префікс над- та суфікси -ое-, -н-: надлишковий, над активний;

4) безафіксним способом творення: запитати — за пит, відбирати — відбір, видавати — видача, шукати пошук.

Терміни-композити, об'єднуючи в одному слові кілька основ, дають можливість точно характеризувати предме­ти, явища за кількома ознаками: стародрук, малотираж ний, літописний, самоосвітній, краєзнавчий, загально політичний, тризначний тощо.

Важливе місце у процесі творення документознавчих термінів посідає абревіація, яка полягає у складанні по- різному усічених основ: вуз, культпросвітній, військко мат, МП (мале підприємство), ЄС (Європейський Союз), НАЛУ (Національна академія наук України) тощо.

Розвиток та ускладнення документознавчих понять та їх термінологізація, поповнення терміносистеми суміжно- галузевими термінами й загальновживаними словами зумовили необхідність конкретизації термінів-однословів шляхом домінування (чи заміни, чи доповнення) понять словосполученнями. Наприклад, родовий термін карто­текаконкретизується цілим рядом прикметників, які вказують на: цільове призначення, характер відображува­них відомостей, спосіб їх групування у картотеці, матеріа­ли, з яких вони виготовлені, — авторська картотека, бібліографічна картотека, допоміжна картотека, фак тографічна картотека, хронологічна картотека, рей- терна картотека

51 Стилістична диференціація української лексики.

Сфери суспільного функціонування української літературної мови широкі й різноманітні. Використання СУЛМ в найрізноманітніших суспільних сферах зумовило її функціонально-стильову диференціацію, що виявляється на всіх структурних рівнях, але особливо виразно на рівні лексичному. Вона, як і будь-яка інша розвинена літературна мова, становить систему функціональних стилів, що існують і розвиваються в постійній взаємодії та взаємопроникненні. Під функціональним стилем розуміється такий різновид літературної мови, який визначається сферою її функціонування й характеризується специфічними виражальними засобами, що різняться між собою експресивно-оціночними властивостями.

У сучасній українській літературній мові виділяються такі основні функціональні стилі: розмовний, публіцистичний, науковий, офіційно-діловий, художній стиль, конфесійний стиль. Кожен із них розпадається у свою чергу на дрібніші жанрово-стильові різновиди. У художньому стилі виділяються поетичний і прозовий різновиди, у науковому стилі – окремі різновиди, властиві мові наук суспільних, природничих, фізико-математичних, у публіцистичному – інформаційний жанр і т.д. Диференційними ознаками функціонального стилю мови виступають не тільки слова, лексика, ними можуть бути і синтаксичні конструкції, вимова, інтонація, а іноді навіть морфологічні категорії та засоби словотвору. Проте найважливіше місце тут належить саме лексичним одиницям.

Однією з ознак літературної мови є наявність розгалуженої системи стилів. Стиль – це різновид мовлення, що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів.

В українській літературній мові традиційно виділяють п’ять функціональних стилів: 1) офіційно-діловий; 2) науковий; 3) публіцистичний; 4) художній; 5) розмовно-побутовий, також виокремлюють епістолярний та конфесійний стилі мовлення.

Розмовний стиль. Сфера використання – усне повсякденне спілкування в побуті, у родині, на виробництві.

Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, живого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків.

Основні мовні засоби:

емоційно-експресивна лексика;

прості, переважно короткі речення;

наявність фразеологізмів, діалектизмів, просторічна лексика, вигуки тощо.

Художній стиль. Найбільший і найпотужніший стиль укр. мови, його можна розглядати як узагальнення і поєднання усіх стилів. Широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі, освіті. Крім інформаційної, покликаний виконувати насамперед естетичну функцію.

Основні ознаки:

образність;

зображувальність (тропи: епітети, метафори),

відсутня певна регламентація використання засобів, відсутні будь-які приписи;

визначальним є суб'єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття автора).

Основні мовні засоби:

наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої;

використання емоційно-експресивної лексики;

широке використання різноманітних типів речень тощо.

Науковий стиль. Сфера використання – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.

Основне призначення – викладення результатів досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, істинності теорій, класифікація і систематизація знань.

Основні ознаки:

ясність (понятійність) і предметність тлумачень;

логічна послідовність і доказовість викладу;

точність і лаконічність висловлювань тощо.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:

великою кількістю наукової термінології;

наявність схем, таблиць;оперування абстрактними, переважно іншомовними словами тощо.

