- •О. Ф. Скакун —
- •Є. А. Бондарев —
- •§ 1. Предмет історії вчень про право і державу.
- •§ 1. Предмет історії вчень про право і державу.
- •§ 2. Методологія історії вчень про право і державу
- •2 Політична і правова думка на стародавньому сході
- •§ 1. Джерела й особливості давньосхідної політико-правової думки
- •§ 2. Політико-правові ідеї в Стародавній Індії: брахманізм і буддизм
- •§ 3. Держава і право в поглядах давньокитайських мислителів
- •§ 1. Ранні вчення в давньогрецькій філософії
- •§2. Період розквіту давньогрецької
- •§ 3. Вчення в умовах кризи давньогрецької державності
- •§1. Вчення Цицерона про державу і право
- •§ 2. Політико-правові погляди римських стоїків
- •§3. Римські юристи про право
- •§ 4. Політичні і правові ідеї християнства.
- •5 Політико-правові вчення
- •§ 1. Вчення Томи Аквінського про державу і право
- •§ 2. Теорія всесвітньої монархії а. Данте
- •§ 3. Політико-правове вчення м. Падуанського
- •§ 4. Мусульманська політико-правова думка
- •6 Початки вітчизняної правової
- •§ 1. «Слово про Закон і Благодать» Іларіона
- •§ 2. «Повчання» в. Мономаха
- •§ 3. Політико-правові проблеми в літописах
- •§ 4. «Слово» і «Моління» Данила Заточника
- •§ 2. Політико-правові ідеї Реформації
- •§ 3. Вчення про державу ж. Бодена. Теорія державного суверенітету
- •§ 4. Ідеї раннього соціалізму: т. Мор і т. Кампанелла
- •8 Вчення про право і державу у нідерландах періоду антифеодальної революції
- •§ 1. Г. Гроций про право і державу
- •§2. Розробка природно-правової теорії б. Спінозою
- •§ 1. Основні напрямки англійської політико-правової думки
- •§ 2. Вчення т. Гоббса про право і державу
- •§ 3. Вчення Дж. Лежка про право і державу
- •§ 1. Політико-правова думка польського періоду в Україні
- •§ 2. Політичні програми гетьманів України
- •§ 3. Політична і правова думка в Московській державі
- •11 Право і держава у вченнях
- •§ 1. Політична програма Вольтера
- •§ 2. Вчення про державу і право ш. Монтеск'є
- •§ 3. Теорія народного суверенітету
- •§ 4. Політико-правові ідеї якобінців
- •§ 5. Політичні і правові вчення німецького і італійського Просвітництва
- •§ 1. Захисники абсолютизму. Теорія освіченої монархії
- •§ 2. Проект реформ державних установ с. Десницького
- •§3. Демократичний ідеал я. Козельського,
- •13 Американські просвітники про державу
- •§ 1. Демократична традиція «батьків-засновників» сша:
- •§ 2. Конституційні погляди федералістів
- •§ 1. Вчення і. Канта про право і державу
- •§ 2. Вчення г. Гегеля про право і державу
- •§ 3. Історична школа права
- •15 Основні напрямки західно-європейської
- •§1. Англійський лібералізм.
- •§ 2. Французький лібералізм. Б.Констан, а. Де Токвіль
- •§ 3. Соціалістичні вчення: ш. Фур'є, а. Сен-Сімон, р. Оуен
- •§ 4. Філософський і юридичний позитивізм
- •16 Проекти державних перетворень у росії й україні в першій половині XIX ст.
- •§ 1. Проект м. Сперанського і контрпроект м. Карамзіна
- •§ 2. Проекти конституції декабристів: м. Муравйов, п. Пестель
- •§3. Проект слов'янського союзу Кирило-Мефодіївського товариства
- •17 Основні напрямки європейських
- •§ 1. Ліберальні вчення про право і державу
- •§ 2. Марксистське вчення
- •§ 3. Анархізм про державу і право
- •§ 4. Аристократична концепція держави і права ф. Ніцше
- •XIX ст.
- •§ 1. Проекти і програми українських мислителів.
- •§ 2. Основні напрямки політико-правових вчень у Росії: консерватизм, «охоронний лібералізм», «російський соціалізм»
- •19 Розробка теорії права і правової
- •§ 1. Розробка теорії правової держави
- •§2. Розробка теорії права
- •20 Державно-правові концепції
- •§ 1. Консервативна державницька концепція
- •§2. Націоналістична концепція державності
- •§ 3. Національно-демократична модель української державності
- •§ 4. Соціал-демократична концепція української державності
- •21 Політико-правова ідеологія більшовизму
- •§ 1. Ленінське вчення про державу і право та його послідовників
- •§ 2. Радянське праворозуміння
- •§1. Теорія солідаризму л.Дюгі
- •§ 2. Неолібералізм про державу
- •§ 3. Концепції плюралістичної демократії
- •§ 4. Концепції соціальної держави і політики
- •§ 5. Теорія еліт
- •§ 6. Соціологічна юриспруденція
- •§ 7. Реалістична теорія права
- •§ 8. Юридичний позитивізм.
