34. Політична ідеологія

Політична ідеологія — складне і суперечливе духовне утворення. Вона покликана розкрити специфіку двох видів розвитку — політичного та ідеологічного — і водночас показати їх взаємодію, вплив політики на ідеологію та ідеології на політичний процес. Наукове осмислення сутності ідеології почалося тоді, коли вже набули розвитку ідеології лібералізму, консерватизму, а згодом і марксизму. Ніколи політика без ідеології не існувала (і не буде існувати), бо ідеологія є необхідним структурним елементом політики. В традиційному (аграрному) суспільстві ідеологія, як правило, збігалася з релігією і розвивалась у релігійній оболонці. Завдяки відокремлення церкви від держави, влади духовенства від світської влади, ідеологія дедалі набувала світського характеру. З'являлись її різновиди, що і спричинило посилення впливу ідеології на політичну поведінку громадян, посилило політичне розмежування в суспільстві, сприяло інституційним змінам.

Ідеологія — це посередник (медіатор) між політичними інтересами і політичною діяльністю.

Ідеологія має свої різновиди — релігійна, правова, економічна, політична ідеологія. Політична ідеологія є стрижнем ідеологічної системи. Вона покликана згладити, узгодити суперечності інтересів класів, соціальних груп в їх боротьбі за державну владу чи участь в ній. Таким чином, ідеологія — це система ідей, поглядів, ідеалів, цінностей, які виражають та захищають інтереси, цілі, світорозуміння певних соціальних груп громадян з використанням політичної влади чи впливу на неї.

Політичні ідеології розрізняють також за такими критеріями як пропонована модель бажаного суспільства у ставленні до прогресу і технології його здійснення. При такому підході зазвичай виділяють два основних типи ідеології:

праві ідеології пов'язують ідею прогресу з суспільством, заснованим на ідеалах вільної конкуренції, ринку, приватної власності і підприємництва. Праві ідеології неоднорідні, вони включають цілий спектр політичних ідеологій від ультраправих (фашизму) до ліберально-демократичних;

ліві ідеології, які бачать соціальний прогрес в постійному перетворенні суспільства в напрямку досягнення рівності, соціальної справедливості, створення умов для всебічного розвитку особистості. Ліві ідеології теж неоднорідні: комуністична ідеологія віддає перевагу радикальним способам перетворення суспільства, а соціал-демократична негативно ставиться до ідеї використання революційних коштів і воліє шлях реформ.

35. Політична поведінка та фактори що її зумовлюють

Політична поведінка – це сукупність реакцій соціальних суб’єктів (осіб, груп, спільнот) на певні форми, засоби і напрямки функціонування політичної системи. Застосування в політології терміну “політична поведінка” обумовлено тим, що слід відокремити дії суб’єктів політики, які базуються на свідомому раціональному грунті, від ірраціональних форм політичної активності, або таких поведінських актів, що є частково чи цілком неусвідомленими.

Серед найбільш поширених актів політичної поведінки слід виділити наступні:

реакція – це певний вчинок, дія в політиці, що є засобом відповіді на зовнішній вплив, який спричинено іншими людьми чи інститутами;

політична участь, пов’язана з активними формами і методами впливу на політику, в усіх багатоманітних видах (електоральна, мобілізована, ангажована, конвенційна участь тощо);

партиципаторна діяльність у роботі політичних організацій і партій та рухів:

політичний дискурс – інтелектуальні дії з політичної освіти, просвітництва, самоосвіти та наукового опанування політики;

пряма дія в політиці реалізується через такі форми як мітинг, демонстрація, страйк, голодування, бойкот й інші акції непокори;

абсентеїзм – політична апатія, ухилення від будь-яких актів участі в політичному житті;

політичне функціонування - засіб політичної діяльності в інституціях, що безпосередньо реалізують функції влади (органи держави, керівні структури партій при владі, політично впливові ЗМІ, політико-економічні, військові структури); отже – це апаратна робота фахівців, що вважають політику за професію.

Важливішим стимулом активації політичної поведінки є інтерес, у підгрунті якого лежить та чи інша проблема буття політичної спільноти (особи).

Сукупна оцінка статусу і ролі дозволяє політологам стверджувати, що в будь-якому політичному процесі його учасники найчастіше виступають як: - лідери, що очолюють політичний рух (організацію) та своїм впливом сприяють її згуртуванню та досягненню спільних цілей;

- активісти – посередники між лідерами та послідовниками; вони мобілізують учасників руху, постачають лідерам необхідну інформацію, можуть внести корективи до стратегії й тактики мас;

- послідовники (підлеглі, рядові), що утворюють “політичну масу”, підтримують лідера і актив, тому що їм вони делегували представництво і захист своїх інтересів;

- “кумири думок” (інтелектуальні лідери), які не висувають політичних директив, але своєю інтелектуальною діяльністю (публіцистичною, науковою, агітаційною) утворюють акценти емоційної напруги навколо актуальних проблем, що ставить їх у центр громадської уваги.