- •О. Ф. Скакун —
- •Є. А. Бондарев —
- •§ 1. Предмет історії вчень про право і державу.
- •§ 1. Предмет історії вчень про право і державу.
- •§ 2. Методологія історії вчень про право і державу
- •2 Політична і правова думка на стародавньому сході
- •§ 1. Джерела й особливості давньосхідної політико-правової думки
- •§ 2. Політико-правові ідеї в Стародавній Індії: брахманізм і буддизм
- •§ 3. Держава і право в поглядах давньокитайських мислителів
- •§ 1. Ранні вчення в давньогрецькій філософії
- •§2. Період розквіту давньогрецької
- •§ 3. Вчення в умовах кризи давньогрецької державності
- •§1. Вчення Цицерона про державу і право
- •§ 2. Політико-правові погляди римських стоїків
- •§3. Римські юристи про право
- •§ 4. Політичні і правові ідеї християнства.
- •5 Політико-правові вчення
- •§ 1. Вчення Томи Аквінського про державу і право
- •§ 2. Теорія всесвітньої монархії а. Данте
- •§ 3. Політико-правове вчення м. Падуанського
- •§ 4. Мусульманська політико-правова думка
- •6 Початки вітчизняної правової
- •§ 1. «Слово про Закон і Благодать» Іларіона
- •§ 2. «Повчання» в. Мономаха
- •§ 3. Політико-правові проблеми в літописах
- •§ 4. «Слово» і «Моління» Данила Заточника
- •§ 2. Політико-правові ідеї Реформації
- •§ 3. Вчення про державу ж. Бодена. Теорія державного суверенітету
- •§ 4. Ідеї раннього соціалізму: т. Мор і т. Кампанелла
- •8 Вчення про право і державу у нідерландах періоду антифеодальної революції
- •§ 1. Г. Гроций про право і державу
- •§2. Розробка природно-правової теорії б. Спінозою
- •§ 1. Основні напрямки англійської політико-правової думки
- •§ 2. Вчення т. Гоббса про право і державу
- •§ 3. Вчення Дж. Лежка про право і державу
- •§ 1. Політико-правова думка польського періоду в Україні
- •§ 2. Політичні програми гетьманів України
- •§ 3. Політична і правова думка в Московській державі
- •11 Право і держава у вченнях
- •§ 1. Політична програма Вольтера
- •§ 2. Вчення про державу і право ш. Монтеск'є
- •§ 3. Теорія народного суверенітету
- •§ 4. Політико-правові ідеї якобінців
- •§ 5. Політичні і правові вчення німецького і італійського Просвітництва
- •§ 1. Захисники абсолютизму. Теорія освіченої монархії
- •§ 2. Проект реформ державних установ с. Десницького
- •§3. Демократичний ідеал я. Козельського,
- •13 Американські просвітники про державу
- •§ 1. Демократична традиція «батьків-засновників» сша:
- •§ 2. Конституційні погляди федералістів
- •§ 1. Вчення і. Канта про право і державу
- •§ 2. Вчення г. Гегеля про право і державу
- •§ 3. Історична школа права
- •15 Основні напрямки західно-європейської
- •§1. Англійський лібералізм.
- •§ 2. Французький лібералізм. Б.Констан, а. Де Токвіль
- •§ 3. Соціалістичні вчення: ш. Фур'є, а. Сен-Сімон, р. Оуен
- •§ 4. Філософський і юридичний позитивізм
- •16 Проекти державних перетворень у росії й україні в першій половині XIX ст.
- •§ 1. Проект м. Сперанського і контрпроект м. Карамзіна
- •§ 2. Проекти конституції декабристів: м. Муравйов, п. Пестель
- •§3. Проект слов'янського союзу Кирило-Мефодіївського товариства
- •17 Основні напрямки європейських
- •§ 1. Ліберальні вчення про право і державу
- •§ 2. Марксистське вчення
- •§ 3. Анархізм про державу і право
- •§ 4. Аристократична концепція держави і права ф. Ніцше
- •XIX ст.
- •§ 1. Проекти і програми українських мислителів.
- •§ 2. Основні напрямки політико-правових вчень у Росії: консерватизм, «охоронний лібералізм», «російський соціалізм»
- •19 Розробка теорії права і правової
- •§ 1. Розробка теорії правової держави
- •§2. Розробка теорії права
- •20 Державно-правові концепції
- •§ 1. Консервативна державницька концепція
- •§2. Націоналістична концепція державності
- •§ 3. Національно-демократична модель української державності
- •§ 4. Соціал-демократична концепція української державності
- •21 Політико-правова ідеологія більшовизму
- •§ 1. Ленінське вчення про державу і право та його послідовників
- •§ 2. Радянське праворозуміння
- •§1. Теорія солідаризму л.Дюгі
- •§ 2. Неолібералізм про державу
- •§ 3. Концепції плюралістичної демократії
- •§ 4. Концепції соціальної держави і політики
- •§ 5. Теорія еліт
- •§ 6. Соціологічна юриспруденція
- •§ 7. Реалістична теорія права
- •§ 8. Юридичний позитивізм.