- •§ 9. Сучасні концепції природного права
- •Іменний покажчик
§ 3. Національно-демократична модель української державності
Основоположником національно-демократичної моделі української державності сучасні політологи вважають відомого галицького правознавця, громадського і політичного діяча першої чверті XX ст., академіка Станіслава Дністрянського (1870-1935)1.
Провідною ідеєю його національно-державницької концеп¬ції є право кожної нації на самовизначення, автономію та дер-жавну незалежність. В основі концепції покладена теорія суспіль-
_________________________________________
1 Дністрянський Станіслав Северянович народився в м. Тернопіль. Закінчив юрид. факультет Віденського ун-ту (1893). Доктор права. Член австрійського парламенту (1907—1918). Автор проекту Конституції Західно-Української Народної Республіки (1918 р.), а також цілої низки фундаментальних праць — «Самовизначення народів» (1918). «Загальна наука права і політики» (1923), «Погляд на теорії права і держави» (1925), «Демократія та її майбутнє» (1928) та ін.
373
Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна
______________________________________________________________________
них зв'язків: органічних, суб'єктами яких є сім'я, рід, плем'я, народ, держава, та організаційних, носіями яких є класи, партії, товариства, церква. Держава є суспільним органічним зв'язком найвищого типу: все, що століттями генетично склалося в суспільних зв'язках, є реальною основою держави і права. Суспільні зв'язки формуються на основі норм, прийнятих в окремих сім'ях, родах, племенах, класах, політичних партіях, країнах. Отже, всі правові норми є і соціально-етичними нормами.
Вчений робить висновок: в основі суспільних зв'язків лежать історичні традиції кожного народу, в т.ч. державницькі. Розвиток суспільного життя в Україні відбувався так само, як і в Захі-. дній Європі, а державницькі традиції сягають тут сивої давнини, Київської Русі, яка існувала не на загарбаній, а на власній землі. Такою була і козацько-гетьманська держава часів Б. Хмельницького. С. Дністрянський підсумовував: Україна має всі історичні та правові підстави для національного самовизначення, утворення власної державності на своїй етнічній території.
С. Дністрянському належать авторські конституційні проекти — «Устрій Галицької Держави» (1918 р.) та Конституції Захі-дно-Української Народної Республіки (1920 р.). Особливостями останнього проекту є, по-перше, положення про ЗУНР як пра¬вову, суверенну, демократичну та національну державу; по-друге, ЗУНР — держава, що визнає людину з її правами та свободами важливою соціальною цінністю; по-третє, влада в державі побудована за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову з місцевим самоврядуванням. Конституційний статус особи і громадянина визначався на основі принципів їх рівності, «єдності прав, свобод та обов'язків громадян», «невідчужуваності прав та свобод особи», «гарантованості прав та свобод особи з боку держави». Свободи автор конституційного проекту поді¬ляв на свободу натуральну, особисту, політичну та економічну.
Для «обґрунтування тривалої народної влади в державі, — вважав С. Дністрянський, — слід скликати Установчі збори»на основі загального, прямого і таємного голосування без різниці в статі. Одночасно з виборами Установчих зборів мали пройти й вибори першого президента Республіки. Збори повинні затвердити Конституцію ЗУНР, адміністративно-територіальний поділ республіки, ухвалити закон про вибори депутатів парламенту та де-
374
Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна
______________________________________________________________________
путатів місцевих представницьких органів, розробити і прийняти необхідні фінансові та податкові закони. Організація публічної влади за проектом передбачає приналежність законодавчої влади однопалатному парламенту — Народній Палаті, обраній на 4 роки на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. «До сфери дії Народної палати належить творення законодавства про всі ті предмети, які вимагають уніфікованого врегулювання в державі». Для внесення змін і доовнень до Конституції з ініціативи парламенту чи за рішенням республіканського референдуму скликається спеціальний представницький орган — Загальнодержавна Рада. Крім перегляду чи змін до Основного закону вона приймає рішення про надзвичайні заходи в державі на випадок війни та про дострокове припинення повноважень президента Республіки.
