28.Битва під Берестечком. Укладення Білоцерківського договору.

БИТВА ПІД БЕРЕСТЕЧКОМ (18–20 червня 1651) – одна з визначних битв у ході Визвольної війни українського народу, в якій українська армія зазнала поразки. Бої почалися з окремих сутичок 18 червня. 19 червня повстанці знищили близько 7 тис. чол. польсько-шляхетського війська. 20 червня - вирішальний бій, перевага на боці Хм.,але ординці, які підтримували Хм, несподівано залишили поле бою. Гетьман вирушив за ханом, але той затримав і фактично ув’язнив Хмельн.10 днів козаки героїчно відбивали всі атаки. Наказним гетьманом було обрано Івана Богуна. Козаки вийшли з оточення вночі проти 30 червня. Втрати були великі. Польське і литовське війська 3 вересня на Київщині під Германівкою з'єдналися. Хмельницький, перебуваючи під БЦ, куди відійшов і Богун, зібрав сили і знову розпочав бої проти польсько-шляхетських військ. Населення чинило впертий опір ворогові. Польсько-шляхетське військо опинилося у ворожому оточенні. З усіх боків нападали повстанці, відчувалася гостра нестача продовольства, у війську почалися пошесті, голод. У складних умовах перебували обидва війська. Підписанням так званого Білоцерківського договору.

Причини укладання:

1.далися взнаки втрати українців під Берестечком та під Ріпаками-від литовського війська

2.захоплення супротивником значної частини території Гетьманщини

3.Невизначеність позицій Кримського Хана

4.Загострення суперечностей між козаками і старшиною

5.Тиск на гетьмана з боку тих старшин,які прагнули швидше укласти перемир’я з Польщею Договір підписано 18 вересня 1651 р. у БЦ.Козацький реєстр зменшувався з 40 до 20 тис. чол. Реєстрові козаки могли жити лише в Київському воєводстві, причому тільки в королівщинах, а із шляхетських володінь мусили виселитися. У Брацлавському і Чернігівському воєводствах взагалі оселятися не мали права. Реєстр гетьман і полковники повинні були скласти до кінця року й послати королеві у Варшаву. Шляхтичі дістали право повернутися до своїх маєтків.Всі покозачені селяни, не внесені до реєстру, мусили повернутися до своїх панів і бути тобто в панському ярмі. Шляхта, що перебувала в українському війську, як і київські міщани, діставала амністію. Гетьман не мав права зносин з іншими державами і зобов'язувався негайно розірвати союз із Кримським ханством. Чигирин мав лишитися за гетьманом. Хмельницький залишався гетьманом запорізьких козаків, але після його смерті король діставав право призначати і звільняти гетьманів. Коронне польське військо не могло стояти лише в містах Київського воєводства, де розташовувалися реєстрові козаки. Отже, Білоцерківська угода була набагато тяжчою від угоди Зборівської Для маси трудового українського селянства вона означала повернення у панське ярмо

29. Переяславська Рада 8 січня 1654 року та її рішення

1 жовтня 1653 р. Земський Собор у Москві прийняв рішення, щоб «гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорізьке з містами і землями взяти під государеву руку». 31 грудня 1653 р. Москва оголосила війну Польщі, а московські посли прибули до Переяслава.

8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася генеральна військова рада, на яку прибули представники від полків та різних верств населення України (міщани, селяни, духовенство). На раді були при сутніми 12 полковників та 5 генеральних старшин на чолі з гетьманом. Не прибули 5 полковників та митрополит С. Косів. Не було на раді представників від Белзького, Волинського, Подільського і Руського воєводств, в яких проживало більше третини населення тогочасної України. Учасниками ради були близько 300 осіб.

Б. Хмельницький запропонував, щоб вони обрали собі одного государя з чотирьох: турецького султана, кримського хана, польського короля або московського царя, тобто його пропозиція не була безальтернативною. Охарактеризувавши кожного, Б. Хмельницький висловився за московського царя, зазначивши, що він однієї віри з українцями. Учасники ради підтримали думку Хмельницького.

Проте після цього виник конфлікт між царськими послами і козацькою старшиною. Присягаючи царю, старшина вимагала, щоб і посли присягнули від імені царя, що зберігатимуть вольності козацькі, не видаватимуть їх Польщі. Але посли відмовилися, пояснюючи, що цар — самодержець і нікому не присягає.

Таким чином, Переяславський договір:

1) констатував відокремлення України від Речі Посполитої;

2) означав міжнародно-правове визнання Української держави;

3) засвідчив внутріполітичний суверенітет Української держави, зберігав її основні політичні інститути;

4) суттєво змінював геополітичну ситуацію у Східній Європі, посилював позиції України в боротьбі з Польщею, зміцню вав вплив Москви у цьому регіоні.

Переяславський договір розпочав нову добу у відносинах між Україною і Московщиною. Москва з самого початку намагалася обмежити права України і згодом планувала перетворити її у звичайну провінцію.

Рішення Б. Хмельницького про перехід «під руку» московського царя було вимушеним кроком, напевне не розрахованим на «вічну» перспективу. У тих умовах кращого варіанта, скоріш за все, не було.