37.Порядок подання позову.Ціна позову.Відзив на позовну заяву.

Процедура подання позову до господарського суду

Нормативно-правовим актом, що регулює питання звернення до господарського суду є Господарський процесуальний кодекс України (ГПКУ). Відповідно до статті 1 ГПКУ підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду, згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Звернення до суду здійснюється у більшості випадків, шляхом подання позовної заяви Вимоги щодо форми позовної заяви встановлені ст. 54 ГПКУ, відповідно до якої позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі. Норми ГПКУ не визначають способів і технічних засобів, за допомогою яких допускається виготовлення позовної заяви. У судовій практиці склався звичай, згідно з яким позовна заява виготовляється на паперовому носії за допомогою друкарської чи комп'ютерної техніки. Не заперечується виготовлення позовної заяви рукописним способом.

Позовна заява має містити підпис позивача або його представника із зазначенням дати подання заяви. При цьому відтворення підпису за допомогою факсиміле або інших технічних засобів не допускається. Відповідно до ст. 92 ЦКУ юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів і закону. Отже, від імені юридичної особи позовну заяву підписує повноважна посадова особа, повноваження якої ґрунтуються на установчих документах чи приписах закону. Якщо юридичну особу очолює виконувач обов'язків керівника, він має право підпису на підставі рішення (наказу) про призначення його виконувачем обов'язків, якщо в цьому рішенні (наказі) відсутні обмеження щодо права підпису. Якщо юридичну особу очолює колегіальний орган, позовна заява підписується одним із членів колегіального органу, якого уповноважено рішенням цього органу. Позовна заява може бути також підписана і всіма членами колегіального органу. Від імені юридичної особи, що ліквідується, позовна заява підписується головою ліквідаційної комісії, крім випадків, коли відповідно до ст. 60 ГКУ це покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується.

У процедурах банкрутства юридичної особи позовна заява може підписуватися арбітражним керуючим. Його повноваження на це випливають із норми ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якої арбітражний керуючий має право звертатися до господарського суду у випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 17 цього ж Закону керуючий санацією має право подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними. Крім того, керуючий санацією зобов'язаний від імені боржника заявляти позови про стягнення заборгованості з дебіторів боржника, а також з осіб, які несуть з боржником відповідно до закону або договору субсидіарну (додаткову) чи солідарну відповідальність. Позовна заява може бути підписана ліквідатором, оскільки згідно із ст. 25 Закону з дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута.

Відповідно до ст. 23 ГПКУ позов може бути подано спільно кількома позивачами. У такому випадку позовна заява повинна бути підписана від імені кожного позивача або ним самим, або його повноважним представником.

Перед поданням позову позивач має визначитися з підсудністю справи, тобто встановити, до якого саме господарського суду необхідно подавати позовну заяву. За загальним правилом статті 15 ГПКУ підсудність встановлюється за місцезнаходженням відповідача або сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо.

Але існує й виключна підсудність справ, яка встановлена статтею 16 ГПКУ. Згідно з частиною четвертою цієї статті справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва. Інші правила виключної підсудності справ встановлені також для спорів, пов'язаних з договором перевезення, правом власності на майно, порушенням майнових прав інтелектуальної власності та справ у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером).

Ціна позову

Ціна позову визначається:

1)у позовах про стягнення грошей — стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;

2)у позовах про витребування майна — вартістю майна, що витребується;

3)у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, — загальною сумою усіх вимог;

4)у позовах про стягнення іноземної валюти — в іноземній валюті та у гривні відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

В ціну позову включаються також вказані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не вказані, — суми їх, визначені суддею.

Ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею.Коментована стаття визначає ціну позову, що має велике значення, оскільки саме її правила є підставою для правильного визначення державного мита та судових витрат в цілому. Ціна позову у грошовому вираженні розкриває зміст позовних вимог у майнових спорах. Якщо пред'явлені позовні вимоги мають грошовий еквівалент, позивач зобов'язаний визначити його, сформулювавши ціну позову.

Принципи визначення ціни позову зводяться до таких правил:

1) у позовах про стягнення грошей — стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Тобто у позовах про стягнення грошей ціна позову визначається стягуваною сумою, яка підтверджується розрахунком, що складається з вказівкою на товарно-розпорядчі та платіжні документи, а також на нормативи та методи розрахунку.

