§2. Розробка теорії права

а) Соціологічні концепції права

Соціологічний напрямок у теорії права методологічно виходив з того, що існування і розвиток права і держави визначаються суспільними чинниками. Тому представники цього напрямку надавали важливого значення вивченню суспільних інтересів і відносин, дослідженню психічних і моральних основ держави і права. Чимало прихильників концепції права як захи¬щеного інтересу, за Ієрінгом, було й у Росії.

Професор цивільного права Московського університету Сергій Муромцев (1850—1910)1 головного значення надавав правовим відносинам.

С. Муромцев вважав, що в основі права лежать інтереси індивідів, суспільних груп, союзів і т.д., на базі яких у суспільстві і виникають різні відносини, регульовані за допомогою санкцій:

_______________________

1 Муромцев Сергій Андрійович — професор права, публіцист, громадський і політичний діяч. З 1877 р. — професор Московського ун-ту. Був редактором «Юридического вестника» (1879—1902 рр.). З 1905 р. — член ЦК кадетської партії, голова І Державної думи. Автор праць: «Нариси загальної теорії цивільного права» (1877 р.), «Визначення й основний поділ права» (1879 р), «Що таке догма права?» (1885 р.).

348

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

юридичних, моральних, релігійних та ін. До правових належать ті відносини, що складаються з типових для даного суспільства інтересів окремих осіб чи їх об'єднань. Ці відносини й інтереси одержують «неорганізований захист» з боку суспільства і соціальних груп. Але його недостатність змушує при зіткненні різних інтересів звертатись до державних органів, тобто до «організованого захисту». Він доручається суддям, посадовим особам чи суспільній владі, дії яких набувають точних форм, визначеної процедури прийняття рішень, компетенції тощо. Таку організовану форму захисту вчений називав юридичною. Вона необхідна тільки тим відносинам, що вимагають додаткових гарантій від держави. Юридичною санкцією, вважав Муромцев, забезпечується та частина відносин, яка визнана найбільш важливою для інтересів особистості і держави і не може бути забезпечена інакше, як силою державного примусу.

За вченням Муромцева, правовий порядок — це існуючий порядок відносин у суспільстві, режим панування закону у взаєминах рівноправних громадян при реалізації ними свого правового статусу в конкретних правовідносинах. На нього впливає низка чинників: юридичні норми діючого законодавства, ідеї справедливості, надії на правопорядок майбутнього. Правопорядок — результат впливу права на суспільні відносини.

Юридичні норми, що створює держава, заявляв учений, не завжди відповідають існуючому в даному суспільстві правопорядку. Тому великі надії на подолання протиріч між юридичними нормами і правопорядком він покладав на судові й інші правозастосовчі органи, здатні постійно приводити діючий правопорядок у відповідність зі «справедливістю». Завдання суду полягає в забезпеченні повної гармонії між юридичними нормами і конкретним випадком, в індивідуалізації права. Для цього суддя повинен «здійснити справедливість», тобто «застосувати юридичні норми саме в тій мірі, у якій випадок характеризується типовими властивостями, що служать підставою норми». Таким чином, суд, вважав Муромцев, перетвориться в арбітра між законом і конкретним правовідношенням і зможе приводити закон у відповідність з «живим правом».

Достоїнство концепції Муромцева — в захисті права як системи правовідносин, що виникають на основі конкретних інтере сів людей в

349

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

громадянському суспільстві. Створене в такий спосіб право потребує гарантій держави від порушень за допомогою «організованого захисту». У цьому процесі вчений головну роль відводив суду, основне завдання якого — юридична охорона правових інтересів. Ця нова позиція в російському правознавстві сприяла більш глибокому розумінню специфіки права, його сутності й ролі.

Соціально-психологічне тлумачення права і державної влади давав професор Микола Коркунов (1853—1904)1.

Право, за визначенням Коркунова, є не просто захист інтересів, але їх розмежування, інструмент забезпечення певного порядку в процесі виникнення і врегулювання конфлікту інтересів. Юридичні норми розмежовують інтереси різних суб'єктів на відміну від норм технічних, що вказують засоби досягнення визначеної мети, і правових правил, що дають порівняльну оці¬нку різних інтересів однієї й тієї ж особи. «Отже, норми розмежування інтересів визначають межі між правом і неправом і є суть юридичні норми. Щоб визначити межі здійснення інтересів, що стикаються, право встановлює права й обов'язки суб'єктів суспільних відносин і тим самим створює важливий порядок суспільних відносин».