До системи органів виконавчої влади входить президент Республіки, до уряду — Державна Рада та місцеві органи виконавчої влади. Відповідно до проекту президент обирається терміном на 4 роки. Він є главою держави і очолює виконавчу владу, призначає членів уряду, «піклується про єдність дій уряду і слідкує за законністю управління». Судова система республіки у конституційному проекті охоплює як окремі інституції суди, Державний судовий трибунал та голову Дережавної юстиції. Судді призначаються Президентом Республіки, або заступаючим його Головою Державної Юстиції, остаточно і на все життя». Вони —/ самостійні й незалежні у своїх діях і відповідальні тільки за законом. Участь народу в судочинстві мала забезпечуватись мировими судами народних засідателів або присяжних. Верховне правосуддя належить державному судовому трибуналу, до повноважень якого віднесено також контроль за конституційністю законів, додержанням меж компетенції представницьких органів, виконанням обов'язків депутатами парламенту, ухвала його рішень щодо політичних звинувачень тощо.
Конституційний проект Дністрянського містить важливі положення про організацію й правові засади діяльності представницьких органів та органів виконавчої влади на місцях, про статус державних службовців, про порядок організації проведення та компетенцію референдумів різного рівня та ін. Тут визначається, що «як політичний власник національної території укра-
375
Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна
______________________________________________________________________
їнський народ є носієм територіального верховенства в державі,,. Всі інші народи, які постійно проживають в державі, приймуть пропорційну участь як в створенні і організації волевиявлення народу, так і його здійсненні».
Проект Конституції ЗУНР, розроблений С. Дністрянським, шли шився нереалізованим, але його норми і принципи відповідали найвимогливішим доктринам конституційної, правової держави, робили честь вітчизняному конституціоналізму.
Інший відомий галицький правник, політолог і соціолог Во¬лодимир Старосольський (1978—1942)1 сформулював концепцію Побудови української державності, засновану на поєднанні національного і соціально-класового чинників у цьому процесі.
В. Старосольський виходив з того, що нація є «твором психології, а не витвором раціонального думання». Нею керується стихійна воля, яка не знає мети та обмежень, а має тільки напрямок. Джерелом існування нації, її життєдайною енергією є прагнення до політичної самостійності, яке історично проявляється як боротьба за власну державність. Рушійною силою цієї боротьба Є не тільки національні, а й класові інтереси. Широкі маси народу, які брали участь у боротьбі за національне визволення, пов'язували з ним і своє соціальне визволення. Відстоюючи принцип, що політична боротьба є «матір'ю» націй, правник різко негативно ставився як до «войовничого націоналізму», так і до марксизму.
У праці «Держава і політичне право» Старосольський виокремлював три шляхи побудови держави — на основі економічних інтересів, політичних інтересів і національної єдності. У першо¬му випадку утворення держави відбувається шляхом економічного відокремлення її від метрополії (США). Утворення держави на основі політичних інтересів передбачає захоплення політичної влади партією одного класу (СРСР). Єдино прийнятним для України шляхом утвердження державності є утворення її на основі національної єдності (як у Чехії).
____________________________________
1 Старосольський Володимир — український громадський і політичний діяч, соціолог, теоретик права, адвокат. Народився в Ярославі (Польща). Навчався в Краківському, Львівському, Віденському ун-тах. Доктор права. У 1919 р. — товариш міністра закордонних справ УНР. Автор праць: «Теорія нації» (1922),«Політичне право», «Держава і політичне право» (1924) та ін.
376
Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна
______________________________________________________________________
Відомий соціолог і політолог Ольгерд Бочковський (1885—1939)' слідом за Старосольським розумів націю як духовну спіль-'*' ність, що грунтується на національній свідомості та прагненні до волі. Вольовий момент нація найповніше виявляє у прагненні до утворення власної держави. Розвитку і поширенню націо-генезу сприяють три передумови: 1) поглиблення громадських взаємин між членами всіх суспільних груп, з яких складається народ, а значить і ліквідація атомістичної будови суспільства, перемога суспільства, перемога суспільного атомізму і перетворення народу в націю; 2) утворення держави з власною територією, яка сприяє етногенезу. Можливе створення нації і механічним шляхом, коли спочатку виникає держава, а вже потім в її межах формується нація (Англія, Франція, Іспанія); 3) зародження капіталізму, розвиток демократії. Завдяки демократії, вважає Бочковський, нижчі верстви суспільства стають повноправними членами національної спільноти.
Через два етапи національного розвитку — пробудження та відродження — український народ, на його думку, має дійти самовизначення. Наслідком його політичного самовизначення , має стати державна самостійність. Новий тип держави майбутнього — націократія — політичне панування нації, незалежні народи, добровільно об'єднані у континентальні та світові спілки. Організоване людство з відроджених народів — «Дев'ята симфонія» людської історії.
Таким чином, з'явившись у Галичині наприкінці XIX ст. і пов'язаний із державницькими ідеями І. Франка і Ю. Бачинського, національно-демократичний напрямок політико-правової думки пропонував вирішення національного питання в демократичних формах.