8.12. Основна частина дисертації

Основна частина дисертацїі — це головний її підрозділ, який розкривае основний зміст дослідження. Тут викладається принципово новий матеріал: опис відкритих фактів, явищ, закономірностей, а також узагальнення вже відомих даних з інших наукових позицій або аспектів. Матеріал має містити дискусійні питання, пов'язані з переглядом усталених по-глядів та уявлень, оригінальні погляди автора на вирішення проблеми.

На основі вивчення дисертації офіційний опонент висвіт-лює у своєму відгуку такі обов'язкові питання, як акту-альність обраної теми, ступінь обґрунтованості наукових положень, висновків і рекомендацій, сформульованих у дисер-тації, їх достовірність і новизну. Зазначені позиції знаходять також відображення у відгуку провідної установи і у вионов-ку спеціалізованої вченої ради. Оцінка дисертації залежить від того, наскільки сам здобувач уміє визначити відмінність одержаних результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни і практичної значущості свого дослідження.

Основна частина дисертації складається з розділів, під-ролділів, пунктів, підпунктів. Кожний розділ починають з нової сторінки. Основному тексту кожного розділу може пе-редувати передмова з коротким оглядом публікації і рані-ше проведених досліджень, описом вибраного напряму та обґрунтуванням застосованих методів дослідження. У кінці кожного розділу формулюють висновки зі стислим викла-дом наведених у розділі наукових і практичних результатів,

що дає потім змогу викласти загальні висновки без друго-рядних подробиць.

Як правило, в розділах основної частини подають:

• огляд літератури за темою і вибір напрямів дослідження;

• виклад загальної методики і основних методів дослі-дження;

• опис експериментальної частини і методики дослідження;

• опис проведених теоретичних і (або) експерименталь-них досліджень;

• аналіз і узагальнення результатів дослідження. Робота обов'язково має містити (бажано у формі окремого

розділу чи підрозділу) огляд літератури з теми дослідження. Його можна подати під назвами: "Розвиток ідеї...", "Теоре-тичні засади...", "Наукові основи...", "Розвиток уявлень про...", "Становлення та розвиток..." та ін.

В огляді літератури здобувач окреслює основні етапи роз-витку наукової думки за своєю проблемою. Стисло, критич-но висвітлюючи роботи попередників, автор повинен назвати ті питання, що залишилися невирішеними і, отже, визначити своє місце у розв'язанні проблеми. Доцільно закінчити цей розділ коротким резюме щодо необхідності проведення до-сліджень у даній галузі.

Огляд літератури з теми має виявити глибокі знання ди-сертанта зі спеціальної літератури, його вміння систематизу-вати джерела, критично їх оцінювати, відокремлювати сутте-ве, оцінювати попередньо зроблене іншими дослідниками, ви-значати головне в сучасному стані проблеми. Матеріали ог-ляду слід систематизувати в певній логічній послідовності. Тому перелік праць та їх критичний аналіз необов'язково давати в хронологічному порядку.

Оскільки кандидатська дисертація присвячується порівня-но вузькій темі, то огляд робіт попередників слід робити з питань обраної теми, а не з усієї проблеми в цілому. Всі більш-менш цінні публікації, що мають пряме відношення до теми дисертації, треба назвати і критично оцінити. В оглядовій частині робиться посилання на власні праці.

Інколи здобувач, базуючись на доступній йому літера-турі, стверджує, що він перший вивчив дану тему. Проте згодом це легко спростовується. Такі категоричні твер-дження можна робити лише після ретельного і всебічного вивчення літературних джерел і консультацій з науковим керівником.

У другому розділі, як правило, обґрунтовують вибір на-прямку дослідження, наводять методи вирішення завдань і

їх порівняльні оцінки, розробляють загальну методику про-ведення дисертаційного дослідження. У теоретичних робо-тах розкривають методи розрахунків, гіпотези, що розгляда-ють, в експериментальних — принцип дії і характеристики розробленої апаратури, оцінки похибок вимірювань.