Публіцистичний стиль. Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність.

Основне призначення – інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати актуальні суспільно-політичні проблеми;

активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові.

Основні ознаки:

доступність мови і формулювань;

поєднання логічності доказів і полемічності викладу;

наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер тощо.

Основні мовні засоби:

насиченість суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами;

використовується багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова, експресивні сталі словосполучення тощо.

Публіцистичний стиль поділяється на такі підстилі: стиль ЗМІ, художньо-публіцистичний, науково-публіцистичний.

52. Структурний метод та його прийоми дослідження тексту документа

Синхронний аналіз мовних явищ на основі зв’язків і відношень між мовними елементами тексту можливий завдяки застосуванню структурного методу, мета якого – вивчення мови як цілісної функціональної структури, елементи та частини якої співвіднесені й пов’язані системою лінгвальних відношень. Структурний метод реалізується у методиках – дистрибутивній, безпосередніх складників, трансформаційного аналізу.

Дистрибутивний аналіз – методика дослідження мови на основі оточення (дистрибуції, розподілу) окремих одиниць у тексті. Можливість її використання полягає в тому, що кожна мовна одиниця має своє особливе оточення.

Методика безпосередніх складників орієнтована на подання синтаксичної структури словосполучення та речення у вигляді ієрархії складників. Таким чином, при членуванні речення виділяється ядро конструкції та периферійний елемент. Наприклад, написав листа: дієслово написав – ядро, а листа – периферійний елемент.

Аналіз за безпосередніми складниками ґрунтується на таких правилах:

Кожного разу дозволяється зробити тільки одне членування.

У процесі поділу не допускається перестановка складників.

У кожному членуванні береться до уваги тільки результат останньої перестановки.

Суть трансформаційної методики полягає у тому, що в основі класифікації мовних структур лежить їх відповідність іншим за будовою структурам, тобто можливість однієї структури перетворюватися на іншу. Наприклад, активна конструкція дієслів у текстах документів може трансформуватися у пасивну: Ви не оплатили рахунки. – Рахунки Вами не оплачені.

Трансформаційний аналіз використовують у лінгвістичних дослідженнях синтаксису, морфології, словотвору, лексичної семантики. Ця методика застосовується в теорії та практиці комп’ютерного перекладу.

53. Структурні типи надфразових єдностей, або складних синтаксичних цілих

Учені відзначають, що до складу тексту входять:

– речення, поєднані між собою;

– надфразові єдності або складні синтаксичні цілі.

Надфразова єдність складається з двох частин:

1) текстовий суб’єкт (ця частина подібна до підмета і логічного суб’єкта),

2) текстовий предикат (ця частина подібна до присудка і логічного предиката).

Текстовий суб’єкт (С) означає те, про що говориться в тексті.

Текстовий предикат (П) – це те, що говориться в тексті про текстовий суб’єкт. Текстовий суб’єкт і текстовий предикат виража-ються цілими реченнями – одним, двома або кількома.

54. Сутність герменевтичного підходу в лінгвістичному дослідженні тексту

За допомогою методів герменевтичного методу ми зможемо «погоджувати одиничне і загальне, індивідуальне і соціальне, ірраціональне і раціональне», а в цьому і полягає призначення правового мислення

Суть герменевтики в якості універсального методу була розкрита, зокрема, Г.-Г. Гадамером: «Вже за самим своїм історичним походженням проблема герменевтики виходить за рамки, обумовлені поняттям про метод, які склались в сучасній науці. Розуміння і тлумачення текстів є не тільки науковим завданням, але очевидно, відноситься до усієї сукупності людського досвіду в цілому» [1, с. 38].

Гадамер застерігає проти небезпеки звуження розуміння герменевтики лише як певної теорії, оскільки це обмежує наші можливості та призводить до своєрідного методологічного заціпеніння, обкрадає нас через неприйняття досвіду інших людей, інших вражень, інших текстів та їхніх прагнень до обґрунтованості [1, с. 17].

Актуалізація теми мови як “репрезентанта” людської свідомості визначила й головні проблеми такого ракурсу – сутність та поняття інтерпретації, етапи формування, її принципи, типи і, особливо, методи, система яких дає можливість інтегрувати способи дослідження права у різних асп ектах – історичному, лінгвістичному, психологічному, правовому.