Громадянське право, відзначав учений, розмежовує інтереси приватних осіб, кримінальне право — інтереси обвинувача і підсудного, громадянський процес — позивача і відповідача, державне право — інтереси всіх учасників державної спільноти від монарха до підданого. Міжнародне право розмежовує інтереси людей як учасників міжнародних відносин і як громадян конкретних держав.

Основа права — в індивідуальній свідомості, в якій Коркунов розрізняє суб'єктивний і одночасно соціально-психологічний аспекти. Однак у своєму зовнішньому прояві як регулятор і забезпечник належних і упорядкованих суспільних відносин право діє і відтворюється об'єктивно (поза індивідуальною й іншою сваволею).

___________________________

1 Коркунов Микола Михайлович — юрист, спеціаліст з міжнародного і державного права. Закінчив юридичний фак-т Петербурзького ун-ту (1876 р.). Викладав у Петербурзькому ун-ті, Воєнно-юридичній академії та інших учбових закладах. Автор праць: «Державне право (теорія)» (1877 р.), «Лекції із загальної теорії права» (1904 р.), «Російське державне право». Т. І—II (1893—1894 рр.). »

350

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Вчення Коркунова про право склалося під сильним івпливом соціологічних концепцій, що трактують право як засіб Досягнення погодженості інтересів особистості і суспільства, і модних на той час ідей соціальної психології. Тому він розглядав право і як «взаємний психічний вплив людей», зв'язував загальнообов'язкову силу закону з авторитетом веління органів влади, які викликають «майже інстинктивну до себе покору».

У розвитку соціологічного напрямку теорії права помітне місце належить М. Ковалевському.

На методологічну основу його вчення вплинула доктрина О. Конта і еволюційна теорія Г. Спенсера. Порядок забезпечений лише там, писав учений у статті «Соціологія і порівняльна історія права» (1902 р.), де суспільство утворить «замирене середовище», основане на суспільній солідарності, свідомості спільності інтересів і взаємній залежності один від одного. Вимоги солідарності, визнані суспільством, стають соціальними нормами. Право, за Ковалевським, це — «норми, які мають на меті підтримку і розвиток солідарності», «що приводяться в життя організованою силою — державою» і володіють примусовою силою. Право, підкреслював учений, виникає раніш держави і незалежно від неї, його розвиток залежить від розвитку суспільства. Тому державі «немає вибору, як визнати його, що вона й робить у формі проведених нею позитивних норм». Отже, поняття права в концепції Ковалевського має подвійне значення: 1) право є відображенням вимог солідарності й обумовленої нею „ ідеї долгу, що змушує індивідів брати на себе обов'язки; 2) воно породжує позитивне право, що має нормативний характер і забезпечене примусовою силою держави, виражає волю не окремого класу, а цілого суспільства. Воно містить правила, покликані або розширити, або обмежити волю індивідів (у тій мірі, у якій держава бере на себе функції, виконувані раніше суспільними союзами).

М. Ковалевський вважав особисті права незалежними від держави, яка їх не може скасувати, «адже визнання їх є такою же вимогою суспільної солідарності, як установлення самого факту державного співжиття». Він наполегливо звертав увагу на таку якість «всесословного» (тобто громадянського) суспільства, як проголошення громадянської і політичної рівності, прав і сво¬бод особистості, юридичних гарантій цих прав і свобод, що, на його думку, обумовлює

351

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

«загальнонаціональний характер» права, узгодження інтересів особистості, груп, класів, суспільства відповідно до соціальної солідарності.

Цікавими є погляди Ковалевського на перспективи всесвітнього об'єднання держав, єдиної космополітичної організації людства. Ця ідея випливає з його концепції суспільної солідарності і «замиреного середовища». «Зріст державних порядків, — пише вчений, — наочно виступає в прискореному за останнє сторіччя розвитку федерації або союзних держав». Міжнародний союз бачився йому складеним з автономних держав, зацікавлених у економічних зв'язках і міцному мирі, а європейська федерація — у вигляді «простої угоди між самостійними державами Європи» без загального уряду. Фактично йдеться про конфедерацію. Отже, слідом за Контом Ковалевський поширює сферу «замиреного середовища» і на зовнішню політику. Його передбачення європейської і світової інтеграції, яка розпочнеться в середині XX ст., розвивало ідеї великих попередників — І. Канта, Д. Аліг'єрі та ін.