Розділ, присвячений методиці дослідження, є стрижневим і демонструє не тільки рівень досліджень, а й уміння здобувача кваліфіковано проводити теоретичні пошуки та експеримен-ти, аналізувати їх результати. Тут має бути подано обґрунту-вання вибору об'єктів дослідження, визначення факторів і діа-пазонів їх змін, доведення достовірності результатів. Мето-дика досліджень має базуватися на математичній теорії пла-нування й оптимізації експерименту, обробки його результатів. Бажано, щоб методологічні положення подавалися не відо-кремлено, в різних розділах дисертацій, a y формі окремого розділу з належним обґрунтуванням і конкретизацією. До-ведення достовірності результатів дослідження не повинне зво-дитися до переліку застосованих у роботі методів і засобів, a обробка даних — подаватися без конкретизації та узгодже-ності теоретичних передумов з експериментальними й прак-тичними результатами, без аналізу їх точності й адекватності.

Обов'язковим елементом цього розділу роботи є вказівка на загальні методи та методику дослідження1, які є кон-цептуальною основою дисертації, інструментом у добуванні фактичного матеріалу, виступають необхідною умовою досяг-нення поставленої в роботі мети.

Загальні методи — це методологія дослідження, тобто основний, вихідний пункт, світоглядна концепція, теоретичні положення галузі, на які спирається автор дисертації. Ме-тодологічні положення становлять теоретичну базу дослі-дження і завжди знаходяться поза його межами. He реко-мендується брати як методологічну основу теоретичні підхо-ди попередників, що досліджували дану тему. Методологічні положення наводяться як постулат, який не підлягає доказу або критиці.

У цьому розділі автор повинен виявити рівень володіння науковими (загальнонауковими, спеціальними) методами, a також указати конкретні шляхи, способи отримання нау-кового результату. Слід описати методи, використані під час наукового пошуку, основні етапи науково-дослідної роботи, характер експериментальних даних.

Крім того, описують інші елементи наукового процесу. До них, зокрема, відносять гіпотезу, вказівки, на якому конк-ретному матеріалі виконана робота. Тут також даються ха-рактеристика основних джерел отримання інформації (офі-ційних, наукових, літературних, бібліографічних), посилання на власні роботи здобувача, зазначається термін виходу пер-шої публікації автора.

Отже, в перших розділах дисертації докладно висвітлю-ються стратегія і тактика, методика і техніка дослі-дження, а також узагальнюються результати. Матеріали цього розділу засвідчують достовірність отриманих результатів.

У наступних теоретичних розділах з вичерпною повнотою викладають результати власних досліджень автора з висвіт-ленням того нового, що він вносить у розробку проблеми. Дається оцінка повноти вирішення поставлених завдань, до-стовірності одержаних результатів (характеристик, пара-метрів), їх порівняння з аналогічними результатами вітчиз-няних і зарубіжних праць, обґрунтування необхідності до-даткових досліджень, у разі необхідності наводяться нега-тивні результати, які зумовлюють припинення подальших досліджень.

Дисертація має містити нове вирішення актуальної нау-кової проблеми. Тому важливо вказати на виявлені нові фак-ти, висновки, рекомендації, закономірності, уточнити відомі раніше, однак недостатньо вивчені. У теоретичній частині дисертації об'єднуються в систему нові наукові факти, обґрунтовуються концептуальні положення.

Основна частина дисертації містить, як правило, два-три розділи і декілька підрозділів з тих питань, які вирішує до-слідник.

Зміст розділів основної частини дисертації має відповіда-ти темі дисертації і повністю її розкривати. Тут виявляють-ся вміння дисертанта стисло, логічно й аргументовано викла-дати матеріал.

Виклад матеріапу підпорядковують меті дослідження, одній провідній ідеї, чітко визначеній автором.

