3. Слов’яни

1. Стародавні слов’яни

2. Східні слов’яни у 8-9ст.

1. Слов’яни – автохтонне (корінне) населення Східної Європи, чиїми предками у добу раннього залізного віку були племена Чорноліської і Зарубинецької археологічної культур. В писемних джерелах давні слов’яни згадуються як венеди, склавіни, анти. Антські племена (Пеньківська археологічні культура) уособлювали східну гілку слов’янства, в них наука вбачає найдавніших предків українців. Вони жили в умовах розкладу родових стосунків, коли поширювалася сусідська община, поглиблювалася майнова нерівність, зростала влада воєнних вождів. Від 4 по 7ст. існував Антський союз племен – перше державне утворення східних слов’ян. Він розпався під ударами войовничих кочовиків аварів.

2. Важливим джерелом знань з історії східних слов’ян є літопис «Повість минулих літ», складений монахом Нестором. За його вченнями слов’яни у 8-9 ст. поділялися на окремі племена. Зокрема:

• Волиняни володіли землями в басейні Західного Бугу;

• Поляни займали середнє Подніпров’я;

• Древляни жили в лісах на південь від Прип’яті;

• Сіверяни займали землі понад Десною;

• Тиверці й уличі заселяли межиріччя Прута, Дністра і Дніпра;

При цьому старі союзи племен перетворювалися на більші стійкі утворення – племінні княжіння. Консолідація східних слов’ян проходила навколо племінного княжіння полян з центром у Києві. Перше піднесення Києва було пов’язане з іменем князя Аскольда. По Дніпру пролягав торговий шлях із «варяг у греки» тому на політичне життя помітно впливали варяги – вихідці з Далекої Скандинавії. Їх наймані військові дружини допомагали зміцнювати князівську владу.

4. Утворення і розквіт Київської держави

1. Утворення Київської Русі

2. Розквіт Київської Русі

1. В середині 9- го століття вплив варягів на політичне життя слов’ян посилився. Один з їх вождів Рюрик став новгородським князем, а його наступник Олег у 882 р. убив Київського князя Аскольда та об’єднав Київські та Новгородські землі. Вказаними подіями завершився процес формування східнослов’янської держави. Головні напрямки політики Олега (882-912рр.) полягали у наступному:

• Зміцнення влади «великого» Київського князя над місцевою племінною верхівкою;

• Підкорення навколишніх племен, проведення на їх землях полюддя (збору данини);

• Грабіжницькі походи на Візантію;

Завойовницьку політику Олега продовжували: князь Ігор, княгиня Ольга, та їх син Святослав. Відтак перший етап існування Київської держави (882-980рр.) виявився періодом швидкого зростання і зміцнення. Володіння Київських князів стали зватися «Руською землею». Виникнення терміну «Русь» остаточно не з’ясовано, існують теорії про його варязьке і автохтонне (місцеве) походження. В тім, в будь-якому випадку Русь являла собою велику східнослов’янську державу.

2. Князь Святослав правив порівняно недовго (964-972). Він загинув у бою з кочовиками-печенігами, залишивши після себе велику але розрізнену державу. Тому князь Володимир Святославович (980-1015рр.) відмовився від політики перших князів й докладав сил для консолідації держави. Зокрема він:

• Ліквідував традиційні племінні княжіння, передавши владу на місцях своїм синам або довіреним людям;

• Заборонив язичницьке багатобожжя й охрестив Русь;

• Налагодив оборону від грабіжницьких наскоків кочовиків

• Продовжуючи консолідацію держави князь Ярослав Володимирович (1019-1054) розробив перший письмовий збірник законів «Руська правда». Крім того він остаточно розгромив печенігів, розпочав кам’яну розбудову Києва, розширив династичні і політичні зв’язки з європейськими країнами. Отже другий етап існування Київської Русі став періодом розквіту і воєнної могутності.