§ 2. Радянське праворозуміння

У 20-і роки ще зберігалися різні концепції розуміння і трактування права в загальному руслі марксистсько-ленінських підходів до держави і права. Пануючою концепцією нового «революційного, пролетарського права» було його трактування як засобу здійснення диктатури пролетаріату, виразу інтересів трудящих і знаряддя їх захисту. Таку концепцію права розвивали і впроваджували в практику радянської юстиції перший радянський нарком юстиції П. Стучка та нарком юстиції СРСР Д. Курський. Зокрема, Стучка вважав, що лише класове розуміння права вносить визначеність. Друга ознака права — його охорона владою пануючого класу, правопорядок суспільних відносин, підтримуваний цим класом.

Відмінну від них концепцію права відстоював радянський юрист, заступник наркома юстиції Є. Пашуканіс (1891—1937). У книзі «Загальна теорія права і марксизм. Досвід критики осно¬вних юридичних понять» (1924 р.) він доводив: буржуазне право — історично найбільш розвинутий, але останній тип права, що відмирає при соціалізмі. Право він виводив генетично з відносин обміну товаровласників, вважаючи первинною клітинкою правової тканини, юридичного життя правовідносини. «Відмирання категорій (саме категорій, а не тих чи інших предписань) буржуазного права, — писав Пашуканіс, — аж ніяк не означає заміни їх новими категоріями пролетарського права». По суті він відки-

395

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

дав можливість і необхідність такого права. У нього праворозуміння постає як правозаперечення, правовий нігілізм.

Радянський соціолог, історик і правознавець М. Рейснер (1868—1928) вважав державу ідеологічною формою, обумовленою соціальною психологією, а право — суб'єктивним класовим правом. З позицій психологічної теорії права він визначав: кожен клас відповідно до його становища в суспільстві і з його психікою творить своє реальне і діюче інтуїтивне класове право. У ро¬боті «Право. Наше право. Чуже право. Загальне право» (1925 р.) він характеризує «загальне право» (загальний правопорядок) при капіталізмі і соціалізмі як компроміс і об'єднання наявних у даному суспільстві суб'єктивних класових прав. «Адже однакова і буржуазна держава, і наша Радянська точно так само включає у свій загальний правопорядок і право пролетарське, селянське і буржуазне». Різниця лише в тому, що при капіталізмі пануюче положення в загальному правопорядку займає право буржуазне, а в радянському правопорядку — пролетарське право.

Таке класове перетлумачення інтуїтивного права фактично відкидає психологічне праворозуміння, індивіда з його правовою психікою, правовими домаганнями, емоціями. Тут класовість убиває право. За Рейснером, зникнення класів неминуче веде до згасання права.

У 20-і роки були навіть спроби зв'язати теорію радянської дер¬жави з теорією правової держави. У брошурі А. Малицького «Радянська Конституція» (1924 р.) декларувалося: «радянська республіка є держава правова, здійснююча свою діяльність в умовах правового режиму». Тодішній перший секретар ЦК КП(б)У Л. Каганович справедливо вгледів у роботі Малицького відступ від марксистсько-ленінської апології диктатури пролетаріату («наші закони визначаються революційною доцільністю в кожен даний момент»). Каганович закликав до нещадної боротьби на «правовому фронті» проти «буржуазного юридичного світогляду».

Така боротьба супроводжувалася в 30-і роки репресіями, викорінюванням інакомислення, утвердженням єдиної концепції «соціалістичного права». її офіційне оформлення в сталінському дусі дала «І Нарада з питань науки радянської держави і права» (1938 р.), організована сталінським підручним, Генеральним прокурором СРСР А. Вишинським (1883—1954). Ставилася мета за-

396

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

твердити єдину загальнообов'язкову сталінську «генеральну лінію» у юридичній науці в дусі потреб репресивних органів і покінчити з усякими «ворожими», «контрреволюційними» підходами до права. В остаточній редакції відповідно до рішення Наради утверджувалося таке загальне визначення права: «Право — сукупність правил поведінки, що виражають волю пануючого класу, встановлених у законодавчому порядку, а також звичаїв і правил гуртожитку, санкціонованих державною владою, застосу¬вання яких забезпечується примусовою силою держави з метою охорони, закріплення і розвитку суспільних відносин і порядків, вигідних і бажаних панівному класу».