б) Формально-догматична концепція права

Поєднання формально-догматичного підходу і фі¬лософського позитивізму втілилося в концепції права і держави Габріеля Шершеневича (1863—1912)1.

Г. Шершеневич виходив з того, що «держава передує праву історично і логічно», «держава є явище первинне, право — вто¬ринне», держава є джерелом права. Тому він критично оцінював ідею зв'язаності держави створеним нею правом. «Річ не в тім, щоб зв'язувати державу правовими нитками подібно тому, як ліліпути зв'язували Гуллівера. Питання в тім, як організувати владу так, щоб неможливий був чи був доведений до мінімуму конфлікт між правом, що виходить від влади, і моральними пе¬реконаннями підвладних». Він цілком поділяв положення Ієрінга про те, що «право є добре зрозуміла політика сили».

______________________________________

1 Шершеневич Габріель Феліксович — юрист, спеціаліст з цивільного і торгово¬го права. Закінчив юридичний фак-т Казанського ун-ту. Захистив магістерську і докторську дисертації, професор. Автор праць: «Підручник російського цивільного права» (1894 р.), «Загальна теорія права». Вип. 1—4 (1910—1912 рр.) та ін.

352

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Усі влади в державі спираються на державну владу з її споконвічним авторитетом, тоді як державна влада спирається безпосередньо на суспільні сили. Такою є держава з позиції соціології. «Поняття про державу тільки одне — соціологічне». Поняття про державу Шершеневич зводить до трьох основних ознак:

1) сукупність людей, об'єднаних за політичними мотивами;

2) простір (територія), на яку поширюється дія державної влади;

3) наявність державної влади. Що таке влада? За Шершеневичем, влада є можливість нав'язувати свою волю іншому чи іншим,змушувати інших погоджувати свою поведінку з волею пануючих. Те ж і державна влада — «це здатність пануючих робити свої веління чинником, що визначає поведінку підлеглих, і в основі такої можливості лежить інстинкт самозбереження людини. Страх за своє благополуччя і довіра до органів державної влади, як найкращому засобу його забезпечення, складає індивідуально-психологічну основу державної влади».

Чим забезпечується правовий порядок проти сваволі державної влади? На думку вченого, — ступенем готовності громадянина принести жертви державі, від уявлення, що він втрачає з цією державою. «Громадянин держави, що забезпечує йому особисту і майнову недоторканність, законність і свободу, захист усюди, де б він не був, — готовий на більші жертви, ніж громадянин тієї держави, яка ставиться до нього як до безправного раба. Перший "Збуде захищати державу, як свій будинок, другий — як будинок свого господаря». Таким чином, дії державної влади знаходять¬ся цілком під санкцією громадської думки, тобто в сфері моралі.

Поняття про право, за Шершеневичем, зводиться до поняття про позитивне право: «тільки те право, що діє, але не те право, що повинно б діяти». Основне поняття права — об'єктивне право. Суб'єктивне право — похідне. Перше — сукупність право¬вих норм, друге — можливість здійснення своїх інтересів суб'єктом права. Вивчаючи позитивне право держави, вважає вчений, треба досліджувати догму права, тобто основні поняття юридичних наук — джерела права, його норми, правовідносини, застосування права, юридичну відповідальність, державу і суспільство. Сутнісні риси права Шершеневич називає такі: 1) право передбачає поведінку особи; 2) право має примусовий характер; 3) право завжди зв'язане з державною владою. Право, ствер-

353

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

джував вчений, — це норма належної поведінки людини, невиконання якої спричиняє примус з боку державних органів. Іншими словами: право — «це правила співжиття, підтримувані державною владою». Він був проти розширеного тлумачення права, суворо відмежовував його від поняття моральності; концепцію природного права вважав не лише науково неспроможною, але і соціально шкідливою.