- •§ 9. Сучасні концепції природного права
- •Іменний покажчик
20 Державно-правові концепції
В УКРАЇНІ ПЕРШИХ ДЕСЯТИЛІТЬ XX СТ.
Початок XX ст. збігся з поглибленням політичної і соціально-економічної кризи в Росії. Стрімке наростання революції, наступ царату на українську культуру, освіту, науку («Валуєвський циркуляр» 1863 р., Ємський указ 1876 р.) вели до по¬слаблення впливу ліберальних ідей в Україні, радикалізації політичної опозиції. У ній виділилися три основні напрямки: 1) відродження державності України, її «самостійності»; 2) відродження автономії України в царській, аз 1917 р. — демократичній федеративній Росії; 3) пролетарська революція, установлення диктатури пролетаріату відповідно до марксистського вчення і перемога всесвітньої соціалістичної революції.
В основі теоретичних пошуків діячів українського відродження лежали ідеї їх попередників, багатий, але суперечливий досвід національно-визвольних змагань 1917—1920 рр. Розпад Австро-Угорської імперії 1918 р. і недовготривалий, проте плідний досвід Західно-Української Народної Республіки стимулювали розвиток державницької думки в Галичині, пов'язаної з державницькими ідеями І. Франка і Ю. Бачинського. Розмаїття теоретичних пошуків української політико-правової думки було викликано небаченою складністю політичних і геополітичних змін, викликаних першою світовою війною, революціями у Східній Європі, появою тоталітарних держав у СРСР і Німеччині. За політичною спрямованістю в ній сформувалися і виявилися: 1) консервативна; 2) націоналістична; 3) національно-демократична; 4) соціалістична (соціал-демократична) державно-правові концепції.
§ 1. Консервативна державницька концепція
Консервативна державницька концепція черпала ідеї відродження української державності в минулому. Це було спричинено існуванням у 1918 р. гетьманату П. Скоропадсько-
363
Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна
______________________________________________________________________
го, необхідністю обґрунтування його політико-правових підстав, доведення наступництва монархічно-гетьманських традицій. Традиції монархізму виводились і з більш ранніх часів української державності — Галицько-Волинського князівства і навіть Київської Русі.
В'ячеслав Липинський (1882—1931)1, розробляючи теоретичні питання української державності, виходив з універсальної передумови — права кожної нації на самовизначення і власну державність. «Український народ хоче і має право бути народом вільним, — говориться в «Нарисі програми Української демократичної хліборобської партії». — Він дорівнює всім іншим культурним народам світу і має повне право сам за себе своєю волею вирішувати свою долю». Не може загинути у безволі народ, що творив велику Київську Русь, яка відродилася в Козацькій Україні. Липинський вважає: державність — чинник самозбереження нації, її активної участі в Європі, міжнародному житті.
У ранній період творчості український історик і публіцист (1908—1919 р.) відстоював демократичний шлях відродження української державності та її республіканський лад. У тім же «Нарисі» (1917 р.) відзначається, «що тільки українська демократія може стати твердою опорою української національно-державної ідеї», що вона буде домагатися «проголошення Української Демократичної Республіки». Відродити державність, вважав Липинський, можна лише тоді, коли в суспільстві є сили, класи, які кревно зацікавлені в цьому. «Україна — край хліборобів і українська держава мусить стати державою хліборобів». Підтримка найбільш численного класу — селянства він вважав головною умовою успіху державності, а хліборобів — головним носієм її ідеї: «політична власть на Україні повинна належати в першій мірі представникам українського селянства». Не зігноровані права і громадян неукраїнської національності, «котрі повинні буги забезпечені українськими державними законами».
___________________________________
1 Липинський В'ячеслав Казімірович. — укр. історик і публіцист. Походив з старовинного польського роду. Вчився в Краківському, Женевському ун-тах, Сільськогосподарській академії в Кракові. Як історик формувався під впливом творчості В.Антоновича, М.Драгоманова, М.Грушевського. Автор праць: «Шляхта на Україні (1909 р.), «Україна на переломі» (1920 р.), «Листи до братів-хліборобів», «Універсалізм у хліборобській ідеології» (1926 р.) та ін.
