- •1. Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2. Філософське мислення та його специфіка
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Структура філософського знання.
- •6. Співвідношення філософських, загальнонаукових і спец-наук. Методів.
- •7. Діалектика та метафізика як філософські методи
- •8. Основні функції філософії
- •9. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- •10.Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.
- •11. Особливості філософської думки у Стародавній Індії і Стародавньому Китаї.
- •12. Філософія Античності: загальна характеристика.
- •13.Специфіка філософської думки в період Середньовіччя.
- •14. Особливості філософії епохи Відродження
- •15.Філософія Нового часу.
- •16. Класична німецька філософія
- •17. Своєрідність філософії українського духу
- •18.Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень.
- •19. «Філософська антропологія» як напрямок сучасної філософії.
- •20. Екзистенціалізм: загальна характеристика.
- •21. «Філософія життя»: загальна характеристика.
- •22. Філософські ідеї психоанаізу.
- •23. Герменевтика як напрям сучасної філософії..
- •24. Філософські ідеї структуралізму.
- •25. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу
- •26. Структура світогляду
- •27. Історичні типи світогляду
- •28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.
- •29. Основні рівні буття
- •30. Філософський зміст категорії – матерія
- •31. Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
- •33. Визначальні категоріальні характеристики світу.
- •34. Поняття природи.
- •36. Поняття біосфери і ноосфери.
- •37 . Поняття глобалізаціїї та форми її існування.
- •38. Глобальні проблеми сучасності.
- •39. Екологічні проблеми та шляхи їх розвязання.
- •40. Інтелект,почуття, память і воля як здатності людини.
- •41. Співвідношення понять людина, індивід, особа, особистість, індивідуальність.
- •42. Проблема визначення сутності людини
- •43. Проблема сенсу життя людини
- •44. Проблема свободи і відповідальності.
- •45. Свідомість як найвища форма відображення
- •46. Феноменологічна концепція свідомості
- •47. Чуттєве,раціональне-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості
- •48.Еврестична і творча функції інтуїції
- •49. Рівні та форми суспільної свідомості
- •50. Несвідоме, свідоме і надсвідоме
- •51. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт і об’єкт, мета і ціль, засоби та результат.
- •52. Гносеологія та епістемологія.
- •53. Можливості та межі пізнавального процесу.
- •54. Проблема істини в теорії пізнання
- •55. Абсолютність і відносність як властивості істини.
- •56.Проблема критеріїв істини
- •57. Істина й правда
- •58. Поняття методу і методології
- •59.Основні форми наукового пізнання
- •60. Мова як засіб комунікації та пізнання
- •61. Функції мови
- •62.Поліструктурність мови.
- •Типи відношень у структурі мови
- •63. Поняття соціокультурної комунікації
- •65. Періодизація історії та її критерії.
- •66.Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- •67. Поняття суспільного та соціального у філософії
- •68. Основні характеристики суспільства.
- •69. Соціальна структура суспільства.
- •70. Сім’я як соціальна ланка суспільства.
- •71. Нація як соціокультурний феномен.
- •72. Ідеологія та утопія як форми організації суспільства.
- •73.Рушійні сили соціального процесу.
- •74.Дух, душа і духовність: особливості взаємозв’язку.
- •76.Гуманізм філософії.
- •77.Поняття філософії економіки.
- •78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди.
- •79. Поняття власності і її форм.
- •80.Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки.
- •81.Поняття політики.
- •82.Поняття політичної системи та її структури.
- •83.Держава – складова політичної організації суспільства.
- •84.Правова держава та громадянське суспільство: поняття, проблеми формування і розвитку.
- •85.Поняття культури.
- •86.Масова культура, контркультура і антикультура.
- •87.Поняття цивілізації.
- •88.Традиції і новаторство в культурі.
- •89. Співвідношення національного та загальнолюдського у культурі.
- •90.Поняття міжкультурної комунікації.
66.Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
Сенс історії вбачається у реалізації певних принципів, ідей, сутностей або цінностей. Такі об'єктивно існуючі всезагальності впорядковують історичне життя людства у організоване ціле, прозоре для філософського самоусвідомлення.
Як правило, подібна всезагальність покликана виразити призначення існування людини. Коли історія постає: як процес спокути та очищення, який повинен знайти своє завершення у Божому суді; як одна велична шанувальна пісня до Бога, рядки якої утворюють ті чи інші історичні культури, епохи, обставини та люди; як рух людства до свого звільнення; як процес боротьби з природою, покликаний привести до створення усвідомленого людського ареалу у надрах масивно-несвідомого природного буття тощо, - тоді всі ці версії історичного процесу повністю відповідають "образу людини", є виразом буттєвої долі людини.
Друга позиція ніби протилежна першій. Вона пов'язана зі ствердженням того, що історичний сенс постійно породжується суб'єктами історичного життя; історична діяльність суб'єктів різних формацій не має заданого або тим більше зумовленого характеру.
Людська думка не може не прагнути знайти певну логіку, певну упорядкованість історії, тим більше, що певний порядок в історії інтуїтивно розпізнається. Очевидно, що історичний процес не є лише калейдоскопом, хаосом подій. В ньому можна виділити певні періоди розвитку, певні типи суспільства. Але чи можливо, виходячи з того, охопити Історію в її цілісності, тобто зі врахуванням майбутньої перспективи? Чи можливо однозначно відповісти на питання: куди саме йде людство, в чому полягає сенс історії і чи є вона прогресивним розвитком?
Жодне фактичне знання про минуле не дозволяє судити про історію в її цілісності. Людська історія є принципово незавершеною. Знаходячись всередині незавершеного процесу, не знаючи його кінця, не маючи іншої системи для порівняння (бо людство - єдине і унікальне, іншого просто немає), не можна сказати, на якій стадії всесвітньої історії як цілої людство знаходиться. До того ж історичний процес, на відміну від природних явищ, є процесом людської діяльності і творчості, який передбачити дуже складно. Отже, науково-теоретична відповідь на запитання про спрямованість історії в її цілісності неможлива, як неможливе і обгрунтування або спростування історичного прогресу. Проблема спрямованості і сенсу історії - суто філософська проблема, яка має коріння в безпосередньому житті людей і саме там набуває особливого значення. Філософія розуміє історію не як сукупність історичних подій і фактів, а як реальність, яка створюється людиною і має для неї значущість, цінність. Людина не може жити і творити без бачення перспективи свого теперішнього життя. А це передбачає певне ставлення до історії, визначення свого місця в ній. Кожна епоха бачить логіку історії та її сенс, виходячи зі своїх уявлень про свободу, щастя, справедливість, добро, мир. Філософія лише відбиває в теоретичній формі, узагальнює набутий людством духовний досвід в усвідомленні історії. Зокрема це стосується досить складної і неоднозначної проблеми - проблеми історичного прогресу.
Ідея прогресу в тому значенні, яке їй надала попередня епоха, може вважатися вичерпаною. Не випадково формаційний підхід до історії змінився у XX ст. на цивілізаційний. Поняття цивілізації передбачає розгляд історії не лише як історії економіки, а як історії людей, в єдності їх матеріального і духовного життя. Основу цивілізацій складають певні культурні цінності. Кожна епоха є відбитком неповторної унікальної культури, яка є самоцінною і не підлягає порівнянню, не може вимірюватись критеріями прогресу.
Безперечно, людство йде вперед, але це скоріше рух від дитинства до юнацтва, від юнацтва -до зрілості. Це сходження не до кращого, а до складнішого: це нові труднощі, нова відповідальність, загострення і необхідність подолання нових, більш серйозних проблем.