Норми права Щершеневич вважав виразом вимог, звернених державною владою до підлеглих їй осіб, «всяка норма права — наказ». Правила, що визначають лад і діяльність самої державної влади (тобто конституція), не можуть мати для неї правового характеру, адже «писана Конституція є фіксування суспільного погляду на взаємини елементів державної влади». Таке праворозуміння й одержало назву позитивістського, нормативного.

Переважаючою формою права Шершеневич логічно називає закон. «Під ім'ям закону розуміється норма права, що виходить безпосередньо від державної влади у встановленому заздалегідь порядку». Ознаками закону він називає: 1) загальне правило, розраховане на необмежену кількість випадків, у формальному сенсі закон — акт законодавчої влади; 2) норма права виходить безпосередньо від державної влади, є вираженням волі органів влади; 3) ця воля повинна виразитися у встановленому заздалегідь порядку. Вчений вважав, що примусовий характер права не дозволяє відносити до норм права конституційне, міжнародне і канонічне право.

Вивчати догму і техніку права, вважав Шершеневич, особливо важливо для юриста-практика, що стоїть поза ідеологією і політикою права. Розроблена ним теорія права і держави на основі формально-догматичного методу не втратила свого пізнавального значення і сьогодні.

в) Нормативно-етичні концепції права

Філософсько-методологічною основою нормативно-етичної концепції права були вчення Канта і Гегеля, теоретичні положення яких обоє вчені прагнули поєднати з політико-правовими ідеями кінця XIX — початку XX ст.

354

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Пошук і обгрунтування суспільного ідеалу, «самостійного значення морального начала» у правознавстві — тема всієї наукової творчості П. Новгородцева. Він розрізняв поняття абсолютного і відносного ідеалів. Абсолютний ідеал, вважав вчений, створюється кожною людиною самостійно. В основі цього ідеалу — особистість як абсолютна мета суспільного прогресу. Абсолютний ідеал має позачасовий характер і є загальним для права і моралі. Суспільні установи не складають для людини абсолютної мети («душевне життя особистості ширше і глибше від політики і громадськості»), але вони є незамінним засобом для того, щоб йти шляхом морального прогресу. Відносний ідеал створюється суспільством і орієнтований на створення громадського порядку, що забезпечує особисту безпеку, свободу, рівність, власність, солідарність і т.п. Спільна діяльність людей у суспільстві створює особливу, самостійну галузь моральних вимог. Моральний закон розуміється не тільки як норма особистої поведінки людини, але і як основа загального морального життя, «зв'язуюча усіх воєдино певною загальною метою — прагненням до абсолютного ідеалу». Мораль так само незмінна, як постійна сутність людини.

Але право і правосвідомість — рухливі й мінливі в суспільстві. Проблема полягає в тім, писав Новгородцев, щоб у процесі удосконалювання права, по-перше, не виходити за межі моральних и критеріїв і, по-друге, направляти правотворчість відповідно до етичного ідеалу в такій мірі, у якій це можливо в даному, історично визначеному суспільстві.

Таким чином, Новгородцев прагнув за нових умов поєднати гегелівську ідею розвитку свободи з етичною теорією права Канта. Вчений писав, що без свободи немислима індивідуальність особистості, але розвиток, прояв особливих рис індивідів у суспільстві вимагає рівності їх можливостей. Тому суспільний ідеал уявляється як «принцип загального об'єднання на засадах рівності і свободи», гармонією особистого і суспільного в житті людини.

Для Б. Кістяківського наука про право — предмет різних галузей гуманітарних наук, які повинні будуватись на основі множинності понять права. Він зводить їх до чотирьох основних рівноцінних визначень: 1) Державно-організаційне, чи державно-наказове («государственно-повелительное») поняття права.