Формування герменевтичної інтерпретації є поступально-логічним, об’єктивовано історичним процесом, який відобразив інтерпретацію та диференціацію цілих пластів знання та практики. Тому розглянути формування герменевтичної інтерпретації в аспекті історичної перспективи, означає сфокусувати пізнавальний процес у системі координат, вісями якої будуть: по горизонталі – історичний контекст становлення поняття інтерпретації, а по вертикалі – ієрархічна диференціація логічно-понятійного змісту герменевтичного пізнання.

Отже, гадамерівський метод герменевтичного порівняння виявляється у співвідношенні суті тексту і змісту соціокультурного досвіду та історичної традиції того, хто його інтерпретує.

Отже, розуміння настає тоді, коли ми уявляємо картину в цілому. Наше уявлення про ціле змінюється з кожною новою деталлю, яку ми приймаємо до уваги (так зване герменевтичне коло). Текст ніколи не може бути повністю зрозуміли, "попереднє розуміння", тобто те, що хотів сказати автор тексту дає можливість визначаючи значення предмету, вже мати якесь припущення. Кожен новий етап процесу розуміння виходить з етапу попереднього розуміння.

Одна з основних ідей герменевтики полягає в тому, що суть всякого соціального і соціально-правового феномену та його об'єктивності можуть бути зрозумілі тільки виходячи з тимчасовості, історичності існування.

55 . Сучасні концепції тексту

Сучасна лінгвістична наука вивчає текст як словесне твір мови, як поєднання всіх мовних компонентів (складових), з взаємодії яких він складається. На думку Н.В. Шевченка, мова в дії - це текстова діяльність, вплетена в інші види діяльності. Текст - основна одиниця спілкування. У «Лінгвістичному енциклопедичному словнику» етимологія слова «текст» відсилає до латинського textus - «тканина», «сплетіння», «з'єднання» (ЛЕС 1990:507). «Великий тлумачний словник російської мови» дає таку дефініцію тексту: «Слова, пропозиції у певному зв'язку і послідовності, що утворюють будь-яке висловлювання, твір, літературний твір, документ і т. п., надруковані, написані або закарбовані в пам'яті» (БТСРЯ 1998:1310). У «Лінгвістичному енциклопедичному словнику» текст визначається як «об'єднана смислової зв'язком послідовність знакових одиниць, основними властивостями якої є зв'язність і цілісність» (ЛЕС 1990:507).

Обумовленість змісту тексту самим об'єктивним світом у всьому різноманітті його зв'язків і відображення в тексті дійсності, часу написання тексту, національно-культурних уявлень, особливостей психології особистості автора твору, а також зв'язок твору з різноманітними філософськими і релігійними знаннями, приналежність до тієї чи іншої літературної школі та інші чинники дають можливість виокремлювати такі суттєві властивості тексту, як його денотативного, референтність, ситуативність.

Винятковість, неповторність літературно-художнього твору виявляється також у характері співвіднесеності з дійсністю: кожен художній текст - матеріальне явище реального світу і поряд з цим містить в собі представлений художніми засобами і естетично оброблений світ реальності.

Семіотична близькість мови і культури припускає вивчення функціонування текстів в національній мові, культурі, соціально-суспільного життя, використовуючи сукупність інструментів у дослідженні мови та культури.

Виходячи з цього, слід, мабуть, говорити про текст як про науково-популярному творі, що має впливає інформаційно-когнітивну спрямованість і характеризується специфічним набором мовних засобів різних рівнів.

Автор тексту сприймає навколишній його об'єктивний світ у його континуальності і структурності і прагне втілити свої уявлення про будову світу в характері відображуваних епізодів, подій, випадків, виділяючи, з його точки зору, щось важливе, необхідне. Психологічні аспекти сприйняття того чи іншого тексту багато в чому спираються на прагнення читача виокремити й інтерпретувати найважливіші частини, фрагменти, складові текст. З одного боку, категорія членімості має суб'єктивну сутність, оскільки вона завжди інтенціональний (запрограмована автором) і екстенсіонального (осмислена читачем).

З іншого боку, вона об'єктивно зумовлена ​​необхідністю зображення світу в його впорядкованості і влаштованості. Членимість тексту безпосередньо корелює з характером людського мислення, що включає операції аналізу та синтезу одержуваної інформації.

