15. Кревська унія.

Великою загрозою для Литовсько-Руської держави стало зростання Московського князівства. Починаючи з середини XIV ст. міцніє тиск на Велике князівство Литовське з боку Польщі. Правлячі кола Польщі починають переговори з великим князем Ягайлом, пропонують йому руку польської королеви Ядвіги. За шлюбом Ягайло мав стати польським королем. Таким шляхом, через Ягайла поляки сподівались поширити свою владу на Велике князівство Литовське.

У серпні 1385 року була підписана Кревська унія, згідно з якою Ягайло мусив: 1) перевести Литву на латинську абетку; 2) вжити заходів, щоб повернути втрачені Польщею та Литвою землі; 3) повернути Польщі землі, забрані від неї будь-ким; 4) звільнити полонених (очевидно, поляків); 5) прилучити литовські й руські землі до Корони Польської.

У 1387 році Галичина і Поділля перейшли під владу Польщі. Але відносини Польщі з Литвою залишались напруженими. Литовці не хотіли пускати поляків безпосередньо на литовські землі. Ягайло в цьому не одержав підтримки з боку земляків. Особливо вона зміцніла після битви під Грюнвальдом у 1410 році, де спільні сили Польщі та Литви протистояли Тевтонському ордену. Литва при цьому зіграла провідну роль в перемозі над німецькими рицарями, і Польща віддала литовцям Поділля.

Підписання Кревської унії, хоча й викликало хвилю невдоволення частини литовсько-руської знаті, стало етапом до припинення боротьби між двома державами за південно-західні руські землі (останній етап війни за галицько-волинську спадщину відбувався у формі придушення спільними польсько-литовськими зусиллями самостійності князя Федора Любартовичем) і сприяло розширенню їх кордонів до узбережжя Чорного моря.

Умови Кревської унії (їх в 1401 році уточнила Віленської-Радомська унія) діяли протягом 184 років, аж до 1569 року, коли Литва і Польща підписали Люблінську унію, що об'єднала обидві держави в конфедеративну республіку.

16. Українські землі в складі Речі Посполитої. Люблінська унія та розвиток земель після унії.

Починаючи з 14 ст Польща намагалася заволодіти всіма українськими землями. У 16 ст. для об’єднання двох держав склалися найкращі умови.

Прибічники польсько-литовської унії були представники української, білоруської і литовської шляхти, яка бажала мати рівні права з польською та обмежити сваволю магнатів, а також полегшити свою військову повинність, тоді як в Польщі існувало наймане військо. До зовнішніх причин, що підштовхували Литву до унії з Польщею належала загроза з боку Московської держави. У січні 1569 р у Любліні відкрився сейм польської та литовської знаті. 1 липня 1569 р унію між Литвою і Польщею було укладено.

– Польща і Литва об’єдналися в єдину державу – Річ Посполиту;

– майже всі українські землі ввійшли до складу Польщі;

– державу очолював король, обраний на спільному сеймі;

– встановлювалися єдиний сейм і сенат, які мали збиратися у Варшаві;

– держава здійснювала єдину зовнішню політику, мала спільну монету;

– польські феодали могли мати землю в Литві, а литовські – в Польщі;

– державною релігією ставав католицизм;

– Литва зберігала обмежену автономію (мала окремий уряд, печатку, герб, адміністрацію, суд, закони, військо).

Люблінська унія мала досить суперечливі наслідки. Передусім вона сприяла посиленню польської соціальної, національної, релігійної, культурної експансії. Але вона ж возз'єднала українські землі, забезпечила зростання культурно-освітнього руху, знайомство з західноєвропейською культурою. Окрім цього, саме Люблінська унія викликала рух опору, соціальну активність різних верств українського населення в боротьбі за національне виживання.

Після 1569 р. більшість українських земель було зайнято найбільшими польськими магнатськими родинами. Посилюється кріпацтво. Литовський статут 1588 р., який діяв у Речі Посполитій разом із польським феодальним правом, остаточно закріпачував селян, які прожили на землі феодала 10 років. Визнавалися необмежена панщина і заборона переходу селян в інше місце без дозволу поміщика.

Основою економіки українських земель й надалі залишалося сільське господарство, яке мало натуральний характер, тобто забезпечувало потреби передусім власника маєтку. Але поступово з'являються фільварки - феодальні господарства, які базувались, як і раніше, на примусовій праці селян, але вже значною мірою пов'язувалися з ринком. У фільварках розвиваються різні ремесла - млинарське, риболовне, бджільницьке. Розвиваються міста. Мешканці міст боролися за введення Магдебурзького права - виборного місцевого самоврядування, - з тим щоби вийти з-під влади феодала. Тоді ці міста ставали опертям королівської влади у боротьбі проти свавілля магнатів.

Після 1569 р. посилився процес покатоличення українського населення.