355

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

куішість норм, виконання яких примушується, захищається чи гарантується державою». Достоїнства такого визначення в тім, що воно містить «державно-організаційний» елемент у праві. Недолік — за рамками права залишаються: звичаєве право, частина державного права і міжнародне право; 2) Соціологічне поняття права — «сукупність правових відносин, що здійснюються п житті, у яких виробляються і кристалізуються правові норми». Таке праворозуміння, вважав вчений, безумовно ширше від держані-наказового, оскільки обіймає і звичаєве, і державне, і міжнародне право, включає широке коло національних, побутових, економічних та інших відносин. Однак тут немає чітких меж між правовими і неправовими відносинами, неясний критерій — що вважати правом; 3) Психологічне поняття права включає «сукупність тих душевних переживань долгу чи обов'язку, що мають імперативно-атрибутивний характер», тобто «набувають загального значення й об'єктивуються у загальній нормі». У підсумку, пише Кістяківський, утворилося таке широке поняття, що «об'єктом його виявилося не саме право, а правова психіка». За рамками такого праворозуміння залишився і зміст об'єктивного права; 4) Нормативне поняття права визначається як «сукупність норм, що містять у собі ідеї про належне і визначають зовнішні відносини людей між собою». Це поняття права мас велику пізнавальну цінність, підсумував Кістяківський, тому що вказує на стійкий характер права (належне), не визначений вичерпним чином жодним іншим поняттям. Недолік норматив¬ного праворозуміння — воно не завжди визначає реальне, діюче право, заперечує звичаєве право, роль морального закону.

Крім цих чотирьох «теоретичних понять» права Кістяківський визначив і «технічні поняття»: юридико-догматичне і юридико-політичне. «З точки зору юридичної догматики право являє собою сукупність правил, що вказують, як знаходити в діючих правових нормах рішення для усіх випадків зіткнення інтересів чи зіткнення уявлень про право і неправо». За допомогою різних прийомів юридичної догматики, пояснював вчений, норми діючого права переробляються в юридичні поняття, категорії і приводяться, таким чином, у логічну правову систему. Юридико-політичне поняття права чи політику права він визначав як

356

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

сукупність правил, що допомагають знаходити і встановлювати ;які-небудь стійкі норми в суспільстві, закріплюючи за ними правовий характер. Незважаючи на множинність понять права, «право як явище єдине». Головний і самий істотний зміст права, за „Кістяківським, складає свобода. Але вона обумовлена суспільним середовищем. Соціальна дисципліна «створюється тільки правом; дисципліноване суспільство з розвинутим правовим по¬рядком — тотожні поняття». Право — єдина соціально дисцип-^лінуюча система.

Право займає виняткове місце в суспільстві, писав Кістяківський у своїй докторській дисертації, тому що є найбільшим виразником його культури. Право — культурна цінність. «Соціальна культура знаходить у праві своє найбільш чітке визна¬чення, що має для всіх однакове значення. Як техніка перетворює природне в належне, так і право перетворює соціально необхідне в належне. Цей процес перетворення необхідного в належне здійснюється завдяки діям людей, що керуються усвідомленням свого долгу».

Таким чином, здійснення права, як взагалі духовність, — наслідок багатьох свідомих індивідуальних зусиль. «Ні правопорядок, ні державний лад не можуть бути довговічні, якщо „вони не знаходять собі опори в суспільній правосвідомості”, виходячи з фундаментальності права в суспільній культурі і Слідуючи Канту, Кістяківський стверджував, що в основі права як прояву моральності лежить принцип етичної належності. Цей особливий світ цінностей існує паралельно зі світом природи і має так само глибоко досліджуватися людиною.

Заслугою Кістяківського є глибоке обгрунтування множинності методів у вивченні права. Керуючись цим підходом, вінвиділив і пояснив різні поняття права, що вмістили в себе досягнення юридичної науки того часу. Об'єднуючим ці поняття права чинником він вважав філософію культури, важливоюяумовою правопорядку — участь усіх громадян держави «у творенні, застосуванні й здійсненні права». «Для права недостатньо духовної активності з боку тільки законодавця, судді й адміністратора. Кожен громадянин повинен бути духовно діяльниму галузі права і по-своєму творити його», — підкреслював Кісіяківський.

357

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

г) Психологічна теорія права

Прагнення рішучого і безумовного звільнення теорії права від вузького юридичного догматизму на основі нових досягнень модної наприкінці XIX — початку XX ст. психологічної науки привело до створення оригінальної психологічної теорії права Левом Петражицьким (1867—1931)*. Вчений виходив з того, що науки про право, державу, моральність має спиратися на аналіз психологічних явищ. Він вважав незадовільним ділення психічних явищ на пізнання, почуття і волю і ввів поняття емоцій, що мають двосторонній, пасивно-активний характер. Емоції, за Петражицьким, — «істинні мотиви, «двигуни» людської поведінки». Серед емоцій особливу роль грають емоції етично-моральні і правові. Моральні емоції імперативні, тобто обов'язкові, пра¬вові — імперативно-атрибутивні. Імперативна природа вбачалась автором в усвідомленні особою свого обов'язку, атрибутивна — в усвідомленні свого права. Розвиток права, моралі, естетики і . навіть перехід від правової системи рабства до права «вільної праці» і конкуренції — наслідки і продукти «прогресу народної психіки».

