- •1. Соціокультурна зумовленість філософії.
- •2. Філософське мислення та його специфіка
- •3. Своєрідність предмету філософії.
- •4. Історичні форми постановки основного питання філософії.
- •5. Структура філософського знання.
- •6. Співвідношення філософських, загальнонаукових і спец-наук. Методів.
- •7. Діалектика та метафізика як філософські методи
- •8. Основні функції філософії
- •9. Категорії філософії як роди буття, форми діяльності та мислення.
- •10.Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорій.
- •11. Особливості філософської думки у Стародавній Індії і Стародавньому Китаї.
- •12. Філософія Античності: загальна характеристика.
- •13.Специфіка філософської думки в період Середньовіччя.
- •14. Особливості філософії епохи Відродження
- •15.Філософія Нового часу.
- •16. Класична німецька філософія
- •17. Своєрідність філософії українського духу
- •18.Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень.
- •19. «Філософська антропологія» як напрямок сучасної філософії.
- •20. Екзистенціалізм: загальна характеристика.
- •21. «Філософія життя»: загальна характеристика.
- •22. Філософські ідеї психоанаізу.
- •23. Герменевтика як напрям сучасної філософії..
- •24. Філософські ідеї структуралізму.
- •25. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу
- •26. Структура світогляду
- •27. Історичні типи світогляду
- •28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.
- •29. Основні рівні буття
- •30. Філософський зміст категорії – матерія
- •31. Рух як спосіб, простір і час як форми існування матерії.
- •33. Визначальні категоріальні характеристики світу.
- •34. Поняття природи.
- •36. Поняття біосфери і ноосфери.
- •37 . Поняття глобалізаціїї та форми її існування.
- •38. Глобальні проблеми сучасності.
- •39. Екологічні проблеми та шляхи їх розвязання.
- •40. Інтелект,почуття, память і воля як здатності людини.
- •41. Співвідношення понять людина, індивід, особа, особистість, індивідуальність.
- •42. Проблема визначення сутності людини
- •43. Проблема сенсу життя людини
- •44. Проблема свободи і відповідальності.
- •45. Свідомість як найвища форма відображення
- •46. Феноменологічна концепція свідомості
- •47. Чуттєве,раціональне-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості
- •48.Еврестична і творча функції інтуїції
- •49. Рівні та форми суспільної свідомості
- •50. Несвідоме, свідоме і надсвідоме
- •51. Основні складові пізнавальної діяльності: суб’єкт і об’єкт, мета і ціль, засоби та результат.
- •52. Гносеологія та епістемологія.
- •53. Можливості та межі пізнавального процесу.
- •54. Проблема істини в теорії пізнання
- •55. Абсолютність і відносність як властивості істини.
- •56.Проблема критеріїв істини
- •57. Істина й правда
- •58. Поняття методу і методології
- •59.Основні форми наукового пізнання
- •60. Мова як засіб комунікації та пізнання
- •61. Функції мови
- •62.Поліструктурність мови.
- •Типи відношень у структурі мови
- •63. Поняття соціокультурної комунікації
- •65. Періодизація історії та її критерії.
- •66.Проблема спрямованості, сенсу історії та її цінностей.
- •67. Поняття суспільного та соціального у філософії
- •68. Основні характеристики суспільства.
- •69. Соціальна структура суспільства.
- •70. Сім’я як соціальна ланка суспільства.
- •71. Нація як соціокультурний феномен.
- •72. Ідеологія та утопія як форми організації суспільства.
- •73.Рушійні сили соціального процесу.
- •74.Дух, душа і духовність: особливості взаємозв’язку.
- •76.Гуманізм філософії.
- •77.Поняття філософії економіки.
- •78.Поняття суспільного виробництва та його різновиди.
- •79. Поняття власності і її форм.
- •80.Нтр: сутність, закономірності та соціальні наслідки.
- •81.Поняття політики.
- •82.Поняття політичної системи та її структури.
- •83.Держава – складова політичної організації суспільства.
- •84.Правова держава та громадянське суспільство: поняття, проблеми формування і розвитку.
- •85.Поняття культури.
- •86.Масова культура, контркультура і антикультура.
- •87.Поняття цивілізації.
- •88.Традиції і новаторство в культурі.
- •89. Співвідношення національного та загальнолюдського у культурі.
- •90.Поняття міжкультурної комунікації.
11. Особливості філософської думки у Стародавній Індії і Стародавньому Китаї.
Зачатки філософських ідей починають виникати ще в надрах міфологічного осмислення дійсності. Так, вже в ІІІ-ІІ тисячоріччях до нашої ери в записах міфологічних текстів, у "Ведах", (що значить — "знання"), у стародавньому епосі "Махабрахата" і "Рамаяна" в Індії зустрічаються узагальнення філософського характеру. ВУпанішадах (VI в. до н.е.) міфологічні і філософські погляди тісно переплітаються один з одним. Але тут філософські проблеми ставляться вже більш осмислено: звідки з'явилися люди, що їх очікує тощо. У Стародавньому Китаї зародження філософських ідей зустрічається в "П'ятикнижжі". Коротше кажучи, перші філософські погляди зароджуються в тісному зв'язку з міфологічними поглядами людей (що людина ще слабко уявляла собі розбіжності між собою і природою, між індивідом і коллективом).Зумовлене подальшим розкладом родового ладу розшарування міфології знайшло свій вираз у формуванні філософських шкіл, напрямів.