364
Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна
______________________________________________________________________
Однак жовтневий 1917 р. переворот більшовиків у Петрограді, агресія радянських військ проти УНР, нездатність Центральної Ради і її уряду вирішити назрілі соціально-економічні проблеми поклали кінець демократичним програмам. УДХП приводить до влади гетьмана П. Скоропадського, на якого Липинський покладав надії як на національного лідера. Політичні реалії вплинули і на його програму державних перетворень.
Тепер у центрі концепції Липинського не ідея «трудової демократії», а «трудової монархії», де носієм державної ідеї, як і раніш, виступає «хліборобський клас» як консолідуючий фактор державності. «Від об'єднання та зорганізування українського хліборобського класу залежить об'єднання та зорганізування цілої Української Нації». Цей клас створює новий тип хлібороба — з мечем і оралом — «воїна-продуцента», землевласника, який збагачує державу і захищає її. Вивчення історичного досвіду української державності привело Липинського до висновку: творцем державної ідеї завжди була «активна меншість», еліта. Він вибудовує власну типологію національних аристократій, що відрізняється способами організації своєї влади: олігархію, демократію і класократію. Саме класократія, на його думку, є найбільш прийнятною для України за тих умов формою і методом організації керівної еліти. На відміну від марксизму, який головною класоутворюючою ознакою вважає ставлення до власності, український мислитель визначає поняття класу (аристократії) на основі спільності традицій, способу життя, почуття солідаризму і фізичного споріднення. У цьому він був близький до європейської теорії еліт (В. Паретто, Г. Моска). Липинський вважав ідеальним прикладом класократії англійську конституційну парламентську систему, за формою правління — конституційну монархію. Класократія є правовою, «законом обмеженою і законом обмежуючою» монархією, яка б вінчала соціальну ієрархію і втілювала єдність нації та держави, обмежувала владу «аристократичної меншості». Знаючи про недоліки монархії, з огляду на історичні традиції українського народу, Липинський пропонував модель «трудової монархії» у формі гетьманату, за-снованого на принципах конституціоналізму і демократії.
Організація політичної влади в «трудовій монархії» має бути багаторівневою: 1) гетьман як гарант суверенітету нації, голова оборони країни, її виконавчої влади; 2) територіальна і трудова,
365
Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна
______________________________________________________________________
нижча і вища законодавчі палати парламенту, де нижча репрезентує інтереси окремих земель України, а вища — виборну аристократію, «трудові організації» (профспілки та ін.); 3) місцеве самоврядування. Стабільності державі додають юридичні гарантії недоторканності особи і приватної власності.
У своїх творах Липинський слідує традиціям вітчизняної пра¬вової школи. Як Драгоманов, Кістяківський та інші, він виділяє значення прав і свобод людини для державотворення, підкреслює необхідність їх законодавчого закріплення і гарантованості для всіх громадян держави. Він так само виступає за широку децентралізацію й розвинене місцеве самоврядування, що сприяють максимальній реалізації прав особистості і прав громад. Липинський розвиває поняття «громадянство» (тобто громадянське суспільство), «законність», «правопорядок». За умови все . більшого культивування нігілістичного ставлення до права його заслугою було проголошення верховенства закону як єдиного регулятора суспільних відносин, акцентування на «відповідальності перед громадянством».
Близькими до політичних поглядів В. Липинського були державницькі концепції відомих галицьких істориків і публіцистів Стефана Томашівського (1975—1930) і Василя Кучабського (1895— 1945). Свої політичні висновки вони робили на основі дослідження історії української державності.
Державницька концепція Томашівського базувалася на чотирьох ідеях: 1) особлива роль Галичини та уніатської церкви в майбутньому державотворенні; 2) український консерватизм; 3) об'єднуюча національна ідея; 4) європеїзація українського руху з опорою на власні сили.
С. Томашівський вважав, що майбутня українська держава має спиратись на традиції Галицько-Волинського князівства, а також на політичний досвід Австро-Угорської монархії та Польської республіки і формуватись на основі політичної автономії західноукраїнських земель у формі клерикальної монархії з власним законодавством, адміністрацією, системою правосуддя, освіти, армією. . Він доводив, що традиції українського народу, наявність внутрішніх розбіжностей між його провідниками та станами зумовлюють необхідність впровадження в Україні монархічної форми правління, що найкраще сприяє утвердженню авторитету і порядку.
366
Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна
______________________________________________________________________
Цю думку поділяв і В. Кучабський. Особливу роль у заснуванні монархічної держави він відводив провідній верстві, сформованій з «людей військового духу і організації», з огляду на втрату іншими суспільними верствами здібностей і можливостей стати на чолі державотворення. На його думку, роль головного центру національно-визвольної боротьби мала відіграти Галичина.
Проте український консерватизм з його націократичними ідея¬ми вже не відповідав новим політичним і геополітичним реа¬ліям і втратив перспективи їх втілення.