Найбільш сильний вплив на суспільство справляє право. Воно є особливою формою (різновидом) психічних переживань. Право вище моралі. Етична мотивація, свідомість обов'язку породжує моральні обов'язки, що важливо, але недостатньо у відносинах між двома сторонами. Обов'язки, «закріплені за іншими, за якими те, чому зобов'язана одна сторона, належить іншій стороні, як щось їй належне» Петражицький називає правовими, або юридичними обов'язками. Вони лежать в основі правовідносин, прав осіб і закріплюються в юридичних нормах.

До сфери дії права, за Петражицьким, входить безліч «життєвих випадків і питань поведінки», не передбачених офіційним правом. Останнє передбачає, на його думку, «мікроскопічну величину» життєвих випадків і поведінки. Він відносив до правових норм безліч правил, у т.ч. правила різних ігор (і дитячих), правила

____________________________________________________

1. Петражицький Лев Йосипович — народився в Україні в родині польського походження. Закінчив юридичний фак-т Київського ун-ту. Став доктором права (1897 р.), завідував кафедрою енциклопедії і філософії права у Петербурзькому ун-ті (1898—1918 р.). Автор праць: «Нариси філософії права» (1900 р.), «Про мотиви людських вчинків» (1904 р.), «Теорія права і держави в зв'язку з теорією моральності» (1909 р.).

358

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

ввічливості, етикету і т.п. Прагнув визначити природу права, «що обіймає й об'єктивне, і суб'єктивне право», знайти універсальну формулу права, що охоплювала б різні типи праворозуміння, простежити формування юридичних норм у правосвідомості.

Розширене тлумачення права Петражицький переносить і на його джерела. Відмовившись від сформульованих догматичних тлумачень джерел права і прагнучи охопити всі його форми, він дає свою їх класифікацію. У державі, говориться в «Теорії права і держави в зв'язку з теорією моральності», відбувається диференціація права на офіційне («підлягає застосуванню і підтримці з боку представників державної влади») і неофіційне («позбавлене такого значення в державі», «не начальницьке право»). Далі теоретик виділяє інтуїтивне і позитивне право. Він вважає, що існує безліч систем інтуїтивного права — «інтуїтивних прав стільки, скільки індивідів». Інтуїтивне право — це просто почуття справедливості, усвідомлення свого обов'язку. Якщо позитивне право встановлює «одноманітний шаблон правил для більш-менш значних мас людей», тобто універсальне, то інтуїтивне право має індивідуально-мінливий характер, його зміст визначається інди¬відуальними умовами життя кожного, його характером, вихованням, освітою, соціальним станом, професійними заняттями і т.д. У кожній країні співвідношення інтуїтивного і позитивного права залежить від рівня розвитку культури, стану народної психіки. Росія є «царством інтуїтивного права переважно». До її складу входять народи, які стоять на різних ступінях розвитку, з безліччю національних правових систем і релігій. До того ж, вважав вчений, російське законодавство знаходиться в незадовільному стані, а його застосування масово підмінюється офіційною дією інтуїтивно-правових переконань.

Далі у Петражицького слідують: звичаєве право («яке, не будучи встановлено законом ..., фактично виконується»), у ньому — два види — 1) право звичаїв предків, традицій, старовини і 2) право сучасних звичаїв, «загальноприйнятого»; право судової практики, що також одержує в психіці людей значення нормативного факту; міжнародне право. А ще — «книжкове право» (священні книги, Звід законів Юстиніана, збірники звичаєвого права), «право прийнятих у науці думок», «право юридичної експертизи», «право юридичних приказок і прислів'їв» та ін. Так ідея правового плюралізму у Петражицького безмежно розширила поняття права.

