16. Гетьманування Івана Виговського

Після смерті Богдана Хмельницького козацька старшина обрала гетьманом Івана Виговського. Альтернативу йому від незаможного і запорізького козацтва склав полтавський полковник Мартин Пушкар. Протистояння між ними загострювалося і призвело до кровопролитної міжусобиці. Під час цих подій царський уряд виявив прихильність до противників гетьмана. Відтак Виговський зневірився у стосунках з Польщею. У вересні 1658р. було узгоджено Гадяцький тракт. Його положення передбачали:

• Повернення гетьманщини до Речі Посполитої на правах Великого князівства Руського;

• Гетьманське правління на Київщині, Брацлавщині, Чернігівщині;

• Рівноправність православної і католицької церкви, скасування унії;

Перспектива воз’єднання з Польщею розколола козацтво й спровокувала московсько-українську війну. У червні 1659р. об’єднані татарсько-козацькі війська розгромили московську армію під Конотопом. Втім внутрішні суперечності подолати ніяк не вдавалося. Козацька опозиція скликала так звану Чорну Раду, де гетьману виголосили недовіру.

Таким чином в жовтні 1659р. Виговський змушений був зректися влади.

17. Руїна 1659-1686рр

Юрій Хмельницький обирався гетьманом в умовах козацької міжусобиці. Під тиском царських воєвод він змушений був підписати Переяславські статті, що обмежували права і вольності козацтва та підпорядковували українську церкву московському патріархату. Коли розклад сил черговий раз змінився Юрій Хмельницький поновив союз із Польщею. Лівобережне козацтво рішення гетьмана не підтримало, як наслідок козацька держава розкололася на Правобережжя, і Лівобережжя, де обиралися власні гетьмани і діяли окремі уряди. Упродовж 1665-1676 рр. боротьбу за об’єднання очолював правобережний гетьман Петро Дорошенко. При цьому українські землі стали епіцентром бойових дій між московськими, польськими, турецькими, і татарськими військами.

В січні 1667 р. Москва і Польща без узгодження з козаками уклали Андрусівське перемир’я. Його умови:

• Лівобережжя і Київ залишалися під владою царя;

• Правобережжя поверталося до складу Польщі;

• Запоріжжя перебувало під подвійним управлінням;

«Трактат про вічний мир» підписаний у травні 1686 року остаточно затвердив зверхність царя над Лівобережжям, Запоріжжям і Києвом.

Отже, в часи «Руїни» козацька держава втратила незалежність, територіальну цілісність, а також зазнала страшного спустошення.

18. Гетьманщина за часів Івана Мазепи

1. Гетьманування і. Мазепи

2. Російсько-шведська війна і Україна

1. З 1687 р. Лівобережним гетьманом був І. Мазепа. Головні напрямки його політики полягали в наступному:

• Союзницькі стосунки з Москвою;

• Розширення старшинського (феодального) землеволодіння ;

• Розмежування козацтва і селянства, поновлення дводенної панщини для залежних селян;

• Підпорядкування гетьманській владі Правобережжя і Запоріжжя;

• Підтримка освіти, книгодрукування, літератури;

• Церковне і світське будівництво;

Таким чином діяльність Мазепи принесла Гетьманщині відносну стабільність, але прискорила реставрацію феодальних порядків.

2. Спроби Росії забезпечити собі вихід до Балтійського моря наштовхнулися на збройний опір Швеції. З початком війни цар Петро І постійно вимагав від гетьмана війська, робочу силу, продовольство, грубо нехтував козацькими правами і вольностями, чим здійняв хвилю антиросійських настроїв. В такій ситуації Мазепа уклав таємний союз з шведським королем Карлом ХІІ. Поява шведської армії на Україні змусила гетьмана діяти відкрито. Після цього Петро І організував розправи над прибічниками Мазепи, наказав знищити гетьманську столицю Батурин і зруйнувати Запорізьку Січ. 27 червня 1709р. відбулася битва під Полтавою, де вирішальну перемогу здобула російська армія. В еміграції козаки обрали гетьмана Пилипа Орлика. Він в 1710р. розробив “Конституцію прав і вольностей Війська Запорізького”, в 1711р. здійснив невдалий похід на Правобережжя.

Отже Гетьманщина залишилася під владою Росії, а її можливості для оборони власних прав вичерпалися.