Дослідники, що займаються вивченням тексту, виділяють, описують і класифікують внутрішньотекстові зв'язку за різними ознаками. Найважливіші текстові категорії та внутрішньотекстові зв'язку експлікується у тексті, що дозволяє зробити висновок про їх обов'язкової прісущность тексту.

Наукове вивчення комунікативної організації тексту було стимульовано теорією актуалізації та актуального членування, які володіють текстової природою і проявляються у текстовому просторі. Теорія актуального членування досліджує пропозицію в динамічному аспекті, тобто в аспекті переміщення в ньому інформації. Разом з тим у ньому відзначають дві комунікативні центральні частини: тему (дане, відоме) і рему (нове, невідоме), що передбачають один одного за принципом безумовної додатковості і створюють нерозривна єдність. Два компонента (тема і рема) здійснюють текстотвірний функцію.

Текст може будуватися за принципом малої дозування інформації, тобто може бути гранично лаконічним, а може формуватися інакше, з включенням в тканину розповіді безлічі подробиць, що буде створювати у читача враження глибини і багатогранності змісту, стилістичного багатства і яскравою виразності тексту.

56. Текст як надфразова єдність, або складне синтаксичне ціле

Мета писемного мовлення – створення тексту, більшого чи меншого за обсягом. Текст, звичайно ж ,складається з речень. Група взаємопов’язаних за змістом і за допомогою синтаксичних засобів речень, які порівняно з окремими реченнями виражають розвиток думки, називається складним синтаксичним цілим, або надфразовою єдністю. Тобто, склладне синтаксичне ціле – це низка речень, поєднаних між собою в одне ціле семантико-граматичними відношеннями. Порівняно з окремими реченнями складне синтаксичне ціле є повнішою формою розвитку думки. Кожна синтаксична єдність є ніби мініатюрним твором (мікротекстом), який будується за схемою: зачин, який формулює тему надфразової єдності, середня частина – розгортання думки чи пвідомлення, та кінцівка – висновок мікротеми. Окремі речення у складному синтаксичному цілому становлять структурно-семантичну єдність. Отже, з погляду змісту складне синтаксичне ціле характеризується єдністю думки, вислову, теми, тісною змістовою пов’язаністю компонентів, окремих речень, що входять до його складу. У службових документах абзац збігається з над фразовою єдністю і є лінгвістичною композиційною одиницею, і структурною композиційною одиницею, використання якої зумовлено авторською інтонацією.

57. Текстове оформлення Word-документа. Створення форм та бланків.

Підготовка документа поєднує такі етапи: створення нового або відкриття вже створеного файла документа, запис файла та друк. При створенні нового документа Word завжди спирається на шаблон. Якщо не вказати шаблон, то використовується шаблон «Обычный». Для, створення документів стандартної структури в складі Word є шаблони, які для зручності на групи: «Публикации», «Записки», «Общие» і т.д. Робота з текстом документа передбачає: 1) зміну зовнішнього вигляду тексту (форматування), 2) копіювання, переміщення та видалення тексту (редагування), 3) вставлення об’єктів у текст документа, 4) створення нових документів, 5) збереження текст на диск або дискету, 6) відкриття раніше створеного файла, 7) друкування тексту документа на принтері, 8) перевірку правопису тощо. Редагування – це зміна вмісту документа шляхом перестановки, заміни, вставки і знищення фрагментів документа. Елемент документа, до якого застосовуються ці дії, попередньо має бути виділеним. Форматування документа – це зміна його зовнішнього вигляду. У Word розрізняють форматування символів і форматування абзаців. При форматуванні символів, як правило задаються параметри шрифту: гарнітура і розмір, написання і тип підкреслення, міжлітерна відстань, прихований текст та ін.. При форматування абзаців задаються параметри розміщення абзацу: вирівнювання і відступи щодо полів сторінки, інтервали між абзацами і рядками в середині абзацу, а також розміщення самого абзацу на сторінці. У Word реалізовано два принципово відмінних способи форматування тексту – пряме форматування і форматування з використанням стилів (стильове). Створення форм та бланків. Згідно з ДСТУ 2732 – 2004 «діловодство та архівна справа» бланк службового документа – це уніфікована форма документа з надрукованою постійною інформацією реквізитів і наявним місцем для фіксування їх змінної інформації. Отже, це аркуш паперу на якому різними способами нанесені певні реквізити: емблема підприємства, його назва, юридична адреса, факс тощо. Підготувати фірмовий бланк можна за допомогою текстового редактора і зберегти у вигляді файла-шаблону (зразка).