359

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Підкреслюючи вплив, «тиск» неофіційного, інтуїтивного права на офіційне, Петражицький водночас застерігав про неприпустимість зведення інтуїтивного права навіть найбільш освічених соціальних верств суспільства в масштаб для оцінки діючих законів. Реформи законодавства необхідно проводити на основі наукових знань, вважав вчений, і пропонував створити особливу науку — політику права. Якщо теорія права має бути позитивною наукою, то політика права — прикладною дисципліною, покликаною поєднати знання про право із суспільним ідеалом, очищати психіку людей від антисоціальних схильностей і направляти їх поведінку в бік загального блага за допомогою розробки «...начал бажаного, раціонального права в законодавстві». Саме політика права свідомо поведе людство вперед у тім напрямку, куди воно рухається несвідомо, емпірично.

Держава, вважав Петражицький, служить праву, забезпечує здійснення права і змінюється відповідно до потреб його системи. «Найважливішим служінням загальному благу з боку державної влади ... є служіння праву; і державна влада є владою службовою насамперед і переважно стосовно прав громадян і права взагалі».

Суспільно-політичні ідеали Петражицького були близькі до етичного соціалізму (а в Україні — до «громадівського соціалізму»). Він теж бачив необхідність заміни «деспотичного режиму системою державного й общинного самоврядування», вважав, що в майбутньому право зживе себе і поступиться місцем нормам моральної поведінки. «Взагалі право існує через невихованість, дефективність людської психіки, і його завдання полягає В тому, щоб зробити себе зайвим і бути скасованим».

Психологічна теорія права і моральності Петражицького, яка викликала активну критику в юридичній літературі, мала чимало послідовників. Вона вперше показала недостатність позитивістського і природно-правового тлумачення права.

ВИСНОВКИ

Таким чином, наприкінці ХІХ - початку XX ст. у вітчизняній і російській політико-правовій думці плідно розроблялася теорія правової держави, в першу чергу такі її аспекти,

360

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

як природа, поняття, ознаки правової держави. Правова держава переважно трактувалася як конституційна, соціальна (у перспективі), вища форма політичного буття, якій повинні бути притаманні: певна форма державного правління — конституційна монархія чи республіка з представницькими установами, унітарною чи федеративною формою державного устрою з демократично-ліберальним державним режимом. Як основні принципи правової держави виділялися й обґрунтовувались: зв'язаність державної влади і громадян правом, виокремлення гілок влади, підпорядкування законодавчого й адміністративних органів судовому контролю, наявність місцевого самоврядування, Верховенство права і правова рівність громадян, відповідність закону праву тощо. Особливу увагу теоретиків правової держави привернули і знайшли теоретичне вирішення проблеми прав і свобод людини і громадянина — свобода особистого самови-значення, забезпечення основних прав людини і поваги до правової особистості, право на гідне існування та ін. Це було безсумнівно видатним внеском у розробку світовою правовою думкою теорії правової держави, який не втратив багато в чому свого теоретичного значення і сьогодні. Вагомим є внесок у її розвиток і представників «української школи» правознавців.

Успіхи розвитку суспільних наук (соціології, психології, історії) викликали використання в юриспруденції різних методів дослідження політико-правових явищ. Прихильники соціологічних концепцій права бачили основу права в правових відносинах, націлювали юристів на першочергове вивчення інтересів людей, їх розмежування і захист за допомогою держави. Ковалевський вважав як право, так і державу засобом забезпечення солідарності, «замиреного середовища» у суспільстві, запропонував порівняльно-історичний метод у юриспруденції. Формально-догматична юриспруденція закликала досліджувати право насамперед як систему загальнообов'язкових норм поведінки, вирішувати правові спори поза ідеологією держави і політики права, грунтуючись тільки на догмі права. Нормативно-етична концепція права Новгородцева обґрунтовувала суспільний ідеал значення для права і моралі. Концепція Кістяківського була орієнтована на вивчення права як частини культурної творчості людей. Л. Петражицький виходив з того, що право коріниться в психіці індивіда. Він вва-

361

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

жав що інтерпретація права з позиції психології індивіда дозво¬ляє поставити юридичну науку на ґрунт достовірних знань.

Кожна з цих теорій права заслуговує глибокого вивчення не тільки з погляду історико-порівняльного правознавства, але і доктринального мислення, вирішення сучасних політико-правових проблем.

362

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________