27. Місцеве самоврядування в Україні : поняття, суб’єкти. Співвідношення державного управління та місцевого самоврядування в Україні.

Конституция Украины определяет местное самоуправление как право территориальных громад — жителей поселков, сел, городов — самостоятельно решать вопросы местного значения в границах Конституции и законов Украины.

Это право соответствующие территориальные громады осуществляют непосредственно, т. е. путем проведения местных референдумов, или через органы местного самоуправления. В систему органов местного самоуправления входят сельские, поселковые, городские советы и их исполкомы, а также районные и областные советы, которые представляют общие интересы сел, поселков, городов. Последние могут разрешать создавать по инициативе жителей органы самоорганизации населения — домовые, уличные; квартальные и другие комитеты и наделять их частью своей компетенции, финансов, имущества.

В отличие от прежней, советской модели управления местными делами, органы местного самоуправления в Украине имеют негосударственный статус, что соответствуем положениям Всемирной Декларации местного самоуправления Европейской хартии о местном самоуправлении. Однако органам местного самоуправления законом может быть делегированы отдельные полномочия органов исполнительной власти. По вопросам осуществления ими этих полномочий они подконтрольны соответствующим органам исполнительной власти.

28. Державна служба: поняття, ознаки, види.

Поняття та ознаки державної служби

Державна служба може бути розглянута в декількох аспектах:

соціальному, тобто державна служба як соціальна категорія - це професійне здійснення за дорученням держави громадсько-корисної діяльності особами, які обіймають посади в державних організаціях;

політичному - як діяльність з реалізації державної політики, досягнення відпрацьованих усіма політичними силами державно-політичних цілей і завдань у суспільстві і державі;

соціологічному - це практична реалізація функцій держави, компетенції державних органів;

правовому - юридичне встановлення державно-службових відносин, при реалізації яких і досягається практичне виконання посадових обов'язків, повноважень службовців і компетенції державних органів.

Щодо поняття державної служби в Україні необхідно зазначити, що відповідно до ст.1 Закону України "Про державну службу" під нею необхідно розуміти професійну діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Разом з тим необхідно зазначити, що в теорії адміністративного права існує набагато більше визначень ніж їх пропонує український законодавець. До ознак державної служби можна зарахувати такі:

- це різновид державної, суспільно-корисної діяльності;

- здійснюється на професійній основі особами, які обіймають посади в державних органах;

- спрямована на практичне виконання завдань та функцій держави;

- за виконану роботу особи отримують державну платню.

Види державної служби

Вивчаючи питання про види державної служби, слід мати на увазі, що на законодавчому рівні це питання в Україні не врегульоване [15, с.25]. Немає єдиної думки з цього приводу і в науці. Найчастіше державну службу класифікують на такі види, як:

- службу в органах законодавчої, виконавчої та судової влади;

- цивільну та мілітаризовану (воєнну) службу;

- цивільну (в органах законодавчої, виконавчої влади) та спеціалізовану (військову, дипломатичну, митну, в правоохоронних органах та ін.).

Для мілітаризованої служби притаманні такі ознаки: професійним обов'язком цієї категорії осіб є захист життя і здоров'я людей;

забезпечення безпеки громадян і встановленого порядку управління, матеріальних цінностей;

охорона громадського порядку і правопорядку;

на державну службу мілітаризованого характеру поступають, як правило, після досягнення вісімнадцяти років (виключенням є навчання в спеціалізованих відомчих навчальних закладах);

наявність спеціальних особливих дисциплінарних статутів, положень про дисципліну;

ці службовці мають особливі умови вступу на службу, її проходження, присвоєння спеціальних звань, проведення атестації і припинення служби;

особливий порядок притягнення до правової відповідальності (особливо адміністративної і матеріальної).

У науковій літературі можна зустріти також класифікацію цивільної служби на:

- загально-функціональну (тобто діяльність, яка не відрізняється своєю специфікою, має загальний характер);

- спеціальну (судова, дипломатична, діяльність державного нотаріуса).

Цивільна і мілітаризовані служби можуть включати в себе різні підвиди, які об'єктивно необхідні державі і створені для реалізації спеціальних функцій і особливої внутрішньогалузевої компетенції.