§ 7. Реалістична теорія права

У 1930 р. у США була опублікована книга «Судові рішення і матеріали по справах про купівлю-продаж», курс лекцій «Кущ ожини» К. Ллевеліна і монографія «Право і сучаснасвідомість» Дж. Френка, що принесли їм широку популярність і викликали бурю в академічних колах. Вони зіграли величезнуроль у розвитку американської юриспруденції, поклавши початок формуванню правового реалізму як доктрини. У чому її сутність?

417

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Карл Ллевелін (1893—1962), викладач Колумбійського університету, і Джером Френк (1889—1957), адвокат з Чикаго, будували свою доктрину правового реалізму на принципах прагматизму, поєднання соціологічногоі психологічного підходів до вивчення права. Вони піддали критиці юридичний позитивізм і закликали досліджувати не тільки правові норми, встановлені в законах і судових рішеннях, але й сам процес впливу права на поведінку людей. За їх загальною думкою, формально-догматичні прийоми вивчення правових актів вже не відповідають вимогам сучасної науки: вони повинні бути «ретельно вивчені, — писав Ллевелін, — з погляду інструменталізму, під кутом зору їх прагматичного і соціально-психологічного змісту». Саме судова й адміністративна практика утворює, на його думку, «кістяк правової системи». Юристам слід не сперечатися про зміст загальних принципів і норм права, а насамперед узагальнити існуючу юридичну практику.

Діюче право, відповідно до поглядів реалістів, створюється не законодавчим шляхом (воно містить лише загальні приписи і норми, які швидко відстають від життя), а судовими й адміністративними органами в ході вирішення справ і конкретних суперечок між людьми. «Сферою права, — писав Ллевелін, — є діяльність, що відноситься до вирішення спорів. А люди, здійснюючі цю діяльність за посадою, будь-то судді, шерифи, чиновники, тюремники чи юристи, є офіційними виразниками права. Те, що ці посадові особи вирішують стосовно спорів, і є, на мою думку, саме право». Правові норми, вторив йому Френк, «не діють самі по собі». Вони містять певні ідеали, втілюють соціальну політику держави, проте вони не породжують у індивідів суб'єктивних прав доти, поки не будуть застосовані в рішенні з конкретної справи. «Право складається з рішень, а не з норм. Якщо це так, то суддя створює право всякий раз, коли вирішує справу».

Таким чином, під правом реалісти розуміли сукупність індивідуальних предписань, тобто правил поведінки, установлених компетентними органами держави стосовно конкретних ситуацій.

Дж. Френк визнає фундаментальні принципи природного права як основу сучасної цивілізації, але вважає за необхідне наблизити юридичну систему «до прийнятих в суспільстві способів рішення проблем справедливості». Дія високоморальних норм

418

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

тоді набирає сили, коли суддя, завдяки своїй психології, інтуїції, виносить правильне рішення. Реалісти стверджували, що суддя, розглядаючи справу, спочатку приймає рішення за інтуїцією і тільки потім підшукує для нього аргументи за допомогою логічних умозаключень, посилань на статті закону, прецеденти і т.д. їх інтерес до інтуїтивної стадії судочинства був продиктований «прагненням спростувати концепції юридичного позитивізму, а який зводив процес судового розгляду до логічних операцій підім ведення конкретного випадку чи суперечки під абстрактні норми права.

Своєрідність реалістичної доктрини права полягає, таким чином, в тому, що практико-прикладна проблематика в ній превалює над теоретичним змістом. Основні думки сучасних реалістів можна звести до трьох тез: 1) позитивний юридичний матеріал практично завжди є недостатнім, щоб наслідок кожної конкретної справи на рівні винесення рішення і апеляції був визначений логічно; 2) у таких випадках судді вирішують правові спори з допомогою досвіду суддівського розсуду; 3) у невизначених випадках судові рішення можуть бути результатом політичних і моральних, а не юридичних міркувань судді.