58. Текстові редактори і текстові процесори

Системами обробки тексту є спеціальні програми, які називають текстовими процесорами або текстовими редакторами. Загальними функціями текстових процесорів є : 1) набір тексту в пам'ять комп’ютера; 2) можливість введення тексту декількома мовами; 3) редагування фрагментів тексту; 4) форматування фрагментів тексту; 5) опрацювання декількох текстів одночасно; 6) пошук потрібних фрагментів текстів; 7) можливість вставляння в текст різних об’єктів (рисунків, схем, таблиць, графіків); 8) перевірка правопису й автоматичне коригування помилок при введенні тексту; 9) друкування всього тексту або його фрагментів; 10) створення стандартних документів (листів, резюме) ; 11) друкування набраного тексту або його фрагментів; 12) збереження набраного тексту на зовнішньому носієві. Крім текстового редактора (Microsoft Word), у Microsoft Office входять ще такі програми: Microsoft Excel – це програма для роботи з електронними таблицями, яка використовується для обчислення, організації й аналізу ділових даних; Microsoft Access – програма для роботи з базами даних, яка використовується для створення об’єктів – таблиць, форм, запитів; Microsoft PowerPoint – програма для роботи з презентаціями; Microsoft Outlook – програма для роботи з електронною поштою, з планувальником розкладу на день. Microsoft Word – багатовіконний текстовий редактор, дає змогу працювати одночасно з кількома документами.

59. Текстоутворювальні ознаки тексту

При вивченні тексту як мовної одиниці важливо виявити особливі характеристики – ознаки, на основі яких можна виділити текст і сукупність яких дає уявлення про нього. Найважливішою характеристикою тексту є зв’язність. Другою важливою ознакою тексту є його змістова зв’язність, співвіднесеність, інші назви - одно темність, кореферентність. Текст як зв’язна та цільна група речень має бути обов’язково присвячений певній темі, з якою співвідносяться всі речення тексту. Наступна ознака – єдина модальність. Модальність визначається як прояв ставлення автора тексту до дійсності та його оцінка повідомлюваного. Будь-яке повідомлення має модальність – ствердження, відмову, прохання. У межах тексту модальність тексту може змінюватися проте не різко. Також до основних ознак тексту слід віднести граматичну єдність речень, що становлять текст (єдність часу, числа, особи), порушення якої робить текст неоднозначним. Кожний текст має певну мету, виражає намір (інтенцію) автора повідомити певну інформацію, переконати, довести правильність чи неправильність певних положень, ідей, дати наказ, спонукати до певних дій. Прагматична установка (або авторська установка) є невід’ємною ознакою кожного тексту. Отже, зважаючи на викладені вище текстоутворювальні ознаки, текст слід розуміти як письмовий документ, який складається з послідовної низки єдностей, об’єднаних лексичним, граматичним та логічним зв’язком, і якому властива модальність та прагматична установка.

60. Теоретичні основи документної лінгвістики

Перехід до інформаційного су суспільства супроводжується зростанням обсягів документованої інформації в усіх сферах людської життєдіяльності. Зростає роль документа як носія соціальної інформації. Документна лінгвістика – мовознавча дисципліна, яка досліджує внутрішню структуру тексту службового документа, його змістовні категорії, мовностилістичну репрезентацію. Об’єктом вивчення цієї дисципліни є текст службових документів, а предметом – правила побудови та мовне оформлення уніфікованих текстів службових документів, виявлення категорій, які виражаються за цими правилами. Службовий документ – документ, який створила або отримала установа у процесі діяльності. Текст службового документа – зміст письмового документа, що є його головним реквізитом. Таким чином, документна лінгвістика має справу з письмовими документами, зміст яких зафіксований за допомогою письмових знаків, а саме: рукописних і надрукованих. Інтегрування теоретичних і практичних здобутків інших галузей мовознавства визначили основні напрями розвитку документної лінгвістики. 1) Вивчення тексту як системи вищого рангу, основною ознакою якого є цілісність і зв’язність. 2) Вивчення одиниць, що становлять текст. (досліджують більшу одиницю ніж речення а саме – складне синтаксичне ціле). 3)вивчення міжфразових зв’язків і відношень (речення, які належать до складного синтаксичного цілого, різні за своєю структурою і самостійні, поєднуються між собою за змістом. Зв’язки між такими реченнями називають міжфразовими). 4) Уніфікація структурної організації та мовних засобів текстів службових документів. (уніфікація – процес встановлення однакових, єдиних вимог при створенні та оформленні документів.) 5) Виявлення основних категорій службових документів і лінгвостилістичних засобів, які забезпечують реалізацію цих категорій у тексті.

