1.2 Основні етапи розвитку охорони праці

Питання щодо забезпечення безпечних умов праці завжди супроводжували розвиток цивілізації людства.

Умови праці розглядалися в працях Аристотеля (387-322 рр. до н.е.), Гіппократа (400-377 рр. до н.е.). Ще за 379 років до н.е. Гіппократ звернув увагу на шкідливий вплив пилу на організм рудокопів, який утворюється при видобуванні руди. Лікарі епохи Відродження (Агрікола, Парацельс) докладно описали важкі умови праці, якими вирізнялися гірничорудні та металургійні підприємства того часу. У 1700 р. вийшла книга Бернардино Рамацині «Роздуми про хвороби ремісників», у котрій було детально розглянуто питання гігієни праці і патологічних змін, що виникають в осіб різних професій. М.В. Ломоносов (1711-1765 рр.) написав основоположні праці про безпеку в гірництві. Питання гігієни праці було висвітлено Ф.Ф. Ерисманом (1842-1915 рр.) у його книзі «Професійна гігієна фізичної та розумової праці» (1877 р.).

Значний внесок у розвиток гігієни праці зробив І.М. Сеченов (1829-1905 рр.), який у своїй праці «Нарис робочих рухів людини» (1907 р.) науково обґрунтував цілу низку питань щодо ролі центральної нервової системи та органів чуття людини в процесі праці.

Багато зробили для наукового вивчення і вдосконалення гігієни та безпеки праці в умовах інтенсивного розвитку промисловості вчені Д.П. Нікольський (1855-1918 рр.), О.О. Прес (1857-1930 рр.), В.О. Левицький (1867-1943 рр.), М.О. Вігдорчик (1875-1955 рр.) та ін.

Науково-технічний прогрес робить принципові нововведення у всі сфери сучасного матеріального виробництва, при цьому докорінно змінюються знаряддя та предмети праці, методи обробки інформації, що у свою чергу змінює умови праці.

В Україні питаннями подальшого вдосконалення охорони праці в сучасних умовах, проведенням фундаментальних та прикладних наукових досліджень з вищеназваних питань займаються Національний науково-дослідний інститут (НДІ) охорони праці, Державний НДІ техніки безпеки хімічних виробництв, Інститут медицини праці, Український НДІ пожежної безпеки, галузеві НДІ, проектно-конструкторські установи, навчальні заклади.

1.3 Стан охорони праці в Україні та інших країнах

За статистичними даними МОП, кількість нещасних випадків на виробництві останнім часом зросла і становить 125 млн чол. щорічно, з них близько 220 тис гине.

Рівень травматизму і профзахворюваності значно вищий у країнах, що розвиваються, ніж у промислово розвинених державах. Так, у країнах Європейського Союзу щорічно жертвами нещасних випадків і профзахворювань стають близько 10 млн чол., з них майже 8 тис гине. В Україні у 1998 р. на виробництві травмовано 47 тис чол. (з них 1551 - смертельно), отримали професійні захворювання 3,7 тис чол.

Статистичні дані свідчать, що:

- кожні 3 хвилини внаслідок виробничої травми чи професійного захворювання у світі помирає одна людина;

- в Україні внаслідок травм кожні 5 годин помирає одна людина;

- щосекунди у світі на виробництві травмуються 4 особи;

- в Україні кожні 8 хвилин травмується одна людина;

- щомісяця у світі на роботі травмується така кількість людей, яка дорівнює населенню Парижа.

Міжнародне бюро праці встановило, що в середньому на 100 тис працюючих щорічно припадає приблизно 6 нещасних випадків зі смертельними наслідками. В Україні цей показник майже вдвічі більший (11 загиблих на 100 тис. працюючих) і найвищий серед країн СНД. У такій самій за розміром, але високорозвиненій Франції рівень виробничого травматизму у 10 разів нижчий, ніж у нас. Однак слід зазначити, що показники стану охорони праці суттєво відрізняються за окремими галузями промисловості. Найбільш травмонебезпечною в нашій країні є вугільна промисловість. Так, на кожний мільйон тон видобутого вугілля гине 5 шахтарів. У США цей показник у 100 разів нижчий.