Ціна позову підтверджується у позовах про суму, оспорювану за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. У такому випадку оспорювана сума підлягає обґрунтуванню розрахунком, з відповідним посиланням на нормативи та методи розрахунку;

-у тих випадках, коли йдеться про витребування майна, ціною позову вартість майна, яка визначається його ринковою вартістю. Крім того, якщо з приводу визначення вартості майна виникає спір (спірне майно раніше вже було в ужитку чи є інші труднощі щодо визначення вартості такого майна), його вартість може бути визначена оцінкою експерта (статті 41—42 цього Кодексу). Вартість спірного майна підтверджується певними документами (наприклад, результати біржових торгів щодо даної групи майна, довідка заводу-виробника про відпускну вартість на дану групу майна, висновок експерта тощо);

-у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, ціна позову визначається загальною сумою усіх вимог. Вимоги мають бути пов'язані між собою підставами виникнення або поданими доказами;- у позовах про стягнення іноземної валюти — в іноземній валюті та у карбованцях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. Як правило, такі спори виникають при експортно-імпортних поставках, коли однією зі сторін є іноземна юридична особа, або за позовами державних органів (наприклад, у справах про стягнення оподаткованої валютної виручки).У ціну позову також включаються вказані у позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не вказані, то суми, які визначені суддею. Суми неустойки визначаються на підставі договору, укладеного між учасниками спору, або якщо така неустойка передбачена нормативними актами України, коли застосовується матеріальне право України, або нормативними актами іншої держави, коли застосовується матеріальне право цієї держави.. Однак суддя також може визначати ціну позову, зокрема у разі невідповідності її розмірам суми або вартості майна, що зазначена позивачем у наданій до господарського суду позовній заяві.

Відзив на позовну заяву

Відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати:

господарському суду — відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову;

позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь в судовому процесі, — копію відзиву.

Відзив підписується повноважною особою відповідача або його представником.

Відзив повинен містити: найменування позивача і номер справи; мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство, а також докази, що обґрунтовують відхилення позовної вимоги; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву (у тому числі про надіслання копій відзиву і доданих до нього документів позивачеві, іншим відповідачам, прокурору).

До відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача.

Коментована стаття надає право відповідачу після одержання ухвали або порушення справи надати відзив, в якому викласти пояснення по суті заявлених вимог, погоджуючись з ними або заперечуючи їх повністю чи частково.

Відзив на позовну заяву належить до тих процесуальних засобів, за допомогою яких відповідач у справі має можливість захищати свої інтереси проти пред'явленого до нього позову. Право відповідача надати відзив на позов є своєрідною реалізацією у господарському судочинстві принципів змагальності і процесуальної рівності, закріплених у Конституції України, Законі України "Про судоустрій" та цьому Кодексі.

Застосування законодавцем у ч. 1 коментованої статті терміна "має право" дає підстави зробити висновок, що надання відзиву є правом, а не обов'язком відповідача, адже тут не фігурує термін "позивач зобов'язаний", що по суті відповідає вимогам чинного законодавства України. Крім того, санкцій за ненадання відзиву відповідачем також законодавством не передбачено, крім випадків, передбачених ст. 83 ГПК України.

Враховуючи вищезазначене, можна дійти висновку, що за загальним правилом надання відзиву на позов є необов'язковим для відповідача (це його право, а не обов'язок), внаслідок чого ніякі санкції до нього не застосовуються, проте господарський суд у разі неподання відзиву на позовну заяву може розглянути справу за матеріалами, які є у справі. Винятком є ситуація, передбачена п. 5 ст. 83 ГПК України, відповідно до якої закон надає право господарському суду приймати рішення щодо стягнення у доход державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподаткованих мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону. Отже, якщо господарський суд зобов'яже відповідача надати відзив та необхідні документи для розгляду справи по суті (наприклад, якщо відсутність пояснень відповідача ускладнює розгляд справи тощо), а відповідач буде ухилятися від вчинення таких дій — до нього можуть бути застосовані зазначені вище санкції.

У разі реалізації відповідачем свого права на захист, зокрема шляхом надання відзиву на позовну заяву, відповідач зобов'язаний додержуватися передбачених коментованою статтею правил, зокрема:

направити відзив на позов як господарському суду, так і позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь у судовому процесі. При цьому до господарського суду необхідно надати (в канцелярію або через поштове відділення зв'язку) оригінал відзиву, усім іншим сторонам — закон дозволяє спрямувати копію відзиву. До відзиву слід додавати документи, які підтверджують заперечення проти позову, а до його копії — документи, яких немає у позивача та інших осіб, які беруть участь у справі;

відзив має бути підписаний повноважною особою відповідача або його представником. При цьому до відзиву, підписаного представником відповідача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача;

наданий відзив має містити такі реквізити: найменування позивача і номер справи; мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство, а також докази, що обґрунтовують відхилення позовної вимоги; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву (у тому числі про надіслання копій відзиву і доданих до нього документів позивачеві, іншим відповідачам, прокурору).

Закон не передбачає будь-яких строків для надання відзиву на позов, хоча він може бути зазначений в ухвалі господарського суду. При цьому відзив необхідно спрямовувати до господарського суду не з моменту одержання позовної заяви, а з моменту одержання ухвали господарського суду про порушення провадження у справі. У першому випадку це не є доцільним, адже невідомо, чи буде позовна заява прийнята до розгляду, чи ні (наприклад, повернена без розгляду згідно зі ст. 63 ГПК України, відмовлено у прийнятті позову відповідно до ст. 62 цього Кодексу тощо).

Хоча у коментованій статті нічого не сказано про надання відзиву на позов третьою стороною, проте, застосовуючи аналогію, можна зробити висновок, що третя сторона, яка виступає на стороні відповідача, також має право надати відзив на позов.