61. Уніфікація мовних засобів організації тексту службового документа

Сучасний службовий документ - це перш за все письмовий текст, зафіксований графічними засобами. За ступенем уніфікації текст може бути зв’язним, трафаретом, таблицею, анкетою. Зв’язні тексти документів являють собою послідовність повністю синтаксично оформлених пропозицій, відповідно до стилю викладу традицій службового листування. Прикладами можуть бути доповіді, звіти, службові листи і т.д. Трафарет - спосіб фіксації інформації у вигляді тексту з пробілами, призначеними для заповнення їх змінною інформацією, яка залежить від конкретної ситуації. Приклади трафаретних текстів - бланки довідок, посвідчень про відрядження. При складанні текстів-трафаретів важливо пам'ятати таку закономірність порядку слів у російській мові: постійна інформація завжди передує змінній. Тому текст трафарету не може починатися з пробілу. Анкета - спосіб просторової організації тексту, при якому постійна інформація дана у вигляді переліку питань, які передбачають строго певний набір відповідей. У вигляді анкет складаються особисті листки з обліку кадрів, зведення, особові картки, різні замовлення і т.д. У анкети є схожість з трафаретом, але є й відмінності, наприклад: неоднакова синтаксична організація мовлення; анкета - це перелік заздалегідь підготовлених питань. Таблиця - спосіб просторової організації тексту, який передбачає внесення інформації (показників) у відповідні графи: по горизонталі - загальне найменування показників (постійна інформація), по вертикалі - конкретні дані (змінна інформація) в цифровому або словесному вираженні. У таблиці кількісна інформація передається словами, цифрами або змішаним способом. Слід зазначити, що в одному документі допускається поєднувати тексти різних типів. 

Переваги уніфікації і стандартизації службових документів очевидні: за даними досліджень, уніфікований текст сприймається майже в 10 разів інтенсивніше, ніж неуніфікованих, що дозволяє прискорити роботу над прийняттям конкретного управлінського рішення; крім того, працюючи над складанням документа, його автор одержує можливість зосередити свою основну увагу на найважливіших, властивих тільки цим документом, аспектах. 

62. Форми та ступінь репрезентації адресанта та адресата у тексті службового документа

Лист починають звертанням до адресата, звертання може бути офіційним, напівофіційним, дружнім тощо, характер звертання залежить від стосунків між тими, хто пише листа, і тим, кому лист адресується. Найбільш звичними є такі звертання: друже, друже мій, дорогенькі, шановний пане, вельмишановний,  дорогий друже, дорогі батьки, високоповажний товаришу. Листи починають також словами, що вказують на час написання листа (Добридень! Добрий день! Доброго вечора Вам). Форма прощання в листі також залежить від взаємин автора адресатом (До побачення, Прощай, Будьте здорові. Прощавай до скорої зустрічі. Цілую. Кохаю. Чекаю) 

У доборі лексики, у вживанні малої чи великої літери, розділових знаків  виявляється особистість автора. Має значення також те, з якою метою пишеться приватний лист; в) займенник ти, ви у звертанні до однієї особи з великої літери, засвідчуючи цим власну вихованість, одну з ознак індивідуальної культури; г) усі назви адресата можуть повторюватись, ускладнюватись префіксами (особливо суфіксами), набуваючи певної негативної чи позитивної оцінки; д) синтаксис листа залежить від  індивідуальності автора. Форма викладу тексту, побудова речень залежить і від того, кому адресовано лист.

1 Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического иссле­дования. — М.: Наука,1981. — С. 125.

2 Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического иссле­дования. — М.: Наука, 1981. — С. 131.

3