§ 2. Французький лібералізм. Б.Констан, а. Де Токвіль

Падіння Наполеона і реставрація династії Бурбонів не могли зупинити розвиток антифеодальної ідеології, капіталістичних відносин у Франції. Актуальною стає проблема захисту індивідуальної свободи, її гарантій проти сваволі держави з будь-

263

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

якою формою правління. Вирішення проблеми свободи в ліберальному дусі знайшло відображення в працях французького публіциста, вченого і політичного діяча Бенжамена Констана (1767-1830)1.

Основну увагу Констан приділяє обґрунтуванню особистої свободи, яку трактує як особисту незалежність, самостійність, безпеку, право впливати на управління державою. Він розрізняє особисту і політичну свободу. На думку Констана, давні народи (греки, галли, римляни) знали лише політичну свободу. Тут було повне підпорядкування індивіда авторитету співтовариства. Як громадянин, індивід залишався рабом у приватному житті. Користаючись правом брати участь у здійсненні колективного суверенітету, громадяни античних республік, розпоряджаючись колективною свободою, були підлеглі державній регламентації і контролю в приватному житті. «Влада втручалася й у самі звичайні домашні справи». Нарешті, усі держави мали рабів.

Сучасний світ являє зовсім іншу картину, вважає учений. І справа не в просторості сучасних держав, а в просторості особистої, громадянської свободи, у певній незалежності індивідів від державної влади. Який зміст Констан вкладає в сучасне йому поняття свободи?

По-перше, це право кожного підкорятися одним тільки законам. По-друге, право кожного висловлювати свою думку, вибирати собі справу і займатися нею. По-третє, розпоряджатися своєю власністю, навіть зловживаючи нею. По-четверте, це — свобода пересування. По-п'яте, право на об'єднання з іншими індивідами (для обговорення своїх інтересів, для відправлення культу, проведення дозвілля і т. д.). По-шосте, право кожного впливати на здійснення правління — чи шляхом призначення чиновників, чи за допомогою представництва, права петицій, запитів, які влада тією чи іншою мірою примушена враховувати. Отже, у Констана на першому місці стоять правова захищеність особистості, її матеріальна і духовна автономія.___________________

1 Констан де Ребек Бенжамен Анри народився в Лозанні. Закінчив Едінбурзький ун-т. Його світогляд сформувався під впливом ідей британського конституціоналізму, французьких мислителів епохи Реформації і Просвітництва. Автор творів на політичні й історико-релігійні теми — «Про свободу у древніх в її порівнянні зі свободою у сучасних людей» (1819 р.), «Курс конституційної політики», написаний у 1810—1820 рр. та ін.

264

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Особиста свобода, за Констаном, — «торжество особистості над владою». Це — справжня сучасна свобода: політична свобода виступає лише її гарантом, умовою і засобом удосконалювання і розширення.

Цінностям особистої свободи повинні бути підлеглі, вважає вчений, організація політичного життя, межі компетенції інституцій влади. На відміну від давніх, нинішні уряди, які спираються на легітимні підстави, мають менше, ніж колись, права на всевладну сваволю. «Прогрес цивілізації, зміни, привнесені століттями розвитку, вимагають від влади більше поваги до звичок, почуттів і незалежності індивідів. І влада повинна простирати над усім цим більш обережну і легку длань». Така обачність влади — один із самих суворих її обов'язків, не тотожна однак слабості сили держави. «Не потрібно, щоб уряд виходив зі своєї сфери, але влада його у своїй сфері повинна бути необмеженою». Нехай вона буде справедливою, «ми ж подбаємо про власне щастя».

Але в такім співвідношенні політичної й особистої свободи Таїться загроза для самої свободи. «Загроза сучасній свободі полягає в тому, що, будучи поглинені користуванням особистою незалежністю і переслідуючи свої приватні інтереси, ми можемо занадто легко відмовитися від нашого права на участь у здійсненні політичної влади». Наслідком політичної пасивності неминуче буде прагнення носіїв влади, на думку Констана, «позбавити нас від будь-яких турбот, за винятком сплати податків й слухняності». Не меншу небезпеку для свободи він вбачає і у владі більшості, що пред'являє «право на підпорядкування собі меншості». Констан відкидав теорію народного суверенітету Руссо та ін., хто ототожнював свободу з владою: вони «говорять про суверенітет народу з метою цілком підкорити собі громадян, а також про вільний народ — з метою перетворити кожного індивіда в раба...». Таким чином, необмежена влада народу небезпечна для індивідуальної свободи не менше, писав учений, ніж суверенітет абсолютного монарха. «Суверенітет народу не безмежний, він обмежений тими межами, що йому ставлять справедливість і права індивіда».

Виходячи з цього, Констан по-новому порушує питання про форму правління. Він засуджує будь-яку форму держави, де існує ; «надмірний ступінь влади» і відсутні гарантії індивідуальної свободи.

265

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Такими гарантіями, на його думку, є громадська думка, а також поділ і рівновага влади.

Умовою виразу громадської думки, за Констаном, є представницька система правління, а органом виразу останнього — представницька установа. «Представницька система є повноваження, довірені певному числу людей усією народною масою, що бажає, щоб її інтереси були захищені, однак не має часу захищати їх всякий раз самостійно». Народи з такою системою правління повинні «з метою користування прийнятною для них свободою» здійснювати постійне й активне спостереження за своїми представниками і залишати за собою право через нетривалі проміжки часу позбавляти їх повноважень, якими вони зловживають.