Так у стародавній індійській філософіївже було поставлене питання про загальну основу світу. Такою основою вважався безособовий світовий дух "брахман". Відповідно до вчення веданти душа кожної окремої людини, що вважалася безсмертною, уступає світовому духу за своєю досконалістю. Це пояснюється тим, що душа тісно пов'язана з тілом. І хоча цей зв'язок підпорядкований душі ("атман") і загальному закону ("карма"), душа не може існувати самостійно і вона змушена щоразу після смерті тіла переселятися в інше тіло. Таких переселень ("самсара") може бути безліч. Вони настають одне за іншим доти, поки не наступить повне звільнення людини від життєвих негод ("мокша") і відбудеться повне злиття душі "атмана" зі світовим духом "брахманом". У стародавній індійській філософії минулого були й інші напрями (свабхава-вада, паринама-вада й ін.), які в основі світу бачили не духовне, а вічне, яке тільки змінює свої форми, матеріальне начало: вогонь, вода, повітря, світло й ін. Матеріальною у своїй основі вважалася і душа, що руйнується разом з руйнуванням тіла. Особливістю всіх цих стародавніх індійських філософських поглядів було визнання цілісності світу, у якому часткове, одиничне, індивідуальне розглядалося як щось другорядне стосовно загальної основи світу. Це визначало і місце людини у світі.
В міру подальшої диференціації суспільних зв'язків і відносин, ускладнення взаємозв'язків людини з зовнішнім світом, у філософії спостерігається посилення уваги до проблем індивідуального, специфічного у світі. Це знайшло свій прояв у ряді напрямів стародавньої індійської філософської думки: локаята, ньяя-вайшешика, санк'я, місанса й ін. (УІІ-ІІ ст.ст. до н.е.). Наприклад, вчення локаята, вирішуючи проблему світу, виходить не з безособового початку, а з реальних умов життя людини. Саме поняття світу виводиться з "лок", що означає "громада", "люди".
Усе більша увага приділяєтьсяпроблемам духовного світу людини, її ставлення до світу і до себе.Буддизм ствердж., що світ, безупинно змінюючись, не дозволяє людині досягти досконалості. Тому досягн.вічного блаженства ("нірвана") можливо тільки шляхом заглибленого самоспоглядання. Тут проблема людини виріш.за доп. пошуку шляхів звільнення її душі від негод тлінного світу. Подібні підходи до проблеми досягнення людиною досконалості спостерігаються й у вченні йоги.
Як бачимо, у давн.інд.філософії розкриття відношення "людина - світ" йшло від вироблення уявлення про світ, в основі якого лежить безособовий початок і в якому людина займала другорядне місце, до уявлень, у яких на перший план виходить людина, що прагне визначити своє місце у світі, відношення до нього і до самої себе.
Схожа картина становлення філософ.поглядів складалася й уСтародавньому Китаї. Якщо на ранніх етапах розвитку філософ.думки на першому плані було безособово-узагальнене уявлення про світ, то згодом усе більше уваги починає приділятися проблемам людини, її життя. До VI-V ст.ст. до н.е. філософські погляди досягли досить високого рівня розвитку, що знайшло свій вираз особливо в конфуціанстві — вченні, заснованому видним мислителемКонфуцієм(551-479 р. до н.е.). Вчення Конфуція за своїм характером було етико-гуманістичним. У ньому основна увага зверталася на обґрунтування необхідності будувати відносини між людьми на взаємній повазі і любові.
У IV-IIІ ст.ст. до н.е. значного поширення набуває даосизм, у якому відстоювалася думка, що всі зміни в природі і житті людини підпорядковані не надприродним силам, а загальному закону "Дао" — природній основі всього існуючого. Якщо усе в природі і житті людини підкоряється "дао", то і людина, якщо вона хоче вчиняти розумно, повинна діяти відповідно до цього природного закону. Тутуже проглядається зародження проблеми свободи і необхідності. Пізніше була висловлена думка, яка ще більше акцентувала увагу на людині: якщо є об'єктивні закони природи, то повинні бути і закони суспільного життя, які регулюють взаємини між людьми і дозволяють розрізняти добро і зло.
Таким чином, характерною рисою філософських поглядів стародавнього Сходу була еволюція освоєння людиною дійсності, еволюція, у якій відбувався перехід від міфологічної фантазії до раціонального мислення і від безособових картин світу, де людина була тільки часточкою навколишнього природного середовища до картини світу, де людина починала усвідомлювати свою специфіку, своє місце у світі, відношення до нього, йшла до усвідомлення змісту свого буття.