Поняття науки

Наука є вищою формою пізнання та духовного освоєння дійсності. Наука це – «сфера людської діяльності, функція якої полягає у виробленні та теоретичній систематизації об’єктивних знань про дійсність».

Безпосередні цілі, що стоять перед наукою, полягають у:

• точному відображенні дійсності;

• поясненні процесів, що відбуваються в ній;

• прогнозуванні, тобто передбаченні можливих явищ;

• нагромадженні й теоретичній обробці усіх знань про людину і світ.

Наука є вищою формою пізнання, оскільки вивчає світ з метою отримання об’єктивно-істинного знання про нього, його структуру, закономірності. Для науки характерна орієнтація на отримання узагальненого, логічно оформленого (у поняттях, ідеях, теоріях) знання.

Наука є вищою формою пізнання, оскільки розкриває сутність явищ світу, його закони, а також сутність людини і її буття. Наукове пізнання стає реальною умовою ефективної практичної діяльності людей. Цей спосіб пізнання дає змогу передбачати і завдяки цьому заздалегідь готуватися до появи певних явищ у майбутньому.

На відміну від інших форм пізнання, духовного освоєння дійсності, наукове засноване на діалектичній єдності емпіричного й теоретичного пізнання. Отримане дослідним шляхом знання систематизується, аналітично опрацьовується і набуває форми теорії. Тому наука є системно-раціоналізованим знанням. За її допомогою створюється не хаотична картина світу, а цілісна, логічно струнка модель, в якій усе знання про світ вибудовується в певну систему з погляду співвідношення загального й окремого, необхідного й випадкового, причини і наслідку, частини й цілого і т. д.

Наука зорієнтована на принципи раціонального пізнання. Наука – це «мислення у поняттях». Наукове знання відповідає критеріям логіки як науки про закони правильного мислення. Наукове пізнання ґрунтується на обов’язковій практичній перевірці знання на істинність і хибність. Це передбачає можливість зіставлення ідей і теорій з експериментальними даними, підтвердження теорій фактами та історичним досвідом.

Історично окремі елементи наукового знання почали формуватися у давніх культурах – шумерській, давньоєгипетській, китайській, індійській. Традиційно становлення науки як особливої форми пізнання і соціального феномена відносять до VI ст. до н. е. В цей час у філософських ученнях Стародавньої Греції долається міфологічний спосіб пізнання і зароджується наукове знання про світ і людину.

Становлення науки (у сучасному її розумінні) припадає на XVII ст., а особливий прогрес у її розвитку – на XX ст., коли наука перетворюється на спеціалізований вид духовного виробництва і, отже, у безпосередню виробничу силу суспільства.

Розвиток науки сьогодні – необхідна умова прогресу виробничої та соціально-політичної діяльності людей. У сучасних умовах наука створює знаряддя праці і нові технології, корегує і регулює соціальні відносини.

Розвиток науки характеризується певними тенденціями, зокрема, спадкоємністю, орієнтацією на постійне нагромадження знань, удосконалення методів пізнання, еволюцію від вивчення зовнішніх виявів буття світу до з’ясування його фундаментальних властивостей, станів, закономірностей.

Розвитку науки властивий постійний рух до диференціації та інтеграції знання. Диференціація зумовлює появу нових, спеціалізованих наукових дисциплін. Інтеграція виявляється у становленні нових, узагальнюючих і міждисциплінарних наук (на приклад, кібернетики, екології).

Найбільш загально об’єкти дослідження науки, як правило, поділяють на:

• природничі (вивчення природи);

• суспільні або гуманітарні (вивчення соціального й духовного життя);

• технічні.

За безпосереднім зв’язком з практичною діяльністю науки поділяють на прикладні й фундаментальні.

Прикладні науки вивчають світ у його виявах. Вони є емпіричною основою теоретичного пізнання і призначені для практичного використання та перевірки наукових результатів отриманого фундаментальними науками знання.

Фундаментальні науки ставлять за мету пізнання «першооснов» буття світу й людини. Вони зорієнтовані на відкриття найбільш загальних законів, властивих світові в цілому. У сучасному суспільстві фундаментальні науки служать теоретичною базою для створення принципово нових технологій, що визначають розвиток людського суспільства.

Наука водночас є однією із форм суспільної свідомості.