Чим же відрізнялося радянське право? Де чим: «Радянське право, — визначила Нарада, — є сукупність правил поведінки, встановлених у законодавчому порядку владою трудящих, які виражають їх волю і застосування яких забезпечується всією примусовою силою соціалістичної держави, з метою захисту, закрі¬плення і розвитку відносин і порядків, вигідних і бажаних працюючим, повного й остаточного знищення капіталізму і його пережитків в економіці, побуті і свідомості людей, побудови комуністичного суспільства».

Таке визначення права ввійшло в радянську літературу як «нормативний» (а потім і «вузьконормативний») підхід до права. Ототожнення «права» і «законодавства» було безперечно позитивістським, але антиюридичним, адже за право видавалися «воля пануючого класу», закріплена в законах, неправові офіційні акти («норми»). Таке наказове «праворозуміння» стало на довгі роки офіційною установкою для юристів.

Тільки із середини 50-х рр. в умовах пом'якшення політич¬ного режиму («відлиги») почалася боязка критика пануючої концепції радянського права. Так, С. Кечекьян, О. Піонтковський за¬пропонували визначати право як єдність правової норми і правовідносин. Я. Николенко — як єдність правової норми, правовідносин і правосвідомості. Соціальні правила (норми) П. Недбайло запропонував трактувати як «імператив, правило належної в її межах поведінки, яке зобов'язує, забороняє, дозволяє певну дію при наявності певних умов». Український юрист дав чіткі визначення видів норм, їх структури, тлумачення і значення в су-рпільному житті. Відтепер, визнаючи нормативність права, пропонувалося доповнити моментами її реалізації. При цьому однак

397

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

не ставилося під сумнів існуюче «радянське соціалістичне пра¬во», під яким малося на увазі тоталітарне законодавство.

На початку 70-х рр. у ході дискусії з праворозуміння була висунута концепція розрізнення права і закону, що обґрунтовува¬ла розуміння права як необхідної форми і рівної міри (норми) свободи індивідів. Така концепція праворозуміння дозволила виявити відсутність у «соціалістичного права» і «законодавства» мінімально необхідної якості права — правового принципу формальної рівності і свободи індивідів. Вона послужила по¬штовхом до аналізу і з'ясування джерел права, передумов право¬вого закону, правової держави. Однак спроби з другої половини 80-х рр. перетворення існуючого правозаперечуючого ладу в «со¬ціалістичну правову державу», подолання позитивізму, право¬вого нігілізму виявилися малопродуктивними і запізнілими.

Висновки

З розпадом СРСР і проголошенням незалежності України почала формуватися її самостійна правова система, очи¬щення юридичної науки від догматичних нашарувань, «одержав-леної» заідеологізованої методології. Почалося переосмислення класичної політико-правової спадщини, відродження вітчизня¬ного загальнотеоретичного правознавства, активна законотвор¬ча робота, результати яких відбилися в Конституції України 1996 р.

Таким чином, еволюція більшовицької політико-правової ідеології до кінця 80-х рр. минулого століття відбувалась у руслі марксистсько-ленінської теорії держави і права, забезпечуючи потреби тоталітарної політичної системи. Неправові реалії соціалізму, незмінна установка на просування до неправового комунізму позбавляли суспільство реальної правової перспективи, виключали із всесвітнього прогресу політико-правових знань.У XX ст. збулися побоювання мислителів попереднього століття про згубність необмеженої влади, яка протистоїть народу і зневажає особистість. Уроки минулого століття застерігають від зневаги досягненнями духовної культури свого народу і всього людства, світової цивілізації.

398

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

22. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІ ВЧЕННЯ

ПРО ПРАВО І ДЕРЖАВУ В XX СТ.

XX ст. змінило політичне обличчя країн світу. Від-( булось і оновлення політико-правової теорії в тісному взаємозв'язку з широкою демократизацією суспільного життя в умовах регульованої ринкової економіки у найбільш розвинених країнах Західної Європи і США, науково-технічним прогресом. Це оновлення позначилось глибоким осмисленням методологічних проблем правознавства і політології, що розділилися. Спеціалізація досліджень, у свою чергу, привела до зміни структури цих наук, появи теорій і концепцій, започаткованих ще в XIX ст. — теорій солідаризму, еліт, нових шкіл права, концепцій плюралістичної демократії, соціальної держави і політики загального благоденства та ін.