- •4) Графічно-шрифтове оформлення тексту
- •Конец формы
- •5) Загальні вимоги до викладу тексту службового документа
- •6.Загальні знання про автоматичний переклад.
- •7. Засоби та види автоматичного перекладу.
- •8.Засоби єдності лінгвістичної композиції тексту.
- •9 Засоби зв’язку між компонентами надфразової єдності, або складного синтаксичного цілого.
- •10.Зв’язність як головна категорія тексту.
- •11. Зв'язок числівників з іменниками
- •12. Значення наукових досліджень мовознавців для формування сучасних уявлень про текст
- •13. Історичні витоки документної лінгвістики
- •14. Категорія дискретності (членування). Лексичні, граматичні, композиційні засоби зв’язку в тексті.
- •15. Категорія інформативності та засоби її реалізації у тексті
- •16. Категорія континууму та засоби її реалізації у тексті.
- •Категорія цілісності. Співвідношення понять «цілісність тексту» і «завершеність тексту».
- •18.Комп’ютерна лексикографія. Робота зі словниками.
- •19. Конектори і демаркатори як лексичні засоби єдності тексту.
- •21. Лексикографічний аспект метамови.
- •22. Лексична стратифікація тексту службового документа.
- •23. Математичні та комп’ютерні методи і прийоми аналізу тексту.
- •24. Міждисциплінарні зв’язки документної лінгвістики з іншими науками та галузями знань.
- •25. Написання закінчень родового відмінка однини іменників чоловічого роду іі відміни.
- •26. Написання і відмінювання власних особових назв.
- •27. Описовий метод та його прийоми у дослідженні тексту документа.
- •28. Основні етапи: сканування, сегментування тексту, безпосереднє розпізнавання.
- •29. Основні складники тексту.
- •30. Особливості вживання експліцитних та імпліцитних зв’язків у текстах документів. Види імпліцитних зв’язків
- •31. Особливості вираження модальності у текстах службових документів.
- •32. Особливості текстової комунікації.
- •33. Особливості інтерпретації тексту
- •34. Особливості писемного тексту. Його основні риси
- •35. Перевірка правопису.
- •36. Позначення голосних у російських та в інших слов’янських власних назвах. Позначення голосних у російських власних назвах
- •Позначення голосних в інших слов'янських власних назвах
- •37. Позначення цифрової інформації в документах.
- •38. Поняття недоінтерпретації та надінтерпретації тексту.
- •39. Поняття про термін та метамову.
- •40. Порядок розпізнавання текстових документів
- •41. Правила скорочень у текстах документів
- •42 Причини різноманіття дефініцій тексту в науці
- •43 Речення і висловлювання.
- •44. Речення як складова тексту документа.
- •45. Рід і особливості вживання назв осіб за професією, посадою, званням
- •Робота з таблицями у Word-документі.
- •Роль ретроспекції та проспекції у вираженні категорії континууму.
- •Смислові складники тексту та варіанти їх розміщення.
- •Співвідношення понять «текст» і «дискурс».
- •Способи творення та особливості використання документознавчої термінології.
- •51 Стилістична диференціація української лексики.
- •52. Структурний метод та його прийоми дослідження тексту документа
- •53. Структурні типи надфразових єдностей, або складних синтаксичних цілих
- •54. Сутність герменевтичного підходу в лінгвістичному дослідженні тексту
- •55 . Сучасні концепції тексту
- •56. Текст як надфразова єдність, або складне синтаксичне ціле
- •57. Текстове оформлення Word-документа. Створення форм та бланків.
- •58. Текстові редактори і текстові процесори
- •59. Текстоутворювальні ознаки тексту
- •60. Теоретичні основи документної лінгвістики
- •Уніфікація мовних засобів організації тексту службового документа
- •62. Форми та ступінь репрезентації адресанта та адресата у тексті службового документа
43 Речення і висловлювання.
Поняття висловлювання
У процесі спілкування люди не просто будують речення, а використовують ці речення для виконання таких дій, як інформування, прохання, порада, питання, наказ, попередження, обіцянка, вираження вдячності і т.ін. Все це — мовленнєві акти. В мовленнєвих актах використовуються речення; але мовленнєві акти і реченнями — різні поняття .
