

+ Структуру світогляду визначають:

- досвід (індивідуальний, сімейний, груповий, національний, клановий, суспільний, загальнолюдський), на основі якого формується світовідчуття – основа світогляду;

- знання (досвідні, емпіричні та теоретичні), на основі яких формується світорозуміння;

- мета, яка усвідомлюється через універсальні форми діяльності, такі як: нужда – потреба – інтерес – мета – засоби – результати – наслідки. На її основі формується світоспоглядання;

- цінності (щастя, любов, істина, добро, краса, свобода тощо), на основі яких формуються переконання, ідеали людини та складається її світосприйняття;

- принципи (монізм, плюралізм, скептицизм, догматизм), на основі яких складаються основні способи світобачення.

27. Історичні типи світогляду

Міфологічний світогляд. Історично міфологія передує релігії та філософії. Вона є лоном, у якому вони формувалися. Міфологія є світоглядом родового і нерозвинутогокласового суспільства. Суб'єктом-носієм міфу є рід абоінша спільнота, з якої ще не виокремилась особа. Міфологія є синкретичною (нерозчленованою), цілісною формоюсвідомості. В ній органічно поєднані зародки релігії, філософії, моралі, права, естетичних канонів і навіть науки. Міфологія не знала трансцендентного (що існує позареальним світом, тобто поза простором і часом) Бога, їїбоги хоча й відрізняються від людей, але тільки за ступенем могутності, розуму, а не за суттю, своєю природою.

Сила й істинність міфу для кожної приналежної дороду особи зумовлені цілісністю роду як соціальної спільноти. Якщо хтось із членів роду порушував норму поведінки (табу), то покарання, за тогочасним переконанням, випадало не обов'язково йому, а будь-кому з роду. Проте це було рівноцінним покаранню справжнього винуватця, адже род був єдиним цілим. Природно, що втаких умовах порушення норм одним членом роду пов'язувалось з нещасним випадком («покаранням») будь-когоз роду. Це зумовлювало взаємоконтроль членів роду.

При цьому зв'язок між «злочином» і «карою» функціонував без звертання до потойбічного світу. Примітивніміфології не знають ідеї потойбічного світу як пекла іраю. Навіть у Старому ЗавітіБог, укладаючи договір зАвраамом, апелює не до потойбічного світу, а до роду вособі Авраама:якщо ти будеш слідувати Завіту, примножу твій рід, як пісок на березі моря, коли ж порушува-тимеш Завіт, помщусь і далекому поколінню. Це засвідчує силу міфу - силу родової тотальної спільнотинад індивідом. Міф - це насамперед зовнішній контроль над індивідом.

Релігійний світогляд. Релігія виникла як засіб соціального контролю за поведінкою особи після того, як вонавиокремилась з роду, усвідомила свою окремішність. Якнаслідок родові зв'язки слабнуть; особа перестає вважатисправедливим покарання одних за гріхи інших – коженмає сам нести свій хрест, і соціальний механізм покарання, який становить основу міфу, вже не спрацьовує.

Релігія постулює потойбічне життя як відплату за земне життя. У «цьому світі» можна грішити і прекрасножити, але на «тому світі» за все доведеться відповісти. Утакий спосіб релігія здійснює соціальний контроль за поведінкою особи.Релігія виникає в такому суспільстві, де зовнішній контроль (звичаї, табу) виявляється недостатнім, тому длязміни чи посилення його виникає внутрішній контроль -

мораль. Всевидячий і всемогутній трансцендентний Бог,з одного боку, і совість як соціальний контролер - з іншого створюють силове поле, яке утримує особу в межахнорм, вироблених культурою суспільства.

Виникнення релігії - величезний поступ в історії людства. Вона морально зрівняла всіх людей: нікому не дозволено порушувати заповіді Бога - ні царю, ні рабу, нічоловікові, ні жінці, ніздоровому, ні каліці. Як особи, якносії моральної свідомості - всі люди рівноцінні та рівноправні.

Принципова відмінність релігії від міфології полягаєв тому, що носієм міфологічного світогляду є рід чи іншатотальна спільнота, а релігія спрямована на особу. У зв'язку з цим змінилися способи контролю та впливу на особистість. Серцевиною міфу є страх і зовнішній контроль,релігії - віра і мораль. Релігія поясненню світу приділяєзначно менше уваги, ніж міфологія. Головне для неї - моральне регулювання соціального життя.

Філософський світогляд. Філософія виникла водночасіз релігією. Носієм філософського світогляду також є особа. Принципова відмінність філософського світогляду відпопередніх типів полягає в тому, що він заснований нарозумі, тоді як релігія - на вірі, міфологія - на страхові. По-друге, релігія та міфологія оперують чуттєвими образами, філософія - абстрактними поняттями. І нарешті, філософія цілком позбавлена функції та засобів соціального контролю. Міфологію та релігію індивід приймаєв готовому вигляді, часто несвідомо і примусово, особистатворчість при цьому відсутня. Філософія ж є справою особи, вона грунтується на засадах свободи.