§ 3. Концепції плюралістичної демократії

Загальним у концепціях плюралістичної демократії є положення про те, що держава тоді є демократичною, коли в здійсненні влади беруть участь безліч організацій чи автономних груп, що. представляють різні соціальні інтереси.

Англійський соціолог і видатний діяч лейбористської партії Гарольд Ласкі (1893—1950) у своїх роботах «Свобода в сучасній державі» (1930 р.), «Парламентське управління в Англії» (1938 р.), «Віра, розум і цивілізація» (1944 р.) сформулював поняття «плюралістична теорія держави», «політичний плюралізм», що стали загальноприйнятими.

Відповідно до вчення Ласкі, в історично сформованих державах влада піддавалася бюрократизації і перетворилася в централізовану ієрархічну систему управління, що обслуговує приватних власників. Таку державу він називав моністичною. Представницькі установи (парламент і органи місцевого самоврядування) принципово справи не змінюють, оскільки вони включені в єдину систему інститутів, що захищають власників. У країнах парламентської демократії, писав Ласкі, виборчі права робітників мають декларативний, формальний характер: «Громадяни безсилі перед лицем ефективно діючої централізованої влади». Його загальний висновок: «Капіталізм несумісний з свободою».

Ідеалом Ласкі є новий суспільний лад — промислова демократія. При збереженні приватної власності усі функції управління в майбутнім суспільстві будуть передані колективам трудящих. Прийде «плюралістична держава» із системою установ,побудованих за територіальним принципом (по горизонталі) іорганами представництва професійних інтересів (по вертикалі) —виробничих асоціацій, профспілок, об'єднань діячів культури,незалежної церкви. Таким чином, відбудеться дисперсія (розсіювання) державного суверенітету, розосередження політичної влади по численних об'єднаннях, що представляють різні професійні і соціальні інтереси. Збільшення числа центрів владивідобразить федеративну природу суспільства, його диференційовану соціальну структуру, стане мирним переходом до промислової демократії.

405

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Близькою до концепції плюралістичної демократії була теорія інституціоналізму. її основоположник — професор і деканфакультету права в Тулузі Моріс Оріу (1856—1929), представник науки державного й адміністративного права Франції. У роботі «Основи публічного права» (1910 р.) споконвічну проблему протилежності інтересів індивіда і держави Оріу витлумачив у дусі християнського колективізму. Він розглядав державу як об'єктивно існуючий соціальний інститут, що характеризується тривалістю і стабільністю. Концептуальною основою теорії інституціоналізму була ідея рівноваги, покладена Монтеск'є в основу своєї теорії поділу влади. Суть її — у динамічній рівновазі між «сталим правом» і новим правом, що виходить від публічної влади, у підпорядкуванні «урядових джерел права» конституції.

До числа інститутів Оріу відносив не тільки державу, але і сукупність великого числа інститутів у суспільстві. їх він поділявна два типи: корпоративні (держава, профспілки, церква, торгові товариства, асоціації, сім'я) і речові (правові норми). Перші інкорпоровані в соціальні колективи, другі не мають власної організації і можуть застосовуватися в рамках будь-яких об'єднань.

Основну увагу Оріу приділяє корпоративним інститутам, які володіють загальними рисами, певною направляючою ідеєю, організацією влади і сукупністю норм, що регулюють внутрішній розпорядок. Тут колективні сили самі організуються «на зразокособистості й уможливлюють управління ними... у напрямку справедливості». У цьому, власне, і проявляється секрет «персоніфікації соціальних інститутів». Які б різні і протилежні небули устремління соціальних колективів, суспільство залишається інтегрованим у єдину систему економічної і політичної рівноваги. Для ліберального режиму важливо, писав Оріу, щоб підприємництво індивідів у економічному виробництві залишалося на першому місці, а підприємництво соціальних груп, у тому числі і держави, було відсунуто на задній план. «У динамічній концепції соціального життя це означає, що зусилля індивідів є дією, тоді як зусилля груп — протидією, покликанною урівноважити дії індивідів».

Таким чином, теорія інститутів відводила соціальним групам роль механізмів, що забезпечують згуртування суспільства в на-цію-державу, підтримують ринкову економіку в стані стійкої рі-

406

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

вноваги. Оріу розглядав корпоративні інститути як інструменти зміцнення капіталістичного ладу, де держава повинна стати службою ліберального порядку. Задача держави — направляти і контролювати економічне життя суспільства, залишаючись водночас загальнонаціональним інститутом, як «інститут інститутів», «перший серед рівних».