Кількість та послідовність розділів залежить від характеру дисертації. Якщо теоретичні питання є головними, їм присвя-чується перший розділ. При цьому у першому підрозділі по-даються матеріали з вирішення основного теоретичного зав-дання, в другому — додаткові теоретичні питання, що випли-вають з основного завдання. В результаті виконання теоре-тичної частини дисертації мають бути сформульовані завдан-ня експериментального дослідження та очікуваний результат.

Якщо обсяг експериментальних досліджень досить вели-кий, їм також відводиться окремий розділ. Слід пам'ятати, що експериментальні дослідження — не самоціль, вони ма-ють працювати на досягнення основної мети роботи, слугува-ти доказом достовірності дослідження, основою для теоре-тичного обґрунтування результатів експериментів.

В останньому розділі результати експериментальних до-сліджень слід зіставити з теоретичними, розглянути питання впровадження, ефективності дослідження, перспективи подаль-шої розробки проблеми.

Кожний розділ завершується висновками, які містять стис-лий виклад кожного наукового результату: суть наукового результату, його новизну й достовірність, практичне значен-ня, джерело, в якому здобувач опублікував результат (тобто вказується номер публікації в списку літератури), обґрунту-вання пріоритету результату. Посилання на власні публікації у коротких висновках до розділів дисертації слід роботи у такій формі: "Основні результати розділу опубліковані у працях [...]".

Висновки до розділів не повинні мати реферативного ха-рактеру або бути подані у формі викладу того, що зроблено.

Увесь матеріал для висновків має бути у розділі. Приблиз-ний обсяг висновків до розділів — 1,5—2 сторінки тексту. Доцільно висновки пронумерувати.

Поділ дисертаційної роботи на окремі логічно підпоряд-ковані частини, тобто рубрикація тексту, мае здійснюватися за певними правилами.

Найпростішою рубрикою є абзац — відступ управо на по-чатковому рядку кожної частини тексту. В ньому об'єдну-ються кілька речень, що являють собою логічно побудовану смислову єдність. Абзаци роблять для увиразнення думки і надання їй довершеного характеру. Тому правильне розбит-тя тексту дисертації на абзаци суттєво полегшує її читання та сприйняття.

Особливу увагу слід приділяти початку абзацу. Перше речення абзацу ніби передає його тему, несе навантаження заголовка до решти речень, не втрачаючи при цьому зв'язку з попереднім текстом. Кількість речень в абзаці може бути різною і змінюватися залежно від складності думки, що передається.

При розбитті розділів основного тексту на підрозділи та-кож дотримуються певних правил.

1. Правило розмірностпі (пропорційності). Сутність його полягає в тому, щоб перерахувати всі основні складові понят-

тя, що ділиться. Обсяг частин поділу має в сумі дорівнювати обсягу поняття, що ділиться. Це означає, що розділ за своїм змістом повинен точно відповідати сумарному смисловому змісту наявних у ньому підрозділів. Недотримання цього правила може призвести до структурних помилок: мало-мірності чи надмірності обсягу підрозділів дисертації.

2. Правило непересіченості. Протягом усього процесу ділення обраний здобувачем критерій поділу має залишати-ся одним і тим же і не підмінюватися іншим. Це означає, що в основу поділу розділу на підрозділи слід покласти одну ознаку. Недотримання цього правила може призвести до не-повноти або дублювання матеріалу.

3. Правило взаємовиключення. За змістом члени ділен-ня мають виключати один одного, а не співвідноситися між собою як частина і ціле. Це означає, що підрозділи розкрива-ють відповідний аспект загальної проблеми, не перебуваючи в ієрархічній залежності один від-одного.

4. Правило неперервності. Сутність його полягає в тому, що члени ділення мають бути найближчими до поняття, що ділиться. У процесі ділення треба переходити до найближ-чих видів, не перестрибуючи через них. При порушенні цьо-го правила порушується логічна послідовність підрозділів дисертації.

Заголовки також мають точно відображати зміст викла-деного в розділах і підрозділах тексту, не скорочуючи або розширюючи обсяг закладеної в них смислової інформації. Слід уникати як надто коротких, так і широких формулю-вань заголовків.