78Типи політичної культури : фрагментарна і інтегрована, тоталітарна, авторитарна і демократична культури

Політична культура - це сукупність засобів, каналів, моделей поведінки, через які здійснюється входження людини в політику та його діяльність в ній.

Політологи виділяють кілька базових моделей політичної культури. Розрізняють фрагментарну і інтегровану політичну культуру. Для першої характерна наявність різноманітних політичних орієнтацій і діяльності, відсутність процедур налагодження конфліктів, а також довір'я між окремими верствами населення (прикладом подібного типу є сучасна Україна), для другої - низький рівень політичного насильства, лояльність до режиму, відсутність протилежних субкультур. Надмірна фрагментація політичної культури є причиною суспільної нестабільності.

Тоталітарно-авторитарна модель політичної культури грунтується на пріоритеті колективного над індивідуальним, повному підкоренні державі.

Важливою особливістю тоталітарної політичної культури є всякого роду культи - вождя, боротьби, щасливого майбутнього.

Культ політичних керівників закономірно витікає з характерної для тоталітарних систем сакралізації влади (надання влади «священного змісту»). По своїй суті він такий же атрибут язичницького ідолопоклоніння, як пам'ятники і мавзолеї.

Невід'ємними елементами політичної культури тоталітаризму є культ майбутнього і покладання надії на соціальне чудо. Істотна особливість тоталітарної моделі політичної культури - заперечення ( а в екстремальних варіантах - знищення) багатьох традицій духовної культури. Вона утілювалася по-різному - в перейменуванні міст і вулиць, в обмеженні доступу до певних видів літератури, у відмові від культурної спадщини в мистецтві, від народних звичаїв, ніби перешкоджаючих складанню нових культурних традицій.

Якщо за основу класифікації узяти соціальну структуру суспільства, то можна знайти, що кожний соціальний прошарок, клас, кожна соціальна спільність людей має специфічну модель політичної культури. Виходячи з соціального критерію, можна виділити політичну культуру робочого класу, інтелігенції, бізнесменів і ін., політичну культуру молоді, середнього покоління і літніх людей.

79 Типологія легітимності політичної влади

типологія легітимності М. Вебера, який виокремив три основних типи легітимності політичного панування: традиційний, харизматичний і раціонально-легальний.

Традиційний тип легітимності влади грунтується на авторитеті традицій і звичаїв. Влада цього типу встановлюється відповідно до традицій і звичаїв і ними ж обмежується. Підвладні сприймають владу як належну тому, що так було завжди, вони звикли підкорятися владі й вірять у непорушність і священність здавна існуючих порядків. Традиційна легітимність найстійкіша, оскільки сталими є самі традиції і звичаї. Наочним прикладом легітимності цього типу є влада спадкоємця престолу.

Харизматичний тип легітимності політичного панування грунтується на вірі підвладних у незвичайні якості і здібності, винятковість правителя. Такий тип притаманний суспільствам з невисоким рівнем розвитку демократії і політичної культури його членів. Нерідко він виникає і в розвинених демократичних державах у кризові періоди. За цього типу легітимності органи влади та їхні керівники обираються через демократичні процедури й відповідальні перед виборцями, правлять не видатні особистості, а закони, на основі яких діють органи влади й посадові особи. Це — основний тип легітимності політичної влади в сучасних демократичних державах.

Типологія є важливим методом наукового пізнання. Вона використовується з метою порівняльного вивчення істотних ознак, зв'язків, функцій, відносин, рівнів організації об'єктів. Реальний світ політики значно багатоманітніший, ніж знання про нього, набуті в результаті типології. Проте типологія дає можливість з'ясувати найважливіше, типове у цьому світі, опускаючи другорядне.

Етнічна легітимність не має історичної перспективи, бо провідною тенденцією світового розвитку є утвердження раціонально-легального типу легітимності. На відміну від раціонально-легальної легітимності, розрахованої на свідомість, розум людей, ідеологічна легітимність грунтується на впливі не тільки на свідомість, а й на підсвідомість людей за допомогою методів переконання й навіювання. Вона є результатом односпрямованого процесу впливу влади на маси, який не передбачає зворотних зв'язків, активної участі мас у розробці тієї ж ідеології.