Тема 6. Інфляція та грошові реформи

1. Інфляція: визначення, форми вияву, причини.

Інфляція - процес знецінення грошей, що проявляється як постійне підвищення загального рівня цін у результаті перевантаження сфери обігу грошовою масою, не забезпеченою матеріальними цінностями.

До причин виникнення інфляції відносять зовнішні та внутрішні.

Зовнішні причини:

• зростання цін на світових ринках;

• скорочення надходжень від зовнішньої торгівлі;

• від'ємне сальдо зовнішньо торгівельного балансу.

Внутрішні причини виникнення :

• деформація економіки;

• монополія держави на грошову емісію;

• монопольне положення великих виробників і їх диктат цін на ринку;

• монополія профспілок на ринку праці та їх можливість впливу на рівень оплати праці;

• непомірно високі податки або процентні ставки за кредит.

Причиною інфляції може бути як перевищення попиту над пропозицією, так і відставання попиту від пропозиції.

2. Види інфляції.

В залежності від характеру інфляції і темпів наростання інфляційних процесів розрізняють три типи інфляції:

• помірна інфляція характеризується повільним вростанням цін ( до 10% на рік);

• галопуюча інфляція - від 10% до 200% на рік;

• гіперінфляція - до 1000% на рік і більше.

Під час гіперінфляції поведінка споживачів визначається намаганням вкласти гроші у матеріальні цінності. У залежності від росту цін за товарними групами прийнято виділяти збалансовану і незбалансовану інфляцію.

Збалансована інфляція - визначається пропорційною зміною цін на різні товари.

Незбалансована інфляція - визначає зміну цін різних товарів по відношенню один до одного в різних пропорціях. В залежності від ступеня передбачення інфляція поділяється на очікувану та неочікувану.

• очікувана - це коли відбувається прогнозований ріст цін;

• неочікувана — не прогнозований ріст цін.

Стагфляція - це інфляція, яка супроводжується стагнацією виробництва і високим рівнем безробіття в країні, тобто одночасне підвищення рівня цін і рівня безробіття.

Наслідками інфляції є зниження життєвого рівня населення, зниження реальної вартості накопичених грошей, падіння виробництва.

3. Дефляційна політика та політика доходів в системі державного регулювання.

Антиінфляц політика більшості країн з розвинутою економікою проводиться за кількома напрямами - дефляційної політики (урегулювання По), політики доходів чи за одним і другим напрямком одночасно. Дефляц. Політика включає ряд методів обмеження платоспроможного По через фін і кредитно-грошовий механізми.Для того, щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати держбюджетк, передусім на субсидії підп-вам, соц потреби, інфраструктуру, на потреби військово - промислового комплексу, посилення податкового тиску на доходи. Необхідно реально зменшувати бюджетні витрати, насамперед невиробничого призначення. Для вилучення частини зайвих грошей форсується випуск держ позик. Важливим інструментом дефляц політики єк редитна рестрикція та пряме лімітування ( таргетування) випуску готівки в обіг. Підвищуючи дисконтну ставку ЦБ, регулюючи процентні ставки за пасивними і активними опрераціями комбанків, збільшуючи норму обов’язкових резервів та інш. методами, держ скорочує банківське кредитування економіки, і цим стримує зростання грошової маси та платоспроможного По. Політика доходів передбачає держ контроль за зарплатою і цінами. Цей контроль може зводитися до фіксації зарплати і цін на певному рівні (заморожування), або встановленням темпів їх зростання в певних межаж, найчастіше в межах темпів приросту прод-ті праці, або до того й й іншого водночас. Першим негативним наслідком цього є поява товарного дефіциту. Заморожування ж зарплати ставить в скрутне становище трудящих, викликає їх незадоволення урядовою політикою, посилює соц напруження. Досвід держ регулювання інфляції з урахуванням кейнсіанських і монетаристських рекомендацій має велике значення для еконм теорії і практики: 1) інфл може легко з контрольованої перетворитися в неконтрольовану, досягти галопуючих темпів і призвести джо тяжких економ і соц наслідків. Тому більш надійною виявилась чітко виражена антиінфляц політика; 2) Антиінфляц політика дає тим більший ефект, чим менше вона вдається до прямого втручання у в-во, чим кращі умови створюються в країні для розвитку підприємництва і дії ринкового механізму. Тому, вона не може обмежуватися дефляц заходами, а повинна бути комплексною, включати заходи, спрямовані на всебічне сприяння розвитку в-ва на ринк засадах; 3) антиінфляц політика теж може викликати певне напруження в економіці, незадоволення нею певних сил, які сподівалися на фін підтримку з боку держдави і не одержали її. Тому проведення такої політики вимагає від її творців значної мужності і політ воля, певних жертв з боку сусп-ва, проте вони повністю окупляться завдяки забезпечення економіки стабільними грошима.