На думку іноземних фахівців, які за програмою МОП працювали в Україні, велика кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками пояснюється п'ятьма основними причинами: незадовільною підготовкою робітників і роботодавців з питань охорони праці; відсутністю належного контролю за станом безпеки на робочих місцях та виконанням встановлених норм; недостатнім забезпеченням працюючих засобами індивідуального захисту; повільним упровадженням засобів та приладів колективної безпеки на підприємствах; відпрацьованістю (у деяких галузях до 80 %) засобів виробництва.

За даними журналу «Охорона праці» (різних років) можна скласти наступну статистику травматизму в Україні за останні 5 років (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1 — Статистика травматизму в Україні за останні п'ять років

Рік	Травмовано, чол.
	Усього*	Зі смертельними наслідками в т.ч.
1	2	3
1994	90000	2439
1995	78000	2195
1996	65000	1900
1997	52000	1646
1998	47000	1552

Примітка: * - цифри заокруглено

Вищенаведені дані свідчать про те, що позначилась позитивна тенденція до зниження виробничого травматизму, в тому числі (що дуже важливо) зі смертельними наслідками. Частково це пов'язане з падінням обсягів виробництва, а відтак - зі зменшенням несприятливих виробничих факторів, що впливають на працівників, та скороченням чисельності останніх.

Витрати, пов'язані з нещасними випадками, складають значну суму. Так, кожен випадок виробничого травматизму в індустріальній державі (наприклад, європейській) коштує приблизно 500-1000 швейцарських франків на день. Скільки точно коштує нещасний випадок в Україні - поки що невідомо (немає статистичного обліку всіх витрат та методики їх визначення). Однак відомо, що в 1996 році в Україні на заходи з охорони праці було витрачено 52 грн на одного працюючого, у той самий час витрати на відшкодування шкоди постраждалим на виробництві та ліквідацію наслідків нещасних випадків становили 268,3 млн грн, або 950 грн з розрахунку на одного постраждалого. У 1998 році виплати у зв'язку з відшкодуванням шкоди, заподіяної життю і здоров'ю працюючих, досягли майже 400 млн грн.

За кордоном підприємці підрахували і давно дійшли висновку, що є економічно вигіднішим вкладати кошти в охорону праці, аніж прирікати себе на постійну ліквідацію наслідків нещасних випадків і аварій на виробництві.

Збереження життя і здоров'я людини не тільки на виробництві, але й за його межами набуває особливого значення з огляду на соціально-економічні та демографічні аспекти сучасного розвитку нашої держави. Так, за період 1991-1998 рр. в Україні від нещасних випадків невиробничого характеру загинуло 567,5 тис чоловік, що в 38 разів перевищує кількість загиблих на виробництві; сотні тисяч людей стали інвалідами. На транспорті смертельно травмовано близько 76 тис чол., майже 82 тис чол. загинули від отруєнь, 108 тис чол. покінчили життя самогубством, від насильницьких дій постраждали 50,8 тис чол., 37,3 тис чол. утопились і 12,7 тис чол. загинули при пожежах.

Тільки в 1998 р. одержали травми близько 2 млн чол., з них 200 тис дітей віком до 14 років, 68,2 тис чол. загинули.

Найбільшу кількість смертельних випадків на 1000 жителів зареєстровано в Дніпропетровській (1,69), Донецькій (1,67), Запорізькій (1,66), Херсонській (1,64), Кіровоградській (1,61), Чернігівській (1,60), Луганській, Харківській (по 1,57) і Одеській (1,53) областях. У цих регіонах загинуло понад 37,2 тис чол., що становить більше половини (54,5 %) загальної кількості травмованих зі смертельними наслідками в Україні.