Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
стор я.docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
24.04.2019
Размер:
249.67 Кб
Скачать

67. Проведення сталінської політики воєнного-комуністичного штурму в Україні: результати та наслідки.

Протягом першої половини 1919р. війська Директорії були витіснені, і радянська влада встановилася на всій території України, крім Західної України. У 1919р. більшовики запроваджують нову політику, яка отримала назву «воєнний комунізм».

Основні напрями політики «воєнного комунізму»:

  • націоналізація промисловості, фінансів, транспорту, системи зв'язку. Для управління господарським життям створювалась Українська Рада народного господарства;

  • ліквідація великих поміщицьких, державних і церковних господарств. На їх місці утворювались радгоспи, комуни, артілі;

  • встановлювалась державна монополія на найважливіші продовольчі товари.

На всій території України вводилася продовольча розкладка: усе зерно, крім необхідного для прожиття мінімуму, селяни повинні були здавати держа­ві за встановленими державою цінами. Заборонялася торгівля продуктами харчування.

У містах було введено систему пайків, які розподілялися за «класовим принципом».

У промислових центрах формувалися продовольчі загони, які проводили хлібозаготівлі по селах.

Як і в попередні роки, політичний курс щодо України розроблявся у Москві й враховував перш за все інтереси більшовицького центру. Трудова повинність та інші «воєнно-комуністичні» заходи центру, поширювалися на Україну.

Причини катастрофічного стану економіки полягали не лише у воєнній руїні.

«Воєнний комунізм» та економічна руїна викликали масове невдоволення бічьшовиками, особливо в середовищі селянства.Найбільшою була повстанська армія Нестора Махна. Червоної Армії вирішило ліквідувати свого вчорашнього союзника і несподівано вдарило по махновцях.

Приступаючи до соціально-економічних перетворень, більшовики зосередили увагу на розв'язанні аграрного питання. Це означало ліквідувати економічну могутність поміщиків, які були головною соціальною опорою білогвардійщини, і завоювати прихильність селянства. 5 лютого 1920 р. Всеукрревком затвердив закон про землю, який передбачав передачу поміщицьких, казенних, монастирських і удільних земель, конфіскованих радянською владою у 1919 р., до рук трудя­щих селян без усякого викупу.

Після відновлення більшовицької влади розгорнулася широка націоналізація промисловості, торгівлі, транспорту, фінансів. Сотні тисяч робітників, рятуючись від голоду і скрути, переїхали в село. В Україні скла­лася надзвичайно важка економічна ситуація, що загрожувала паралічем промис­ловості й транспорту.

1920 рік ознаменувався подальшим зростанням озлоблення, ненависті, жорстокості в суспільстві. Протиставляючи себе більшості населення, запро­ваджуючи незрозумілу й ворожу йому політику, влада була приречена на дес­потичні методи управління, терор супроти всіх незадоволених.

68. Причини та наслідки голоду в Україні 1921-1922рр. Та 1932-1933 рр.

Конфлікт радянської влади із селянством особливо яскраво проявився під час засухи і неврожаю, що в 1921 р. охопили найважливіші зернові регіони. Дослідники називають різні цифри голодуючих в Україні - від 4 до 7 млн чол.

Військові підрозділи перекрили всі шляхи, що зв'язували північні області з південними. Продовольство, яке будь-хто пробував перевезти на південь своїм родичам чи на продаж, -конфісковувалося. Незважаючи на неврожаї, у південних губерніях тривали хлібозаготівлі. Жодна з голодуючих губерній України не була звільнена від податку. Це викликало величезні жертви: за приблизними оцінками вчен

Лише після багатьох звернень керівників УСРР на початку літа центр дозволив Наркомпроду УСРР залишати в Україні всі зібрані тут пожертвування, а також не вивозити в Росію продовольчі вантажі. З другої половини 1922 р. допомогу голодуючим України (в обмежених розмірах, бо левова частина її йшла в Росію) почала надавати міжнародна організація - Американська адміністрація допомоги (АРА). Ціною неймовірних зусиль селянство Півдня України навесні 1922 р. засіяло поля. Однак голод не був ліквідований. У вересні 1922 р. у Харкові конференція представників голодуючих областей України констатувала, що «становище п'яти голодуючих губерній України дуже важке і не можна сподіватися на поліпшення у майбутньому році». Центральну комісію допомоги голодуючим (Помгол) при ВЦВК ліквідовано 20 вересня 1922 р. - у Росії на той час потреби в її діяльності справді вже не було.

У 1930 році Йосип Сталін дав поштовх новій хвилі колективізації в СРСР. У квітні 1930р. було прийнято Закон про хлібозаготівлі, згідно якого колгоспи мусили здавати державі від третини до чверті зібраного збіжжя.

Радянське керівництво ставило перед собою дві мети. По-перше, загнати селян у колгоспи і збільшити обсяги хлібозаготівель. По-друге, зламати класовий і національний рух опору, який на хвилях українізації набував обертів.

Початок репресій. «Закон про п'ять колосків»

7 серпня 1932 року з'явилася постанова ВЦВК і РНК СРСР відома під назваю «Закон про п'ять колосків». Розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом.

В Україні комісію очолив голова Раднаркому СРСР В'ячеслав Молотов. Вже в листопаді 1932 року комісією Молотова було запроваджено систему спеціальних бригад з видобуття зерна.

Подібні НХК були створені також на Північному Кавказі (очолив Лазар Каганович) та на Поволжі (очолив Павло Постишев).

Непоодинокими були випадки, коли люди добровільно просили записати їх до переселенців.

Кількість загиблих

Згідно з дослідженнями Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, демографічні втрати від Голодомору 1932—1933 років в Україні становлять 3,2 мільйони осіб.