Інституціональний підхід до дослідження суспільства і держави розвивав і французький юрист, політолог і соціолог Моріс Дю-верже (1917—1999). Автор книг «Політичні партії» (1951 р), «Політичні інститути і конституційне право» (1960 р.) вживав термін «інститути» для позначення сукупності ідей, вірувань, звичаїв, які складають організовані цілості — родина, асоціації, церква, держава. Інститути людської спільності у свою чергу поділяються на керуючих і керованих (у родині, асоціації, державі й ін.). Політичні інститути — «такі інститути, які торкаються правителів і їх влади, керівників і їх повноважень». Сукупність політичних інститутів, що діють у даній країні й у даний момент, складає, за Дюверже, «політичний режим»: «у якомусь сенсі політичні режими — це сузір'я, зірками в якій є політичні інститути».

У державах-націях влада — не просто матеріальний факт, вона глибоко перейнята ідеями, віруваннями, колективними уявленнями. «Те, що люди думають про владу, — пише Дю-верже, — є однією з її фундаментальних основ». Основну роль у колективних уявленнях грає ідея права. «Для сучасної людини влада в державі повинна здійснюватися в правових формах, відповідно до правових процедур: влада повинна відповідати певній концепції права».

Таким чином, у Дюверже взаємозв'язок усіх людей, мир у співтоваристві залежать від політичних інститутів, їх участі в політичному житті. Сучасна держава являє собою плюралістичну демократію, де за владу суперничають різні організації — політичні партії, профспілки, асоціації підприємців, пацифістські, екологічні організації й ін., відстоюючи інтереси всіх соціальних груп. Вони здійснюють свої інтереси шляхом «тиску на публічну владу».

Післявоєнне демократичне суспільство один з видатних філософів XX століття Карл Поппер (1902—1994) назвав «відкритим суспільством», суспільством «рівних можливостей».

407

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

К. Поппер різко критикував марксистську модель держави, її недолік він вбачав насамперед у недооцінці фундаментальної ролі свободи для демократії, політичної влади, перебільшенні значення економічної влади. На думку філософа, свобода — «базис всіх інших сторін соціальної системи». Свобода в демократії — це насамперед «право народу оцінювати і відстороняти свій уряд, ... єдино відомий нам механізм, за допомогою якого ми можемо намагатися захистити себе проти зловживання політичною силою. Демократія — це контроль за правителями з боку управляємих». Вона і єдиний засіб контролю за економічною владою. Філософ застерігав від небезпеки безконтрольного зро¬стання влади держави, державного планування, противагою чого вважав демократичні інститути, які гарантують свободи. Поступова і поетапна соціальна інженерія у відкритому суспільстві — гарантія проти спроб конструювання тоталітарної системи.

Відмова від «класично-моністичної демократії» привела американського політолога Роберта Даля (1915—1993) до висновку: розвиток демократії привів до важливих зрушень, нового типу демократії, яку він запропонував назвати «поліархією». її інститутами стали: універсальне виборче право; надійний захист свободи (виражати свою думку, включаючи критику уряду, режиму, суспільства, пануючої ідеології тощо); існування незалежних і альтернативних джерел інформації; високий ступінь свободи у створенні автономних і різноманітних організацій, включаючи опозиційні партії; висока залежність уряду від виборців і результатів виборів. Таким чином, поліархія — новий тип демократичного режиму, демократичного контролю і система прав, гарантованих і захищених інституціонально.

Хоча запропонований Далем термін «поліархія» як вищий тип плюралістичної демократії не прижився в політичній теорії й практиці, його розробка підтверджувала початок перегляду тео¬рії демократії. Підсилилися дослідження переваг багатопартійної політичної системи, ідейного і світоглядного плюралізму, ролі опозиції. Принципи плюралізму почали поширюватися на виконавчу владу, вимагаючи організації на багатопартійній основі не тільки представницьких органів держави, але й урядових закладів — створення коаліційного уряду за участю представників різних політичних партій, у т.ч. опозиційних.

408

Історія вчень про право і державу як наука і навчальна дисципліна

______________________________________________________________________

Різновидами плюралістичної демократії вважаються: корпоративна демократія (об'єднання інтересів органів місцевої влади, акціонерних товариств, профспілок), партисипітарна демократія (демократія реальної участі найширших верств населення у здійсненні влади), концепції яких вивчаються в курсі політології.