Теорія мовленнєвих актів розглядає мовленнєве спілкування як один із різновидів цілеспрямованої поведінки, яка підпорядковується певним правилам. У будь-якому висловлюванні (тобто в мовленнєвому акті висловлювання) розрізняються 3 аспекти; інакше кажучи, в ньому розрізняються принаймні 3 різні акти, що здійснюються мовцем:
а) акт власне виголошення речення (локутивний акт);
б) пропозиційний акт (що містить акт референції, тобто залучення в зону розглядання певних об'єктів, і акт предикації, тобто приписування властивостей цим об'єктам);
в) іллокутивний акт, наприклад, вираження ствердження, обіцянки, прохання, вдячності; подача наказу, поради, ставлення питання — взагалі, реалізація комунікативного наміру мовця.
Речення — граматична конструкція, побудована з одного чи кількох слів певної мови, яка становить окрему, відносно незалежну думку; це значеннєве, граматичне і інтонаційне ціле, що виражає якусь думку в відношенні її до дійсності (предикативність, створена категоріями модальності, часу й особи) одним словом чи сполукою слів.
В українській мові основою типового речення є підмет у його зв'язку з присудком (Учень читає, так зване непоширене речення), навколо яких згуртовуються у поширеному реченні його другорядні члени: означення й прикладки в групі підмета, та додатки і обставини в групі присудка (Білявий учень-шестикласник уважно читає при столі книжку). На вираз синтаксичних і значеннєвих стосунків слова речення перебувають поміж собою у зовнішньо-формальних зв'язках підрядності (за традицією шкільної граматики, так звані погодження, — узгодження, керування, прилягання й тяжіння) або сурядності (поміж однорідними членами речення: Учні й студенти читають і вчаться).
Між реченням та висловлюванням є такі відмінності:
Речення має іллокутивне призначення — виражене за допомогою способу, типу речення за метою висловлювання й лексично, наприклад модальними словами. В мовленнєвому акті мовець використовує речення (з тією чи іншою іллокутивною метою) для вираження свого комунікативного наміру, тобто для побудови висловлювання з тією чи іншою іллокутивною функцією.
Змістом речення зазвичай є пропозиційна форма від так званих прагматичних змінних. У висловлюванні прагматичні змінні набувають конкретних значень, у результаті чого пропозиційна форма перетворюється в замкнуту пропозицію.
Речення зазвичай містить конкретно-референтні предметні терми, тобто вирази, призначені для позначення індивідуалізованих об'єктів. У висловлюванні ці терми дійсно вступають у референцію з індивідуалізованими об'єктами з загальної точки зору чи фонду знань учасників мовленнєвого акту.
Аналогічно, пропозиції, виражені в реченні, вступають у співвідношення з ситуаціями, подіями, фактами реального світу.
Іноді до параметрів, які відрізняють висловлювання від речення, відносять комунікативну структуру (актуальне членування), яка виражається порядком слів та інтонацією.
Одне із призначень мови полягає в тому, щоб виражати пропозиції. Однак речення саме по собі не виражає ніякої замкнутої пропозиції: тільки в контексті мовленнєвого акту, в якому вживається дане речення, фіксуються значення всіх прагматичних змінних, які входять у зміст речення. Таким чином, залучення речення в мовленнєвий акт не лише надає пропозиції іллокутивну функцію, але й формує саму пропозицію з тієї пропозиціональної форми, якою в більшості випадків є зміст речення.
Цілий набір змін, які відбуваються при переході від речення до висловлювання, можна назвати, використовуючи термін Ш. Баллі (1955), актуалізацією речення. Актуалізація речення ні в якому разі не є процесом, що реально здійснюється мовцями в їхній мовленнєвій діяльності: не існує такого моменту, коли речення, вже побудоване, включається в мовленнєвий акт й актуалізується (навпаки, речення, з якими має справу лінгвіст, як правило, вилучені з якогось мовленнєвого акту). Актуалізація розуміється як узагальнене позначення всієї сукупності відмінностей між реченням та висловлюванням.