Філософування Мішеля Монтеня

Відомий французький мислитель Мішель Монтень (1533 – 1592) народився на південному заході Франції у маєтку Монтень, що належав його батькові. З двох років почалося навчання маленького Мішеля – батько найняв йому вчителів латини. Більше того, в родині всі – і батько, і мати, і слуги, – розмовляли з ним тільки латиною, тому з дитинства Монтень освоїв латинь як рідну мову. Батько Мішеля взагалі прагнув прищепити йому любов до наук і тому, ледве Мішелю виконалося шість років, віддав його до коледжу міста Бордо.

У двадцять один рік Мішель Монтень став радником Рахункової палати у Парижі, а незабаром радником парламенту міста Бордо. На цій посаді він перебував до 1570 р., після чого вийшов у відставку і зайнявся літературною діяльністю, проживаючи у своєму родовому маєтку. В результаті, у 1580 р. вишли в світ дві перші книги його «Досвідів» – твір, який приніс Монтеню ще за життя широку популярність, а згодом всесвітню славу.

Проте бажанням Монтеня до кінця днів своїх провести життя на самоті не судилося збутися. У 1581 р. він був обраний мером міста Бордо і за велінням короля Франції посів цю посаду. Франція, що роздиралася в той період релігійними війнами між католиками та гугенотами, переживала важкі часи. І Монтеню, що займав таку значну посаду, не раз доводилося брати участь у вирішенні багатьох суперечливих питань. Сам він цілком знаходився на боці короля і не підтримував домагання гугенотів. Але в своїй політичній діяльності Монтень все ж таки прагнув більшість проблем вирішувати мирним шляхом.

У 1586 – 1587 рр. Монтень, вже вільний від обов’язків мера, продовжив літературні заняття і написав третю книгу «Досвідів». Пізніше йому знов довелося взяти участь в політичних баталіях і за свою прихильність королеві він навіть опинився на недовгий час ув’язненим до Бастілії (1588 р.).

Помер Мішель Монтень 13 вересня 1592 р. від загострення кам’яної хвороби, що давно його мучила.

Якщо говорити про філософські переконання Монтеня, то слід зазначити – в своєму духовному розвитку він пережив захоплення різними філософськими вченнями. Так, з першої книги «Досвідів» видно, що філософські переваги віддаються Монтенем стоїцизму. Потім значний вплив на його світогляд здійснив епікуреїзм. Та все ж основний напрям міркувань французького мислителя лежить у руслі іншого вчення, відомого із давнини – скептицизму.

Сумнів – в силах людського розуму, в можливості дотримання людиною етичних принципів, у виконанні якихось загальних для всіх людей ідеалів – ось що пронизує весь зміст «Досвідів». Недаремно головне питання, яке ставиться в цьому творі, звучить таким чином – «Що я знаю?»

Відповідь на це питання, яку дає Монтень, в принципі, невтішна – люди знають дуже мало, і, що ще більш невтішно, багато чого навіть не можуть знати. Причина подібного стану речей криється в природі самої людини.

Про суєтність, непостійність та недосконалість людської природи говорилось задовго до Монтеня. Але він виявився першим, хто раптом виявив – в цій недосконалості і прихована вся краса людського існування. Монтень ніби закликає своїх читачів – визнайте свою недосконалість, погодьтеся зі своєю власною посередністю, не прагніть піднятися над своєю неповноцінністю. І тоді вам стане легше жити, оскільки сенс життя відкриється в самій повсякденності, а зовсім не в служінні якимось відірваним від реальності ідеалам. «Життя – ось моє заняття і моє мистецтво», – стверджував Монтень.

І тоді виходить, що дійсна мудрість виражається не в багатознанні або неподільній вірі, а зовсім в іншому: «Відмітна ознака мудрості – це незмінно радісне сприйняття життя...»

Монтень стверджував, що не варто вдаватися до страждань або, навпаки, всіляко прагнути до насолоди – і те, і інше тільки прховують від людини радість повсякденності. Так, Монтень дивується з прагнення людей до звершення «великих справ» і тому, що люди мучаться власною посередністю, говорячи: «Я сьогодні нічого не зробив!» «Як! А хіба ти не жив? – питає французький мислитель і продовжує: – Просто жити – не тільки найголовніша, але й найзначніша з твоїх справ... А чи зумів ти обдумати своє повсякденне життя і користуватися ним як слід? Якщо так, то ти вже зробив найбільшу справу».

Визнаючи недосконалість людського розуму, Монтень закликає саме таким розумом і керуватися в житті, бо інше нам все одно не дано. Філософ приходить до висновку – жити потрібно так, як підказує тобі твій розум, не претендуючи ні на що більше: «Треба не складати розумні книги, а розумно поводитися в повсякденності, треба не вигравати битви і завойовувати землі, а наводити лад і встановлювати мир в звичайних життєвих обставинах».

По суті справи, у своїх «Досвідах» Мішель Монтень ніби завершує етичні пошуки мислителів епохи Відродження. Окрема людська свідомість, особисте Я, вільне від пошуку відповідей на «вічні», «прокляті» питання про сенс життя – ось на чому тримається все людське суспільство. Гуманістичне гасло «Велике диво – людина!» знаходить в міркуваннях Монтеня свій логічний висновок і практичне застосування. Бо вся мудрість століть полягає тільки в одному – визнати недосконалість людини, заспокоїтися і радіти життю.

Виходячи з подібного світовідчування, Монтень по-новому вирішує і проблему, яка хвилювала багато мислителів з моменту виникнення християнства, – проблема співвідношення віри і розуму, релігії і науки. Французький філософ просто розділяє сфери дії цих форм людської свідомості: релігія повинна займатися питаннями віри, а наука – пізнанням природних законів.

При цьому тільки віра здатна дати людині хоч якусь непорушність у цьому суєтному та непостійному світі. І оскільки віра керує людиною, то вона примушує служити собі і всі інші людські здібності. Наука ж, як продукт недосконалого розуму, може лише трохи допомогти людині в освоєнні релігійної істини, але ніколи не зможе замінити її. Більше того, наука без віри приводить людську свідомість до атеїзму.

Вчення Мішеля Монтеня про мудрість повсякденного життя стало вкрай популярним у XVI – XVII ст., а його «Досвіди» – однією з найпопулярніших книг. Пов’язано це було з тим, що твори Монтеня виявились повністю співзвучними новій соціально-політичній та духовній реальності, в якій почала жити Західна Європа у XVI – XVII ст. Буржуазний устрій життя, що все більше набирав сили, поступово приводив західноєвропейську цивілізацію до перемоги принципів індивідуалізму.

Монтень виявився одним з перших, хто відверто заявив про потреби і бажання «особистого Я» в умовах нової історичної епохи. І не дарма багато мислителів наступних поколінь так часто зверталися до мудрості «Досвідів» французького філософа. Підводячи своєрідний підсумок розвитку гуманістичних учень, ідеї Монтеня були обернені в майбутнє. Тому і сьогодні «Досвіди» стоять у ряді книг, в яких сучасна людина відкриває для себе красу повсякденності.