Сучасній державі у формі конституційної монархії, як вважав Констан, повинен бути притаманний поділ влади, «який звичайно є гарантією свободи». Він обгрунтував необхідність створення фактично шести конституційних влад: 1) королівської — як влади нейтральної, регулятивної й арбітражної. «Король цілком зацікавлений в тому, щоб вони взаємно підтримували одна одну і діяли в згоді і гармонії». Йому належить право вето, розпуску виборної палати, він призначає членів спадкоємної палати перів, здійснює право помилування. Король не має ніяких інтересів, «крім інтересів охорони порядку і свободи»; 2) спадкоємної палати перів, як «представницької влади постійної». Констан переконав Наполеона передбачити палату перів у Конституційному акті 1815 р., але незабаром сам розчарувався в цій інституції, що існувла при Бурбонах; 3) виборної законодавчої палати, яку автор проекту називав «владою громадської думки». Він відстоював високий майновий ценз її депутатів: тільки багаті мають освіту і виховання, необхідні для усвідомлення громадських інтересів, «тільки власність робить людину здатною до користування політичними правами», лише власники «перейняті любов'ю до порядку, справедливості і до збереження існуючого». Бідняки ж, міркував Констан, «не володіють більшим розумінням, ніж діти, і не більш, ніж іноземці зацікавлені в національному добробуті»; 4) влади виконавчої, здійснюваної міністрами, відповідальними перед парламентом; 5) судової влади, самостійної; 6) муніципальної влади, підлеглої виконавчій, але яка є місцевим самоврядуванням як противага центральній владі.

266

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Така складна схема поділу влади очевидно була покликана Гарантувати громадянські і політичні свободи, вписати модернізований інститут монархії у правову державність.

У Констана гарантом особистої свободи виступає і право. Воно покликано протистояти сваволі, що заміряється на свободу, стати «єдино можливою основою відносин між людьми». Але закон, на відміну від Монтеск'є, не представляється йому абсолютною цінністю. Лише закон, що виходить з легітимного джерела і має справедливі межі, може зіграти цю роль. «Підпорядкування закону — це обов'язок», — писав учений. Проте — не абсолютний. Закон тоді перестає бути законом, коли він, по-перше, має зворотну силу; по-друге, предписує дії, що суперечать моралі. «...Анафема і непокора несправедливим і злочинним предписанням, прикрашеним ім'ям закону!»

Концепція права і держави Констана довгий час була загальновизнаною доктриною державознавців Франції.

Проблема забезпечення індивідуальної свободи, її захисту політичними і правовими механізмами турбувала й Алексиса де Токвіля (1805—1859)1. Під впливом Б. Констана він дослідив теоретичні і практичні аспекти демократії. Дійшов висновку: занепад аристократії і поступ людства до свободи, рівності, демократії історично неминучі. Демократія — суспільний лад, протилежний феодальному, не знаючий класових меж і втілюючий принципи народовладдя, свободи і рівності.

Принцип народовладдя найбільш повно втілено в США, вважає Токвіль. На його думку, тут суспільство діє досить самостійно, управляючи собою само. Принцип народовладдя втілюється в життя американцями «відкрито і плідно», влада тут виходить виключно від народу, він бере участь у законотворенні, їх втіленні в життя шляхом обрання представників виконавчої влади, він же сам обирає й суд присяжних. До демократичних установлень автор праці «Про демократію в _________________________________________________________________________

1 де Токвіль Алексис — французький історик і політичний діяч. За молодих років був пристрасним прибічником лібералізму і демократії. Згодом очолював консервативну Партію порядку, став міністром закордонних справ (1849 р.). Лайвідоміші праці Токвіля — «Про демократію в Америці» (1835 р.), «Старий порядок і революція» (1856 р.), які зробили його ім'я авторитетнім у науці про політику і державу.

267

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Америці» відносить поділ влади, місцеве самоврядування, незалежність суддів, самостійність «блюстителів закону» (чиновників, поліції) та ін., в яких він вбачав витоки і прояви народного суверенітету. Позитивними наслідками народовладдя в США він називає процвітання громадянського суспільства, активний захист громадянами своїх прав, спільність інтересів громадян і можновладців, чому пороки і корупція тут індивідуальні і не мають масового характеру. Головне — прості американці усвідомлюють нескладну істину: «щастя кожного залежить від загального процвітання». Токвіль переконаний: громадянські почуття здатні долати егоїзм, зберігати і зміцнювати в суспільстві свободу.

Недоліками і слабкостями американської демократії Токвіль називає недосконалість і неповноту законів, сваволю блюстителів закону; правителі тут не завжди чесні і розумні, а громадяни освічені і свідомі. Талановиті люди, як правило, стороняться влади, зосереджуючись на досягненні багатства. Внаслідок — державні посади часто обіймають «люди пересічні, обивателі». Проте принцип виборності і частої змінюваності чиновників значною мірою компенсує ці недоліки демократії і безперервний процес покращення управління «в цілому приносить користь».

Серцевиною демократії Токвіль називає принцип рівності. Любов американців до рівності більша, ніж до свободи. Це ідеал, до якого прагнуть всі демократичні народи. Різницю між рівністю і свободою він вбачає в тім, що свобода не пов'язана виключно з демократичним режимом держави, зате виключною рисою останнього є «рівність умов існування», стартових можливостей громадян, віра в її невичерпність. Люди віддають перевагу рівності ще й тому, що радості від неї «не вимагають ні жертв, ні зусиль». Свобода ж, згідно з Токвілем, вимагає від людини більших зусиль, пов'язаних з необхідністю бути самостійною, робити свій власний вибір, відповідати за його наслідки. Егоїзм, самоізоляція індивідів — небезпечні для демократії. «Немає нічого важчого, ніж вчитись жити вільним». Тому сучасна демократія можлива лише за єдності рівності й свободи.

Отже, Токвіль узагальнив і теоретично осмислив досвід реальної демократії Нових часів, сформулював важливу мету лібералізму — йти назустріч демократії в ім'я свободи.

268

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________