Атомістика Левкіппа-Демокріта

Демокріт (460 – 370 рр. до н. е.) народився у багатій та відомій родині в місті Абдери. За переказами, коли Демокріт був ще хлопчиком, у них вдома зупинився на кілька днів перський цар Ксеркс. На подяку за гостинність цар звелів кільком придворним мудрецям – халдеям – залишитись і потурбуватись про виховання і навчання маленького Демокріта. Юнаком Демокріт здійснив подорож до Єгипту до жерців, у котрих навчився геометрії, потім – до Персії, на Каспійське море, до Ефіопії і навіть побував в Індії. Повернувшись до Греції, Демокріт поступив на навчання до філософа Левкіппа (500 – 440 рр. до н. е.), який першим сказав, що Всесвіт складається із порожнечі і повноти, з яких виникає і знову розпадається нескінченна кількість світів, що представляють собою вихрові згустки великої кількості різноманітних тіл. Ці тіла Левкіпп назвав атомами.

Демокріт, як і Левкіпп, вважав, що в світі існують два начала – порожнеча і атоми. Він по-своєму сприйняв концепцію Парменіда про буття і небуття. Небуття, за Демокрітом, існує і це – порожнеча. Буття – не єдине, а, навпаки, представляє собою нескінченну кількість невидимих внаслідок малих своїх обсягів атомів. Уявлення Демокріта про атоми дещо відрізнялись від сьогоднішніх – він вважав, що атоми мають випуклості і гачкоподібні зачіпки, отже при зіткненні вони можуть з’єднуватись і утворювати стійкі структури (тіла). Атоми характеризуються розмірами, формою, порядком, положенням і вагою. Кожен атом сам собою вічний і незмінний. Всі речі в світі існують як з’єднання атомів: “Атоми... рухаються в нескінченній порожнечі, при цьому вони стикаються один з одним, завдяки цьому вони з’єднуються, і з цього виникає все те, що ми бачимо”.

Великі скупчення атомів в своєму русі утворюють вихрові потоки – так, за Демокрітом, виникають цілі світи, в яких все відбувається з необхідністю. Демокріт заперечував існування випадковості. Люди, казав він, самі створили образ випадковості, щоб приховати свою безпорадність. Все, що відбувається, має свою причину – рух атомів. Тому Демокріт бачив задачу пізнання в тому, щоб дізнатись про причини всього. Такий погляд в подальшому почав називатись детермінізмом.

Пізнання, за Демокрітом, включає в себе два етапи. Перший етап – це чуттєве пізнання. Від кожного тіла йде випромінення, яке представляє найтонші шари атомів, що відділяються від його поверхні – їх філософ назвав образами (ідолами). Органи чуття людини сприймають саме ці образи, які впливають на їх атомні з’єднання. Але таке пізнання недосконале, адже з’єднання атомів швидко зникають. Тому другим етапом пізнання є пізнання за допомогою розуму, яке пізнає причинно-наслідкові зв’язки в речах.

З атомістикою пов’язані і уявлення Демокріта про душу людини. Вона складається з малих колоподібних цілковито гладеньких і дуже рухомих атомів, що мають вогняну природу. Душа розподілена по всьому тілі людини і відповідає за всі її дії, відчуття та емоції, її розумова частина розташована у мозкові. Життя душі, за Демокрітом, підтримується диханням, а коли людина помирає, то і душа розпадається на окремі атоми.